Додаткова копія: Про скасування наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України N 8 від 04.01.2019 року

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

08.08.2019 р.

N 640/6326/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді - Вєкуа Н. Г., при помічникові судді - Лавренюк Н. С., за участю представників сторін: від позивача - Ш. О. В., від відповідача 1 - П. М. Ю., Я. О. В., Т. Л. А., від відповідача 2 - Т. А. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Громадської організації "Об'єднання кінематографістів "Кіно-Логос" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства юстиції України про скасування наказу N 8 від 04.01.2019 року (Положення N 8), встановив:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Громадська організація "Об'єднання Кінематографістів "Кіно-Логос" (01103, м. Київ, вул. Менделєєва, 12, код ЄДРПОУ 37193134) з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 37508596), Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622), в якому просить суд:

- визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства економічного розвитку України N 8 від 04.01.2019 р. (Положення N 8), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.01.2019 року за N 77/33048;

- зобов'язати Міністерство юстиції України виключити з Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України наказ Міністерства економічного розвитку України N 8 від 04.01.2019 р. (Положення N 8), зареєстрований і Міністерстві юстиції України 22.01.2019 р. за N 77/33048.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оспорюваний наказ не відповідає вимогам Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" (Закон N 2415-VIII), в Положенні міститься лише норма про те, що Мінекономрозвитку формує комісію з акредитації організацій колективного управління, а норми, які вказують на сам порядок формування цієї комісії, яким критеріям повинен відповідати член комісії, чим керується відповідач-1 при відборі в члени комісії у разі конкуренції кількох кандидатів на аналогічну посаду, відсутні, що на думку позивача може спричинити вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень. Крім того, вважає, що Міністерство юстиції України неправомірно зареєструвало оспорюваний наказ, оскільки останній є таким, що не відповідає вимогам Закону, тому Міністерство юстиції повинно виключити його з Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України.

Ухвалою суду від 15 квітня 2019 року відкрито провадження по справі, відповідачам надано строк для надання відзиву на адміністративний позов.

Відповідач 1 - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України надало відзив, в якому зазначило, що в зв'язку у із тим, що Законом N 2415 (Закон N 2415-VIII) чітко встановлений суб'єктний склад комісії з акредитації, відповідач наполягає на тому, що наказ N 8 (Положення N 8) відповідає вимогам Закону. Дії Мінекономрозвитку під час прийняття наказу N 8 вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач 2 - Міністерство юстиції України заперечувало проти задоволення позову, вважаючи, що вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, такими, що не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, а тому не можуть бути задоволені. Оспорюваний наказ прийнятий відповідно до норм чинного законодавства, відповідає міжнародним вимогам, а тому процедура його державної реєстрації є правомірною.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов у повному обсязі, представники відповідачів проти задоволення позову заперечували з підстав, наведених у відзивах на позовну заяву.

В судовому засіданні 08.08.2019 року проголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Матеріалами справи встановлено, що 04.01.2019 року у відповідності до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" (Закон N 2415-VIII) (далі - Закону N 2415), Міністерство економічного розвитку і торгівлі України наказом N 8 від 04.01.2019 року (Положення N 8), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.01.2019 року за N 77/33048, затвердив Положення про комісію з акредитації організацій колективного управління.

На думку позивача, даний наказ не відповідає вимогам Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" (Закон N 2415-VIII), а також є таким, що має корупціогенний фактор.

Відповідач, в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, вважає такі твердження позивача необґрунтованими, оскільки вони не ґрунтуються на положенням чинного законодавства.

Так, відповідач зазначає, що Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" (Закон N 2415-VIII) визначено правові та організаційні засади колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав України.

Статтею 16 Закону (Закон N 2415-VIII) передбачено, що порядок формування, строк повноважень та правила і процедури комісії з акредитації визначаються в положенні про комісію з акредитації організацій колективного управління, що підтверджується установою.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 вказаного Закону України (Закон N 2415-VIII), передбачено, що Комісія з акредитації складається з восьми членів і формується на таких засадах:

- керівник Установи (або його заступник) - голова комісії;

- від Установи - 1 особа;

- від центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури та мистецтв - 1 особа;

- від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення - 1 особа;

- від громадських об'єднань, асоціацій, що представляють користувачів - 1 особа;

- від громадських об'єднань, асоціацій, творчих спілок, що представляють правовласників - 1 особа;

- від міжнародних організацій у сфері авторського права або від міжнародних організацій у сфері суміжних прав - 2 особи, які беруть участь у розгляді питань відповідно до їх компетенції.

На ці ж норми закону посилався представник відповідача у судовому засіданні 04.07.2019 року, зазначивши у відповідь на запитання суду, що оскільки Закон України (Закон N 2415-VIII) передбачає тільки чисельність членів комісії та не встановлює інших критерії, відповідач не міг внести інші критерії до змісту Положення про комісію з акредитації (Положення N 8).

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Так, судом встановлено, що відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 16 Закону N 2415 (Закон N 2415-VIII) передбачено, що порядок формування, строк повноважень, та правила і процедура комісії з акредитації визначаються в Положенні про комісію з акредитації організацій колективного управління (Положення N 8).

Проте, дослідивши зміст Положення про комісію (Положення N 8), суд встановив, що в ньому зазначається лише те, що склад Комісії формується Мінекономрозвитку. Зміни до складу комісії вносяться за поданням голови комісії затверджуються наказом Мінекономрозвитку. Тобто, конкретного порядку формування комісії з акредитації Положення не містить. Крім зазначеного, цим Положенням не встановлено вимог до членів комісії, критерії їх відбору та процедуру відбору, незважаючи на те, що в членство в комісію може бути заявлено декілька кандидатів.

В зв'язку із відсутністю прозорості та публічності формування комісії, на думку позивача, Мінекономрозвитку має можливість її формувати на власний розсуд, без врахування суспільної думки, об'єктивних критеріїв кандидатів, з наданням незаконної переваги одному кандидату перед іншим.

Позивачем, в обґрунтування своїх позовних вимог, до матеріалів справи була долучена копія відповіді на запит від 12.04.2019 року, копія листа N 01/0319 від 26.03.2019 р.

Аналіз вказаних документів свідчить про те, що протоколом N 7 засідання Громадської ради при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України від 19.03.2019 року, Голові комітету з питань інтелектуальної власності при Мінекономрозвитку України, було доручено створити та забезпечити діяльність робочої групи з розроблення критеріїв відбору представників до Комісії з акредитації і до 26.03.2019 року надати Департаменту інтелектуальної власності пропозиції щодо критеріїв відбору представників до Комісії з акредитації.

21.03.2019 року відбулось засідання робочої групи, в якому взяли участь члени ГР МЕРТ, представники інститутів громадянського суспільства, представник Ради громадських експертиз при Антикорупційному Комітеті Верховної Ради України, представник ГО "Міжнародна спеціальна антикорупційна організація" та представник Департаменту А. О. Є.

Як зазначається в листі, робочою групою були напрацьовані попередні пропозиції щодо критеріїв до складу членів Комісії з акредитації організацій колективного управління.

Так, в матеріалах справи міститься лист Голови Комітету з інтелектуальної власності Громадської ради при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, в якому зазначено, що 14 березня 2019 року відбулось засідання Комітету з інтелектуальної власності, на порядок денний якого було винесене питання щодо формування персонального складу комісії з акредитації організацій колективного управління, відповідно до ст. 16 Закону України N 2415 (Закон N 2415-VIII).

Пропозиції Департаменту щодо критеріїв відбору представників до складу зазначеної комісії з акредитації членами Комітету не були підтримані, з огляду на те, що вони містили дискримінаційні оціночні поняття, які фактично нівелюють реальну участь громадських об'єднань, творчих спілок, асоціацій у формуванні даної комісії. В результаті чого, було прийнято рішення про віднесення даного питання до порядку денного засідання Громадської ради при Мінекономрозвитку, а саме створення робочої групи з представників Громадської ради, експертів, тощо за участю представника Департаменту інтелектуальної власності.

На засіданні Громадської Ради при Мінекономрозвитку, яке відбулося 19 березня 2019 року було прийняте рішення створити вищезгадану робочу групу та надати керівництву Департаменту пропозиції щодо критеріїв відбору представників до складу комісії з акредитації.

21 березня 2019 року відбулось засідання робочої групи, якою були напрацьовані попередні пропозиції щодо критеріїв, за якими мають відбиратися представники правовласників, користувачів і представники-резиденти міжнародних організацій до складу комісії з акредитації.

Зокрема, для кандидатів у члени комісії з акредитації, що представляють правовласників, були напрацьовані такі критерії та умови: висунутий щонайменше разом одним (однією) громадським об'єднанням правовласників-резидентів, асоціацією правовласників-резидентів і творчою спілкою; має вищу освіту; не має судимості, не має наявного чи потенційного конфлікту інтересів у сфері колективного управління, зокрема, не є засновником організації колективного управління або особою, пов'язаною з організацією, яка є засновником організації колективного управління; не є близькою особою відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" (Закон N 1700-VII) іншого кандидата у члени комісії з акредитації; упродовж останніх трьох років до дати затвердження Положення про комісію з акредитації організацій колективного управління (04 січня 2019 року N 8) (Положення N 8) не перебував у кримінальних провадженнях, що стосуються сфери діяльності організацій колективного управління; не перебуває на державній службі та не є особою, на яку згідно із Законом України "Про запобігання корупції" поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності.

Комітет просив врахувати запропоновані робочою групою критерії та умови щодо відбору представників до складу комісії з акредитації організацій колективного управління та затвердити їх наказом Мінекономрозвитку.

Листом N 01/0319 від 26.03.2019 р. пропозиції щодо критеріїв до складу членів Комісії з акредитації організацій колективного управління були направлені Директору Департаменту інтелектуальної власності Мінекономрозвитку України Ж. В. О.

Проте, як вбачається із матеріалів справи та не заперечувалось представником відповідача - Міністерством економічного розвитку та торгівлі України в судовому засіданні 04.07.2019 року, вказані критерії не були прийняті до уваги при формуванні комісії з акредитації. Як пояснив представник відповідача, процедури відбору таких осіб, а також аргументації прийняття тих чи інших кандидатів до Комісії не існує, хто перший подав документи, того і приймають у члени комісії.

В судовому засіданні 08.08.2019 року, представник відповідача змінила раніше надані пояснення, зазначивши, що при відборі до членів комісії застосовувались такі критерії, як досвід роботи, членство в організаціях. Проте, в якому нормативно-правовому акті такі критерії відображені, представник відповідача суду не зазначила.

Суд критично відноситься до таких тверджень представника відповідача, оскільки, представником Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, як в судовому засіданні 04.07.2019, так і в судовому засіданні 08.08.2019 року не заперечувались ті обставини, що Положення (Положення N 8) не містить критеріїв, за якими відбираються кандидати у члени Комісії.

Крім того, як зазначив позивач у поданому адміністративному позові, а також під час розгляду справи по суті, відсутність критеріїв, за якими проходить відбір кандидатів до Комісії, може сприяти вчиненню корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень.

Вказані доводи позивача підтверджуються і листом Державної регуляторної служби України N 2314/20-19 від 11.04.2019 року в якому зазначено, що у затвердженому наказом N 8 (Положення N 8) Положенні про комісію з акредитації організацій колективного управління відсутні норми, які б регламентували порядок формування зазначеної комісії. Вказане не в повній мірі відповідає Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" (Закон N 2415-VIII). У разі внесення змін до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі від 04.01.2019 N 8 "Про затвердження Положення про Комісію з акредитації організацій колективного управління" (Положення N 8), в частині приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства, Державна регуляторна служба України зможе надати висновок щодо їх віднесення до категорії регуляторних актів.

В судовому засіданні 08.08.2019 року представник відповідача 1 зазначила що критерії для відбору кандидатів у члени комісії не затверджені, відбір до складу комісії відбувався шляхом консультування між структурними відділами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, вже після надання кандидатами відповідних документів.

Вказані пояснення представника відповідача фактично підтверджують непрозорість процедури відбирання кандидатів на посаду у члени комісії, оскільки фактично такий відбір ґрунтувався не на затверджених критеріях відбору, а на суб'єктивних оцінках кандидатів посадовими особами Міністерства.

Відповідач-2 - Міністерство юстиції України у своєму відзиву на позовну заяву зазначило, що вважає вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними. Оскаржуваний наказ відповідає вимогам чинного законодавства, не містить корупціогенних факторів, тому зареєстрований міністерством юстиції у встановлену законодавством порядку.

Стосовно підстав для виключення оскаржуваного наказу (Положення N 8) з Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Відповідач вважає, що при реєстрацій вказаного наказу (Положення N 8) ним не було порушення процедуру реєстрації, наказ відповідач є міжнародним нормам, а тому його державна реєстрація була правомірною.

Суд зазначає, що відповідно до п. 8 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 року N 731 нормативно-правовий акт, що подається на державну реєстрацію, має відповідати законодавству про мови та інших актів законодавства, узгоджуватися з раніше прийнятими актами та викладатися згідно із прописом, з дотриманням правил нормо-проектувальної техніки.

Відповідно до п. 2.1 наказу Міністерства юстиції України N 883/5 від 15.05.2013 року (Наказ N 883/5), нормативно-правовий акт:

- повинен розроблятися з урахуванням його галузевої належності, відповідати за обсягом регламентації визначеному в ньому предмету правового регулювання;

- не повинен містити повторів норм права, які містяться в інших нормативно-правових актах;

- не повинен дублювати однакові за змістом положення, які містяться в тексті цього нормативно-правового акта;

- повинен бути ясним, чітким, зрозумілим, стислим і послідовним;

- не повинен містити суперечливих норм права;

- не повинен включати положень, що належать до одного й того самого предмета правового регулювання;

- повинен бути внутрішньо узгодженим, мати логічно побудовану структуру.

В порушення вказаних норм права, наказ Мінекономрозвитку N 8 від 04.01.2019 р. (Положення N 8) не відповідає принципу ясності, зрозумілості внутрішньої узгодженості, оскільки містить загальні норми створення Комісії, проте не містить критерії щодо відбору кандидатів для її створення, а також процедури їх відбору, тобто є за своїм змістом не прозорим і не конкретним.

Згідно із абз. "б" п. 13 Положення про реєстрацію нормативно-правових актів, у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт:

- видано з порушенням вимог законодавства або без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема акт:

- порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов'язки;

- виходить за межі компетенції органу, що його видав;

- містить норми, що призводять або можуть призвести до вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень;

- не відповідає вимогам законодавства про мови;

- суперечить установленому порядку ведення діловодства;

- видано за наявності будь-якої з обставин, визначених у частині першій статті 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (на підставі повідомлення ДРС);

З вищенаведеного вбачається, що в державній реєстрації наказу Мінекономрозвитку від 04.01.2019 року N 8 (Положення N 8) повинно було бути відмовлено, оскільки його норми, як встановлено судом, призводять або можуть призвести до вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень.

Частинами 1 ( N 2747-IV) та 2 статті 6 КАС України ( N 2747-IV) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України ( N 2747-IV), має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Рішення) Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV)).

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування не виконано.

Виходячи із наявних в матеріалах справи доказів, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу ( N 2747-IV), стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77 - 78 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 143 ( N 2747-IV), 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд, вирішив:

1. Адміністративний позов Громадської організації "Об'єднання Кінематографістів "Кіно-Логос" (01103, м. Київ, вул. Менделєєва, 12, код ЄДРПОУ 37193134) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та нечинним Наказ Міністерства економічного розвитку України N 8 від 04.01.2019 р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.01.2019 року за N 77/33048;

3. Зобов'язати Міністерство юстиції України виключити з Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України наказ Міністерства економічного розвитку України N 8 від 04.01.2019 р. (Положення N 8), зареєстрований і Міністерстві юстиції України 22.01.2019 р. за N 77/33048.

4. Стягнути на користь Громадської організації "Об'єднання Кінематографістів "Кіно-Логос" (01103, м. Київ, вул. Менделєєва, 12, код ЄДРПОУ 37193134) судові витрати у розмірі 3842,00 грн (три тисячі вісімсот сорок дві грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 37508596) та Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) пропорційно до задоволених позовних вимог.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства ( N 2747-IV) та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293 ( N 2747-IV), 295 - 297 КАС України ( N 2747-IV), шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Повний текст рішення складений 13.08.2019 р.

 

Суддя

Н. Г. Вєкуа




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали