ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

15.02.2012 р.

N К/9991/55852/11


Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючої - Гончар Л. Я., суддів - Конюшка К. В., Гордійчук М. П., при секретарі: Домбровському І. В. (за участю представників позивача - Юхименка Максима Петровича, відповідачів - Кушпіля Дмитра Сергійовича, Семененко Юлії Петрівни, третьої особи - Ударцева Володимира Володимировича, Тараненка Володимира Володимировича), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою Міністерства інфраструктури України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2011 року (Постанова N 2а-421/11/2670) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року (Ухвала N 2а-421/11/2670) у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Аеросвіт" до: Міністерства інфраструктури України, Державної авіаційної служи України, Міністерства транспорту та зв'язку України, третя особа - державне підприємство обслуговування повітряного руху України, про визнання протиправним та скасування наказу від 15.09.2010 N 669, встановила:

Закрите акціонерне товариство "Аеросвіт" звернулося до суду з позовом до Міністерства інфраструктури України, Державної авіаційної служби України, Міністерства транспорту та зв'язку України, третя особа державне підприємство обслуговування повітряного руху України, про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 15.09.2010 N 669 "Про встановлення Ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України".

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем за відсутності факту його погодження з Антимонопольним комітетом України, в порушення вимог щодо оприлюднення та відкритих слухань щодо зміни ціни, а також проведення консультацій із суб'єктами ринку авіаперевезень, в порушення вимог статті 189 Господарського кодексу України щодо визначення ціни в національній валюті України, а також за відсутності економічного обґрунтування встановлених ставок зборів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2011 року (Постанова N 2а-421/11/2670), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2011 (Ухвала N 2а-421/11/2670), позов задоволено, визнано незаконним та нечинним наказ Міністерства транспорту України від 15.09.2010 N 669 "Про встановлення Ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України".

У поданій касаційній скарзі Міністерство інфраструктури України із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог закритого акціонерного товариства "Аеросвіт" відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.09.2010 Міністерством транспорту та зв'язку України видано наказ N 669 "Про встановлення Ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України" (далі по тексту наказ N 669), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 вересня 2010 року за N 844/18139.

Наказом N 669 встановлено порядок визначення плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України та визначено розмір ставок зборів за аеронавігаційне обслуговування.

Так, пунктом 1 спірного наказу передбачено стягнення плати за встановленими ставками за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України, пов'язане із забезпеченням організації повітряного руху на маршруті, а також на підході та в районі аеродрому.

Пунктом 2 зазначеного наказу передбачено встановлення ставки плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України незалежно від національної належності повітряного судна та форми власності авіакомпанії.

Пунктом 3 наказу N 669 визначено формулу для обчислення розміру плати за послуги з організації повітряного руху на маршруті для польоту у повітряному просторі України. При цьому, одинична ставка плати (t) за послуги з організації повітряного руху на маршруті встановлюється у розмірі 45,56 євро.

Згідно з пунктом 4 наказу одинична ставка плати (T) за послуги з організації повітряного руху на підході та в районі аеродрому встановлюється у розмірі 7,56 євро.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з висновку про протиправність наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 15.09.2010 N 669 "Про встановлення Ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України", оскільки оскаржуваний наказ прийнято без врахування положень законодавства України щодо регулювання діяльності суб'єктів природних монополій національною комісією регулювання природних монополій; ставки плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України, що встановлені оспорюваним наказом, визначено за відсутністю економічного обґрунтування та в іншій, ніж національна валюта, грошовій одиниці.

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме норми Положення про порядок погодження з органами Антимонопольного комітету України рішень органів державної влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, органів місцевого самоврядування щодо демонополізації економіки, розвитку конкуренції та антимонопольного регулювання, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 01.04.94 N 4-р (далі за текстом Положення від 01.04.94 N 4-р).

Згідно з абзацом 13 частини першої пункту 2 Положення від 01.04.94 N 4-р погодженню підлягають рішення з питань установлення порядку визначення цін і тарифів, граничних нормативів рентабельності для об'єктів антимонопольного регулювання.

Враховуючи те, що спірним наказом не встановлюється порядок визначення цін і тарифів, а лише встановлено ставки плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України, колегія суддів вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо необхідності погодження Антимонопольним комітетом оспорюваного наказу.

У свою чергу, судами попередніх інстанцій в обґрунтування висновку про порушення відповідачем законодавства щодо регулювання діяльності суб'єктів природних монополій не зазначено зміст відповідного порушення.

Так, висновок судів першої та апеляційної інстанцій стосовного того, що встановлення цін і тарифів на товари (послуги), що виробляються (надаються) суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, а також забезпечення контролю за їх додержанням має бути віднесено до повноважень національних комісій регулювання природних монополій, що здійснюють регулювання у відповідних сферах, не є достатнім для твердження про порушення суб'єктом господарювання законодавства про природні монополії у випадку відсутності реалізації з боку відповідної комісії наданих їй законом повноважень щодо регулювання діяльності суб'єктів природних монополій.

Крім того, пунктом 2 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" Мінтрансзв'язку встановлює за погодженням з Мінекономіки ставки плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України. Проект спірного наказу погоджено Міністерством економіки у встановленому порядку, також наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.09.2010 за N 844/18139.

В той же час, колегія суддів вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги в частині помилкового застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень абзацу першого статті 11 Закону України "Про природні монополії" як таких, що визнані неконституційними. Так, на момент прийняття оспорюваного наказу та судового розгляду справи, частина перша статті 11 Закону України "Про природні монополії" діяла та діє в редакції Закону України від 07.10.2010 N 2592-VI. В той же час Рішенням Конституційного Суду України від 08.07.2008 N 14-рп/2008 визнано неконституційними положення абзацу першого статті 11 Закону України "Про природні монополії" у попередній редакції.

Суди попередніх інстанцій також дійшли помилкового висновку щодо невідповідності оскаржуваного наказу вимогам валютного законодавства в частині неправомірного визначення відповідачем ставки плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України в іншій, ніж національна валюта, грошовій одиниці.

Відповідно до частини другої статті 11 Повітряного кодексу України ( N 3393-VI) розмір ставок за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден (плата за послуги з організації повітряного руху на маршруті і плата за послуги з організації повітряного руху на підході та в районі аеродрому) визначається відповідно до законодавства, вимог ІКАО та Євроконтролю.

Правові підстави для застосування саме вимог ІКАО та Євроконтролю при встановленні плати за аеронавігаційне обслуговування закріплені також у положенняхЗакону України від 26.11.2003 р. N 1339-IV "Про приєднання України до Міжнародної конвенції щодо співробітництва у галузі безпеки аеронавігації "Євроконтроль" та Закону України від 26.11.2003 N 1341-IV "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів" (Багатостороння угода).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За змістом статті 3 Багатосторонньої угоди орган Євроконтролю Розширена комісія, вживає заходів для запровадження спільної системи плати за аеронавігаційне обслуговування. Для цього вона визначає принципи, за якими оцінюються витрати та визначає грошову розрахункову одиницю, в якій мають бути виражені маршрутні збори.

З цією метою розширеною Комісією 08.09.2007 сформульовано та затверджено Принципи визначення вартісної основи для маршрутних зборів та обчислення одиничних ставок, які з урахуванням положень статті 3 Багатосторонньої угоди є обов'язковими для України у процесі встановлення ставок плати за аеронавігаційне обслуговування як країни - учасниці Багатосторонньої угоди.

Згідно з пунктом 1.7 Принципів договірні держави визначають вартісну основу в своїй національній валюті або євро. Відповідно до пункту 1.8 Принципів держави з високим рівнем інфляції можуть конвертувати свої витрати, визначені на рік "п+1" за фіксованими цінами (тобто без урахування інфляції), безпосередньо в євро, використовуючи фактичний курс обміну на час розрахунку. Цьому методу слід віддавати перевагу, і його належить застосовувати всім Договірним Державам із високим рівнем інфляції (понад 15 % на рік).

Індекси споживчих цін в Україні за 2009 та 2010 роки становили 112,3 % та 109,1 % відповідно. Крім того, в пункті 7.1 документа Євроконтролю N 07.60.2002 "Умови застосування системи плати за послуги з організації повітряного руху на маршруті та умови оплати", що набрав чинності 01.10.2007, визначено, що одинична ставка плати за послуги з організації повітряного руху на маршруті встановлюється в євро.

Вказаним спростовуються висновки судів попередніх інстанцій щодо обов'язкового встановлення ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України в національній валюті та, відповідно, порушення відповідачем вимог валютного законодавства при прийнятті оспорюваного наказу.

Помилковим є висновок судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості розміру ставок плати за аеронавігаційне обслуговування за спірним наказом.

Відповідно до Принципів Євроконтролю державами - членами організації щорічно визначається національна база витрат на наступний рік, на основі якої розраховуються одиничні ставки за аеронавігаційне обслуговування. Згідно зі статтею 1.3 Принципів, база витрат має бути сформована таким чином, щоб покривати усі прямі та непрямі витрати, в т. ч. Євроконтролю, що будуть понесені підприємством у процесі надання аеронавігаційного обслуговування та забезпечать стабільне функціонування аеронавігаційної системи країни. Для отримання одиничної ставки планова національна база витрат України ділиться на прогнозовану кількість сервісних одиниць на конкретний плановий рік. Одинична ставка плати за аеронавігаційне обслуговування розраховувалася з урахуванням ряду планових показників: макроекономічні показники розвитку країни (рівень інфляції, облікова ставка, обмінні курси іноземних валют), інтенсивність повітряного руху, витрати та капіталовкладення, статистичні показники попередніх років. Крім того, за рахунок частки від аеронавігаційних зборів ДП "Украерорух" здійснюється сплата Євроконтролю членських внесків України, що передбачено статтею 32 Міжнародної конвенції щодо співробітництва у галузі безпеки аеронавігації "Євроконтроль". Визнання нечинним спірного наказу зумовить порушення Україною своїх зобов'язань, взятих за зазначеною міжнародною угодою.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною третьою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, враховуюче те, що обставини справи судами встановлені повно і правильно, але допущено помилки при застосуванні норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:

Касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2011 року (Постанова N 2а-421/11/2670) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року (Ухвала N 2а-421/11/2670) скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку ст. ст. 235 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

 





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали