ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

24.06.2010 р.

N К-1890/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючий - Нечитайло О. М., судді: Голубєва Г. К., Конюшко К. В., Ланченко Л. В., Пилипчук Н. Г., при секретарі - Коротковій О. В., за участю представників сторін: позивача - Мороз Ю. А., відповідача - Поповіченка О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2009 р. у справі N 356/12-06/20-08 (22-а-37036/08 номер справи у суді апеляційної інстанції) за позовом Закритого акціонерного товариства "Фоззі" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень, встановив:

Закрите акціонерне товариство "Фоззі" (надалі - позивач, ЗАТ "Фоззі") звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (надалі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Справа слухалась судами неодноразово. Постановою господарського суду Київської області від 07.10.2008 р. (суддя В. М. Бабкіна) відмовлено у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції аргументовано тим, що платежі, отримані платником за надання у користування торгового знаку на підставі ліцензійних договорів, не підпадають під визначення поняття "роялті" у розумінні п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 334/94-ВР від 28.12.94 р. (з наступними змінами на доповненнями), а отже на них не розповсюджується дія пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" N 168/97-ВР від 03.04.97 р. (з наступними змінами на доповненнями) щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з виплат роялті. Тому донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість визнано обґрунтованим.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя - Л. О. Костюк, судді: А. М. Горяйнов, Е. Ю. Швед), у даній справі, частково задоволено апеляційну скаргу позивача, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області N 0000302300/0 від 13.03.2006 р., N 0000302300/1 від 10.04.2006 р., N 0000302300/2 від 19.06.2006 р., N 0000302300/3 від 23.08.2006 р. в частині визначення ЗАТ "Фоззі" податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9184217,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9184217,00 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки умовами ліцензійних договорів, укладених позивачем, було передбачено заборону ліцензіату (особі, яка отримала зареєстрований торговий знак у користування) продавати, передавати або іншим способом відчужувати отриманий у користування товарний знак, то платежі, отримані позивачем як винагорода за таке користування, підпадають під визначення поняття "роялті" у розумінні п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а отже вони не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість згідно з пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість".

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ "Фоззі" за період з 01.10.2004 р. по 30.09.2005 р., якою, крім інших, встановлено порушення позивачем вимог п. 1.4 ст. 1, п. 6.1, пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6, пп. 7.3.1, пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: занижено податок на додану вартість на загальну суму 9198320,00 грн.

За результатами зазначеної перевірки було складено акт N 243/23-2 від 02.03.2006 р., на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення N 0000302300/0 від 13.03.2006 р., яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 18396640,00 грн., в т. ч. 9198320,00 грн. - за основним платежем та 9198320,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку, у результаті чого було прийнято нові, аналогічні за змістом N 0000302300/1 від 10.04.2006 р., N 0000302300/2 від 19.06.2006 р., N 0000302300/3 від 23.08.2006 р.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем у судовому порядку в частині визначення основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9184217,00 грн. та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9198320,00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Згідно з ч. 1 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Одним із майнових прав інтелектуальної власності п. 2 ч. 1 ст. 424 ЦК України визначено виключне право суб'єкта права інтелектуальної власності дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності.

При цьому у ст. 419 ЦК України зазначено, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Згідно з п. 1.17 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" поняття: корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди, проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено "роялті" як платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Крім того, визначення поняття "роялті" міститься і у постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" N 1185 від 03.10.2007 р. (роялті - це ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності), у постанові Правління Національного банку України "Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України" N 255 від 18.06.2003 р. (роялті - платежі за використання нематеріальних активів банку (патентів, авторського права, програмних продуктів).

Системний правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у тому випадку, якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, яке засвідчується відповідним чином, та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об'єкт інтелектуальної власності шляхом надання ліцензіату права на використання цього об'єкта та при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу об'єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або будь-яким іншим чином відчужувати зазначений об'єкт, тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю "роялті", визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону "Про оподаткування підприємств".

Відповідно до пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

Як вбачається з матеріалів справи, за перевіряємий період позивачем було укладено з контрагентами ліцензійні договори на право використання зареєстрованого знаку для товарів і послуг (свідоцтво N 26188 від 15.07.2002 р.), умовами яких було передбачено передачу ліцензіаром (позивачем), як власником виключного зареєстрованого права на знак для товарів та послуг, ліцензіатам права на користування зазначеним знаком для товарів та послуг для його застосування при наданні відповідних послуг. Вказаними договорами було чітко передбачено (п. 1.8), що ліцензіати не мають права продавати, передавати або іншим чином відчужувати товарний знак, наданий їм у користування. Використання ліцензіатами товарного знаку відповідачем не заперечується та підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції відносно того, що оскільки умовами ліцензійних договорів, укладених позивачем, було передбачено заборону ліцензіату продавати, передавати або іншим способом відчужувати отриманий у користування товарний знак, то платежі, отримані позивачем як винагорода за таке користування, підпадають під визначення поняття "роялті" у розумінні п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування підприємств", а отже вони не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість згідно з пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість".

Оскільки донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем правомірно визнано судом апеляційної інстанції необґрунтованим, відповідно скасування податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" N 2181-III від 21.12.2000 р., також здійснено правильно.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2009 р. у справі N 356/12-06/20-08 (22-а-37036/08 номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2009 р. у справі N 356/12-06/20-08 (22-а-37036/08 номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

О. М. Нечитайло

Судді:

Г. К. Голубєва

 

К. В. Конюшко

 

Л. В. Ланченко

 

Н. Г. Пилипчук

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали