ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

12.12.2017 р.

N К/800/25418/17

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Цвіркуна Ю. І. (суддя-доповідач), Веденяпіна О. А., Усенко Є. А., при секретарі судового засідання - Савченко А. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 року у справі N 815/4145/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Марфін банк" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, третя особа - Національний банк України, про скасування податкових повідомлень-рішень, встановив:

Публічне акціонерне товариство "Марфін банк" звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2016 року у справі N 815/4145/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 09.07.2015 року N 0000054300, N 0000074300, N 0000064300, N 0000094300.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом замінено Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС правонаступником - Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами виїзної планової документальної перевірки Публічного акціонерного товариства "Марфін банк" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, відповідачем складено акт від 19.06.2015 року N 11/28-08-43/21650966/3, яким встановлено порушення, зокрема: - абз. "а" пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, абз. "б" п. 185.1 ст. 185, абз. "є" п. 186.3 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, пп. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, в результаті чого банком занижено обсяг продажу на вартість отриманих процентних доходів від факторингових операцій на загальну суму 6342620,20, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у загальному розмірі 1268524,04 грн. та визначено податкові зобов'язання за операціями з постачання послуг нерезидентом за датами актів виконаних робіт, оформлення яких здійснювалося раніше, а не за датами списання коштів з банківського рахунка на загальну суму 24258,36 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у загальному розмірі 4851,67 грн.; - абз. "ґ" пп. 138.1.1 п. 138, абз. "г" пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138, пп. 159.2.1 п. 159.2 ст. 159 Податкового кодексу України, абз. "і" пп. 138.1.1 п. 138, абз. "г" пп. 138.10.6. п. 138.10 ст. 138, пп. 159.2.1 п. 159.2 ст. 159 Податкового кодексу України, в результаті чого банком завищено витрати від операційної діяльності на суму сформованого страхового резерву за всіма видами кредитних операцій на суму 157990417,00 грн., занижено податок на прибуток на загальну суму 9380302,56 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 105877625,00 грн.; - п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на прибуток на загальну суму 925581,66 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.07.2015 року: - N 0000054300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1910064,00 грн. (в тому числі за основним платежем - 1273376,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 636688,00 грн.); N 0000064300, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на суму 105877625,00 грн.; - N 0000074300, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток банківських організацій на суму 14070454,50 грн. (в тому числі за основним платежем - 9380303,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4690151,50 грн.); - N 0000094300, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 925581,66 грн. (в тому числі за основним платежем - 617054,44 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 308527,22 грн.).

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 ст. 1078 цього Кодексу).

Підпунктом 196.1.5 п. 196.1 ст. 196 Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктом оподаткування операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Отже, у разі передачі боргових зобов'язань, де об'єктом боргу є грошові кошти, одним платником податку іншому в межах факторингової операції, такі (факторингові) операції і процентні доходи від їх здійснення не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Доводи податкового органу в частині донарахувань податкових зобов'язань податковим повідомленням-рішенням від 09.07.2015 року N 0000054300 зводяться до того, що предметом договорів купівлі-продажу, які були укладені між клієнтами позивача і іншими суб'єктами підприємницької діяльності, та які безпосередньо передували укладеним позивачем договорам факторингу (відступлення права грошової вимоги клієнтами позивачу - фактору за відвантажений товар) з наведеними клієнтами, є товари, а не грошові кошти. Отже, і предметом договорів факторингу повинен бути товар, а не право грошової вимоги.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що норми податкового законодавства, у тому числі пп. 196.1.5 п. 196.1 ст. 196 Податкового кодексу України, не ставлять можливість звільнення від оподаткування ПДВ факторингових операцій з предметом договору - відступлення права грошової вимоги в залежність від умов попередньо укладених клієнтом договорів.

Так, відповідно до матеріалів справи клієнти позивача попередньо уклали договори поставки зі своїми контрагентами (покупцями). У даних договорах такі клієнти виступали постачальниками товару. Покупці зобов'язувалися приймати та оплачувати товар.

Відповідно до угод про надання факторингового обслуговування, укладених між позивачем як фактором та його контрагентами як клієнтами, предметом цих угод є придбання фактором за визначену плату та у продовж строку, визначеного у п. 8.9 цих угод, прав грошової вимоги дебіторської заборгованості (валютних цінностей) клієнтів по відношенню до третіх осіб, перелік яких наведено в додатках, за договорами, які прийняті до факторингового обслуговування; інкасація платежів за цими договорами відповідно до строків погашення заборгованості; адміністрування дебіторської заборгованості клієнта. Крім того, сторони домовилися у відповідних угодах про розмір процентів за користування факторинговим фінансуванням.

Таким чином, предметом факторингових угод є саме відступлення права грошової вимоги, оскільки відповідно до умов цих договорів позивач має право на дебіторську заборгованість, а не товар, який клієнтами передано третім особам. Тому і грошові кошти, отримані фактором у вигляді відсотків за користування фінансуванням, наданим відповідно до договору факторингу, не є об'єктом оподаткуванням податком на додану вартість, оскільки об'єктом боргу є валютні цінності.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог пп. 196.1.5 п. 196.1 ст. 196 Податкового кодексу України.

При цьому враховується позиція ДФС України, викладена у листі від 05.11.2015 року N 23655/6/99-99-19-03-02-15 (Лист N 23655/6/99-99-19-03-02-15).

Доводи податкового органу щодо правомірності донарахування 4851,67 грн. ПДВ позивачу у зв'язку зі сплатою ним нерезиденту послуг платіжної системи правомірно не прийнято судами до уваги з огляду на таке.

Позивач, як член платіжної системи "Свіфт", отримував послуги платіжної системи, які по своїй суті належать до послуг з розрахунково-касового обслуговування.

В п. 1.29 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" зазначено, що платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Внутрішньодержавна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України. Міжнародна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу.

Відповідно до п. 1.43 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" учасник/член платіжної системи - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.

У відповідності до п. 1.37 ст. 1 даного Закону розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Крім того, в постанові Правління Національного банку України 15.11.2011 року N 400 (Постанова N 400) зазначено, що послуги платіжної системи є послугами розрахунково-касового обслуговування.

Відповідно до пп. 6.6 п. 6 Переліку типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15.11.2011 року N 400 (Постанова N 400), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.12.2011 року за N 1410/20148, операції зі спеціальними платіжними засобами (далі - СПЗ) є послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням СПЗ.

Така ж позиція зазначена в листі ДПС України від 11.01.2013 року N 334/6/15-3115 (Лист N 334/6/15-3115) (операції з постачання послуг, які надаються банкам міжнародними платіжними системами з використанням спеціальних платіжних засобів, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість).

Щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 09.07.2015 року N 0000074300 та N 0000064300 встановлено таке.

Відповідач вказує, що у 2014 році позивач сформував резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій за рахунок сум, які обліковувалися на позабалансових рахунках. При цьому такими рахунками вважає: 9601 та 9611. Зазначена неправильність формування резервів позбавляє банк права віднесення наведеної суми до витрат.

Відповідно до пп. 159.2.1 п. 159.1 ст. 159 Податкового кодексу України банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії.

Таким чином, страховий резерв заборонено формувати з застосуванням позабалансових кредитних операцій (що обліковуються на позабалансових рахунках).

З наведеної вище норми вбачається, що такі резерви формуються за всіма видами активних (балансових) кредитних операцій. Позабалансові кредитні операції участі у такому формуванні не приймають.

З Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України (зареєстрована в Міністерства юстиції України 22.01.2008 року за N 48/14739) вбачається, що існує два види кредитних зобов'язань, а саме балансові та позабалансові.

Балансові кредитні зобов'язання характеризуються збігом дати укладення кредитного договору та дати переказу кредитних коштів клієнту банка. Такі кредитні зобов'язання відображаються в балансі.

У позабалансових кредитних зобов'язаннях дата укладення кредитного договору та дата переказу кредитних коштів клієнту банка не збігаються. Дата переказу грошових коштів знаходиться в майбутньому. Тобто, поза балансом обліковуються майбутні активні операції банку. Такі кредитні зобов'язання відображаються на позабалансових рахунках (пункт 1.3 Глави першої Загальних положень Розділу першого та підпункти 1.1, 1.2 Глави першої Розділу другого вищенаведеної Інструкції).

Отже, у розумінні ст. 159 Податкового кодексу України кредитні операції (зобов'язання), за якими клієнти ще не отримали грошових коштів та які обліковуються поза балансом, не приймають участі у формуванні відповідних резервів.

Пунктом 1.9 Глави першої Розділу сьомого вищенаведеної Інструкції передбачено, що банк відображає в бухгалтерському обліку формування (збільшення) резерву за розміщеними вкладами (депозитами) та наданими кредитами.

Пунктом 2.1 Глави другої Розділу сьомого вищенаведеної Інструкції передбачено, що Банк відображає в бухгалтерському обліку списання безнадійної та прощення заборгованості за рахунок спеціального резерву. Банк обліковує списану за рахунок спеціальних резервів безнадійну заборгованість за позабалансовими рахунками до визначеного обліковою політикою банку часу з урахуванням вимог законодавства України щодо відшкодування збитків.

Згідно із Додатком до наведеної вище Інструкції рахунками для обліку списаної у збиток заборгованості є рахунок 9611 А "Списана у збиток заборгованість за кредитними операціями" та рахунок 9601 "Списана за рахунок спеціальних резервів заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами".

Таким чином, рахунки 9611 та 9601 призначені для обліку виключно списаних за рахунок спеціальних резервів збитків, а не позабалансових кредитних операцій у розумінні ст. 159 Податкового кодексу України.

Отже, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується про відсутність порушень вимог податкового законодавства позивачем у відповідній частині, оскільки податковим органом не встановлено формування позивачем у 2014 році резервів на підставі вже списаних збитків, а рахунки 9611 та 9601 не є рахунками обліку саме позабалансових кредитних операцій.

В ході перевірки податковий орган взагалі не досліджував документацію позивача на узгодженість. Крім того, повноваження щодо перевірки правильності формування банками своїх резервів має лише Національний банк України (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національний банк України").

Так, за наслідками перевірки правильності формування позивачем своїх резервів за період 2012 - 2015 років Національним банком України в довідці від 03.04.2015 року зазначено про недостатність формування позивачем своїх резервів на 137459,00 грн., що спростовує висновки податкового органу перебільшення зазначеного показника Банком.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 09.07.2015 року N 0000094300 слід зазначити таке.

Пунктом 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України встановлено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до п. 103.3 ст. 103 Податкового кодексу України бенефіціарним отримувачем доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Відповідно п. 13 Угоди між Урядом Республіки Кіпр та Урядом Союзу Радянський Соціалістичних Республік про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна, підписаної 29.10.82 року, яка застосовувалась на підставі ст. 7 Закону України "Про правонаступництво України" до 01.01.2014 року, не перераховані в попередніх статтях цієї Угоди види доходів, що одержуються резидентом Договірної Держави з джерел в іншій Договірній Державі, не підлягають оподаткуванню в цій другій Договірній Державі.

З 01.01.2014 року вступила в силу Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (Конвенція), підписана 08.11.2012 року, в статті 12 (Конвенція) якої відображено схема оподаткування роялті, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави.

Згідно з п. 1 ст. 12 зазначеної Конвенції (Конвенція) роялті, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі. Пунктом 3 ст. 12 зазначеної Конвенції (Конвенція) передбачено, що роялті можуть також бути оподатковані у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник роялті є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми всіх платежів.

Тобто до 01.01.2014 року, враховуючи те, що у зазначеній вище Угоді не містились спеціальні правила щодо уникнення подвійного оподаткування при виплаті роялті, застосовувалась стаття 12, яка передбачала відсутність їх оподаткування в другій Договірній Державі, з джерел якої вони отримані.

З 01.01.2014 року у разі підтвердження, що власник роялті є резидентом іншої Договірної Держави, податок на доходи нерезидента у вигляді роялті оподатковується за ставкою не вище 10 відсотків від загальної суми всіх платежів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання Угоди про програмне забезпечення N L-MLA-CEB-UA-698, предметом якої є надання ліцензій на програмне забезпечення та послуг щодо супроводження програмного забезпечення, банк здійснив виплати доходу у вигляді роялті за період з 17.05.2013 року по 27.06.2013 року у загальній сумі 150843,17 Євро (еквівалент 1588180,42 грн.) нерезиденту "Temenos Eastern Europe Limited" (Кіпр) без утримання податку на дохід нерезидента джерелом походження з України, за період з 27.12.2013 року по 23.12.2014 року у загальній сумі 216837,03 Євро (еквівалент 3242568,55 грн.) нерезиденту "Temenos Middle East Limited" (Кіпр), як правонаступника "Temenos Eastern Europe Limited" без утримання податку на дохід нерезидента джерелом походження з України у 2013 році та з утриманням податку у 2014 році за пільговою ставкою - 10 %.

Доводи податкового орану зводяться до того, що контрагент позивача "Temenos Eastern Eyrope Limited" (Кіпр) та його правонаступник у 2015 році "Temenos Middle East Limited" (Кіпр) не є кінцевими бенефіціарами роялті, яке позивач перераховував на їх користь.

Встановлено, що нерезидентами "Temenos Eastern Europe Limited" та "Temenos Middle East Limited" надані свідоцтва про підтвердження, що вони були резидентами Кіпру у періодах, в яким їм здійснювалися виплати, отже у 2014 році згідно з п. 103.8 ст. 103 Податкового кодексу України банк при виплаті доходів банком правомірно застосовано ставку податку 10 відсотків від суми отриманих доходів роялті, а не 15 відсотків.

Доводи податкового орану, які зводяться до того, що кінцевим бенефіціаром (в якості засновника) є швейцарська компанія "Temenos Group AG", є безпідставними, оскільки ґрунтуються лише на посиланні інтернет ресурс - "Вікіпедія".

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Посилання податкового органу на те, що судами не взято до уваги висновок судово-економічної експертизи від 10.08.2016 року N 169, але взято до уваги висновок судово-економічної експертизи від 15.08.2016 року, не можуть бути прийняті, оскільки в силу ч. 5 ст. 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим. Крім того, перша експертиза проведена за матеріалами кримінального провадження, остаточне рішення по якому не ухвалено, а остання - призначена та проведена у цій адміністративній справі.

Наданий до суду касаційної інстанції висновок експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 31.05.2017 року N 5651/8559/17-45 не може бути враховано, оскільки він не був предметом дослідження у судах попередніх інстанцій, а згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Також дана експертиза проведена за матеріалами кримінального провадження, остаточне рішення по якому не ухвалено.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2016 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 року у справі N 815/4145/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

Ю. І. Цвіркун

Судді:

О. А. Веденяпін

 

Є. А. Усенко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали