ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

22.05.2018 р.

Справа N 820/4605/17

 

Адміністративне провадження N К/9901/30642/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року у складі головуючого судді Заічко О. В. та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів Спаскіна О. А., Сіренко О. І., Любчич Л. В. у справі N 820/4605/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи прогресивної очистки" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування наказу, установив:

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Системи прогресивної очистки" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив скасувати наказ заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області від 27 вересня 2017 року N 5136 "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи прогресивної очистки".

15 листопада 2017 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року, позов задоволено у повному обсязі. Скасовано наказ заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області N 5136 від 27 вересня 2017 року "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю "Системи прогресивної очистки".

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов з огляду на положення статей 73, 75, 78 Податкового кодексу України, висновувався на відсутності дотримання податковим органом порядку формування запитів на отримання інформації, що запитувалась, безпосередньо відсутності чітко сформованих змістовних підстав, з якими відповідач пов'язував можливість допущених порушень позивачем податкового законодавства для призначення та проведення перевірки.

28 лютого 2018 року відповідачем подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій посилаючись на необґрунтованість судових рішень, внаслідок неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанови судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволених вимог у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги обґрунтовує законністю прийнятого відповідно до вимог податкового законодавства наказу, жодні права позивача у даних правовідносинах не порушує, оскільки названий наказ податкового органу вичерпав свою дію у часі.

29 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребувано із Харківського окружного адміністративного суду справу N 820/4605/17.

Позивач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, не скористався, що не перешкоджає розгляду та вирішення справи по суті.

Жодний з учасників справи у судове засідання не прибув, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, що обумовлює розгляд справи у порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої ( N 2747-IV), другої ( N 2747-IV), третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної скарги не відповідають з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що на адресу позивача податковим органом направлені запити про надання інформації та їх документальне підтвердження від 07 грудня 2016 року N 6773/10/20-40-14-08-18, від 20 лютого 2017 року N 1271/10/20-40-14-08-18, від 31 липня 2017 року N 11557/10/20-40-14-11-18, від 03 серпня 2017 року N 12047/10/20-40-14-11-18.

Позивачем листами від 28 серпня 2017 року N 317, від 30 серпня 2017 року N 323 надані відповіді на останні два запити податкового органу, в яких зазначено, що у вказаних запитах не наведено жодної із підстав, визначених положеннями Податкового кодексу України, для направлення таких запитів, проте, запитується фактично інформація по постачальникам.

Керуючись пунктом 20.1.4 пунктом 20.1 статті 20, пункту 41.1 статті 41, пунктів 61.1, п. 61.2 статті 61, підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, заступником начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області винесено наказ N 5136 від 27 вересня 2017 року про проведення позапланової виїзної перевірки Товариства у період з 27 вересня 2017 тривалістю 5 робочих днів.

Уповноваженими перевіряючими відповідача здійснено вихід за податковою адресою підприємства позивача, проте, внаслідок неможливості вручення наказу на проведення перевірки та направлень через відсутність посадових осіб позивача, складено акт про останнє від 27 вересня 2017 року N 3138/20-40-14-11-11, а також складено акт від 28 серпня 2017 року N 3193/20-40-14-11-11 про відмову у доступі на перевірку.

Зазначені фактичні обставини встановлені судами попередніх інстанції не є спірним між сторонами.

В межах справи основним спірним питанням є законність підстав прийнятого оскаржуваного наказу про призначення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства, та надання належної йому правової оцінки.

Суд вважає прийнятними доводи скаржника щодо правомірності прийнятого наказу про призначення перевірки у відповідності до вимог податкового законодавства.

Право на проведення перевірки, в тому числі документальної виїзної визначено положеннями пункту 75.1 статті 75 та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час спірних правовідносин), при чому така перевірка повинна проводитися в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно із абзацом четвертим підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених Кодексом.

Перелік обставин, за наявності яких контролюючий орган може призначити документальну позапланову перевірку, передбачено пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Зокрема, підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, викладено в новій редакції з урахуванням внесених змін Законом України від 21 грудня 2016 року N 1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" (Закон N 1797-VIII), яку доповнено змістом, що надає можливість проведення позапланової перевірки також у разі отримання податкової інформації, яка свідчить про порушення вимог податкового законодавства, при чому Суд наголошує, що змістова конструкція цієї норми обумовлює наявність інформації, як така, що допускає порушення, але не обов'язково.

Внаслідок отримання такої інформації, виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для контролюючого органу із здійснення належного податкового контролю.

Належною формою реалізації такого обов'язку, є спрямування письмового запиту до платника податків із зазначенням у запиті про існуючі порушення з боку такого платника та необхідність надання ним пояснень та документів. Метою запиту є підтвердження або спростування тієї інформації, яка є у податкового органу, при чому достовірність такої інформації про порушення може бути як категорична, так і умовна. Встановлення порушення та формування висновків про це можливе лише після отримання запитуваної контролюючим органом інформації. Тому наведення у запиті з посиланням на інформацію, як можливого порушення, а не категоричного висновку про порушення з боку платника податків, передбачає наявність інформації, яка потребує додаткової перевірки, яку можливо реалізувати шляхом здійснення запиту та проведеного аналізу після її отримання.

У випадку, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту у податкового органу існують підстави для її призначення.

Отримання податкової інформації та направлення запитів контролюючими органами регламентовано статтею 73 Податкового кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року N 1245 "Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом" (далі - Порядок). Зокрема, чітко визначено перелік підстав для направлення суб'єкту господарювання запиту про подання інформації, а також вимоги до його оформлення.

Відповідно до пункту 73.3 статті 73 Кодексу контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За змістом пункту 10 Порядку встановлено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

У разі, коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому пункту 73.3 статті 73 Кодексу, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Положення цього пункту Порядку, узгоджується з пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, яким також встановлено, що у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п'ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Суд зазначає, що вимоги, які висуваються до змісту запиту є нормативно визначеними і поширювальному тлумаченню не підлягають.

З матеріалів справи вбачається, що запити, направлені відповідачем на адресу позивача містили вказівку на фактичну і правову підстави направлення запиту - пункт 73.3 статі 73, підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а також обставини, встановлені за наслідком діяльності інформаційних систем автоматизованого моніторингу. Запити містили опис інформації, що запитується, та орієнтовний перелік документів, що її підтверджують.

З огляду на наявні в матеріалах справи письмові запити, Суд не встановив їх невідповідність вищенаведеним вимогам законодавства, що надавало б позивачу можливість не надавати відповідь на такі обов'язкові запити та відмовити у цьому.

Суд звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги та не врахували також, що з чотирьох сформованих письмових запитів по наданню відповіді та документів відносно фінансово-господарських відносин п'яти контрагентів позивача, останнім надано відповідь лише на останні два запити податкового органу від 31 липня 2017 року та від 03 серпня 2017 року.

В той же час, в основу оскаржуваного наказу від 27 вересня 2017 року про проведення перевірки покладені підстави та умови для прийняття саме не надання позивачем пояснень та документів щодо цих п'яти контрагентів на чотири письмові запити протягом 15 робочих днів з дня їх отримання.

За таких обставин на позивача покладався обов'язок щодо надання інформації, про надання якої і складений запит податкового органу, а у податкового органу виникло право на її проведення внаслідок безпідставної відмови у цьому.

Відповідно до статті 81 Податкового кодексу України у наказі на проведення документальної позапланової перевірки повинно бути зазначено підставу для її проведення із зазначенням відповідного підпункту пункту 78.1 статті 78 Кодексу.

Наказ відповідача від 27 вересня 2017 року N 5136 також відповідає цим вимогам.

Вказівка позивача на окремі дефекти запиту про надання інформації і наказу про призначення податкової перевірки для вирішення оспорюваного питання значення немає, оскільки відповідно до усталеної судової практики, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти Кодексу не повинні розглядатися як підстава для визнання наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

Фактичною підставою для проведення позапланової виїзної перевірки позивача стало ненадання ним пояснень та їх документального підтвердження на обов'язкові письмові запиту. Письмові запити щодо необхідності подання пояснень сформовані податкових органом на підставі інформації з інформаційних систем автоматизованого моніторингу.

Відповідно до змісту пунктів 74.2, 74.3 статті 74 Податкового кодексу України, у редакції, що діяла на момент призначення позапланової виїзної документальної перевірки, в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних / розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.

Враховуючи вищевикладене Суд вважає, що податковий орган при направленні запитів про надання інформації від 07 грудня 2016 року N 6773/10/20-40-14-08-18, від 20 лютого 2017 року N 1271/10/20-40-14-08-18, від 31 липня 2017 року N 11557/10/20-40-14-11-18, від 03 серпня 2017 року N 12047/10/20-40-14-11-18 діяв на підставі, в порядку і у спосіб, передбачений законодавством.

Судами попередніх інстанцій за наслідками судового розгляду у суді першої інстанції, а також апеляційного перегляду не надано належної оцінки вказаним обставинам. Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Заява N 63566/00) від 18 липня 2006 року, суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше вони не виконують свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до частин першої ( N 2747-IV), третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Верховний Суд зазначає, що у цій справі судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, надана помилкова правова оцінка обставинам, які повно встановлені під час судового розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 341 ( N 2747-IV), 345 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 351 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Суд постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року у справі N 820/4605/17 скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи прогресивної очистки" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування наказу заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області N 5136 від 27 вересня 2017 року "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Системи прогресивної очистки" в повному обсязі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Р. Ф. Ханова

Судді:

І. А. Гончарова

 

І. Я. Олендер




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали