ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

24.01.2017 р.

N К/800/32280/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Голубєвої Г. К., суддів: Борисенко І. В., Приходько І. В., при секретарі судових засідань - Ігнатенко О. В., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроторговий Дім "Волинь" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року по справі N 813/762/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроторговий Дім "Волинь" до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроторговий Дім "Волинь" звернулось до суду з позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2015 року N 0003132201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5186125,00 грн.; N 0003172201, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 77943,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 38972,00 грн.; N 0003142201 в частині донарахування ПДВ в розмірі 1116967,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 558483,00 грн.; N 0003182201 в частині завищення від'ємного значення ПДВ в сумі 551146,00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року у даній справі позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.12.2015 року N 0003142201 в частині грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 356,00 грн. та штрафних санкцій - 178,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що податковим органом проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроторговий дім "Волинь", з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, про що 06.10.2015 року складено акт N 678/22-10/31120922, яким встановлено порушення позивачем п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 137.10 ст. 137, п. 135.1, п. 135.2, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2, п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України - завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток всього у сумі 5186125,00 грн.; п. 189.1 ст. 189, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України - занижено податок на додану вартість всього в сумі 1117218,00 грн., завищено бюджетне відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість (ряд. 23.2 Декларації) за травень 2014 року в сумі 77943,00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (ряд. 19 Декларації) за грудень 2014 року в сумі 556636,00 грн.; п. 160.1 та п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України - занижено податкове зобов'язання по податку на доходи нерезидента в сумі 4199,47 грн. у 3 кварталі 2013 року.

На підставі складеного акта перевірки відповідачем 21.12.2015 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з відсутності фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, дефектів первинних документів та недобросовісності контрагентів позивача як платників податків.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, договірні ціни, акти виконаних робіт, акти прийому-передачі, локальні кошториси, підсумкові відомості ресурсів та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Подальша реалізація товару позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, митними деклараціями.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Разом з тим, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Стосовно висновку, викладеному у акті перевірки про завищення позивачем податкового кредиту за травень 2014 року в сумі 240583,00 грн. за рахунок непроведення коригування податкового кредиту в сторону зменшення на суму ПДВ з кредиторської заборгованості перед ТОВ "Юстана", яка ліквідована у травні 2014 року, то відповідно до пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України безнадійною заборгованістю визнається заборгованість юридичних осіб, припинених у зв'язку з їх ліквідацією.

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України встановлено, що до складу доходів включаються суми безнадійної кредиторської заборгованості. При цьому, вказана норма не містить жодного уточнення чи будь-якої іншої ідентифікації, що безнадійна кредиторська заборгованість включається до складу доходів за виключенням сум ПДВ у її складі. Вказана норма чітко визначає обов'язок платника податків відобразити у складі доходів звітного періоду (в даному випадку звітним періодом є рік) всю суму кредиторської заборгованості.

Стаття 192 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для коригування податкового кредиту. Серед вказаного переліку відсутня така підстава для коригування податкового кредиту, як списання безнадійної кредиторської заборгованості.

Твердження відповідача про необхідність коригування податкового кредиту при списанні безнадійної кредиторської заборгованості суперечить ст. 192 ПК України.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроторговий Дім "Волинь" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року по справі N 813/762/16.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

Г. К. Голубєва

Судді:

І. В. Борисенко

 

І. В. Приходько




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали