ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 15 травня 2012 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" (у подальшому змінило назву на публічне акціонерне товариство "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат"; далі - Товариство) до Криворізької митниці Державної митної служби України (далі - Митниця) про скасування картки відмови та зобов'язання вчинити дії, встановила:

У лютому 2008 року Товариство звернулося з позовом до Митниці, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просило визнати протиправними дії Митниці щодо відмови у здійсненні митного оформлення товару згідно з вантажною митною декларацією від 21 лютого 2008 року N 113020002/8, а також скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митного оформлення пропуску товарів через митний кордон України від 21 лютого 2008 року N 113020002/2008/000002 (далі - картка відмови). Як на підставу для прийняття рішення про відмову у здійсненні митного оформлення товару Митниця послалася на порушення позивачем вимог абзацу четвертого частини другої статті 88 Митного кодексу України (далі - МК) у частині ненадання відомостей, передбачених абзацом другим пункту 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 року N 1104 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок).

Товариство у позові зазначило, що така відмова Митниці є протиправною, оскільки не ґрунтується на положеннях Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 5 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2008 року, адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував оскаржувану картку відмови; в іншій частині адміністративного позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 9 червня 2011 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Товариство просить скасувати оскаржувану постанову Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий касаційний розгляд.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви ухвалах касаційного суду від 13 жовтня та від 3 листопада 2009 року (Ухвала N К-3132/09) (справи N К-692/09 та N К-3132/09 відповідно) по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано абзац другий пункту 4 Порядку та статтю 63 Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон N 107-VI).

У цих справах, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволені вимоги в частині скасування картки відмови, касаційний суд виходив із того, що неможливість використання вексельної форми оплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) пов'язана саме зі встановленням належним чином факту наявності непогашених векселів платником податку або пов'язаними з ним особами. Посилання відповідача в судових засіданнях на вимоги статті 63 Закону N 107-VI, якою на 2008 рік заборонено надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань, безпідставні та необґрунтовані, оскільки у спірній картці відмови наведені інші підстави відмови у митному оформленні товару.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що підставою відмови в проведенні митного оформлення Митниця зазначила порушення вимог статті 88 МК у частині ненадання відомостей, передбачених пунктом 4 Порядку. Водночас цей суд дійшов висновку, що стаття 63 Закону N 107-VI, якою, зокрема, заборонено у 2008 році надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань суб'єктів господарювання за податками, зборами (обов'язковими платежами), поширюється на правовідносини щодо погашення ПДВ на митному кордоні шляхом пред'явлення податкового векселя і як спеціальна норма має перевагу в застосуванні, а тому погашення ПДВ шляхом пред'явлення векселя у 2008 році заборонено. За таких обставин цей суд дійшов висновку, що Митниця видала оскаржувану картку відмови на законних підставах і правомірно, оскільки такі дії ґрунтуються на вимогах статті 63 Закону N 107-VI.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що він неоднаково застосував статтю 63 Закону N 107-VI та абзац другий пункту 4 Порядку.

На думку Верховного Суду України, ухвалення різних за юридичними наслідками судових рішень у подібних правовідносинах стало наслідком неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, які визначають межі повноважень адміністративного суду при перевірці правильності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Зокрема, як вбачається з постанови, яка оскаржується, суд касаційної інстанції при ухваленні рішення виходив із того, що суб'єкт владних повноважень, обґрунтовуючи правильність свого рішення, має право посилатися в суді також і на ті підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення. Водночас в інших судових рішеннях він дійшов протилежного висновку - що суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення.

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що причиною ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права, а неоднаковість правозастосування положень матеріального права не підтвердилася, то заява Товариства про перегляд ухвалених у його справі судових рішень не може бути задоволена.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

В. В. Кривенко

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. В. Кривенда

 

О. А. Коротких

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали