ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

26.04.2011 р.

N К-42370/10


Відмовлено у задоволенні заяви про перегляд судового рішення
Вищого адміністративного суду України
постановою Верховного Суду України
від 17 жовтня 2011 року

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді-доповідача Рибченка А. О., суддів: Голубєвої Г. К., Карася О. В., Федорова М. О., Шипуліної Т. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року у справі N 2а-384/10/2070 за позовом Фізичної особи - підприємця П. Г. Г. до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області, прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановив:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року, позов Фізичної особи - підприємця П. Г. Г. (далі - позивач) до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі - відповідач) та прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі - відповідач-2) задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення N 0001221700/0 від 30 липня 2009 року, N 0001221700/1 від 29 вересня 2009 року, N 0001221700/2 від 17 листопада 2009 року, N 0001221700/3 від 12 січня 2010 року, N 0001211700/0 від 30 липня 2009 року, N 0001211700/1 від 29 вересня 2009 року, N 0001211700/2 від 17 листопада 2009 року, N 0001211700/3 від 12 січня 2010 року, N 0001931700/0 від 26 листопада 2009 року, рішення N 0001251700 від 30 листопада 2009 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ФОП Пуги Г. Г. сплачений судовий збір в сумі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року та прийняття нового рішення - про задоволення позову Лозівської ОДПІ повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено виїзну планову перевірку ФОП П. Г. Г. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 26 грудня 2006 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт N 609/17-213/1645700383 від 17 липня 2009 року.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення N 0001221700/0 від 30 липня 2009 року, N 0001221700/1 від 29 вересня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів від підприємницької діяльності у розмірі 804865,92 грн. (804865,92 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); N 0001211700/0 від 30 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1402836,00 грн. (1402836,00 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); N 0001931700/0 від 26 листопада 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 701418,00 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 701418,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та рішення N 0001251700 від 30 листопада 2009 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 67303,30 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій - без змін. Також прийнято податкові повідомлення-рішення N 0001221700/1 від 29 вересня 2009 року, N 0001211700/1 від 29 вересня 2009 року N 0001221700/2 від 17 листопада 2009 року, N 0001211700/2 від 17 листопада 2009 року N 0001221700/3 від 12 січня 2010 року, N 0001211700/3 від 12 січня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 168/97-ВР), статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Декрет N 13-92), пункту 1 статті 3 Закону України від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон N 265/95-ВР).

Зазначений висновок податковим органом зроблено у зв'язку з тим, що позивачем в порушення статті 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ N 727/98) не враховано кошти, отримані згідно договорів комісії на закупівлю молока від населення, а враховано тільки суми винагороди за договорами доручення, внаслідок чого ФОП П. Г. Г. перевищено 500 тис. грн. - граничного обсягу виручки від реалізації для фізичних осіб-підприємців - платників єдиного податку у I кварталі 2007 року в розмірі 279288,10 грн.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до умов договорів, укладених між ФОП П. Г. Г. (повірений) та Закритим акціонерним товариством "Лозівський молочний завод" (довіритель), повірений за винагороду зобов'язується від імені і за рахунок довірителя здійснювати юридичні дії, пов'язані з закупівлею у населення молока цільного коров'ячого за ціною, не нижче узгодженої сторонами в додатку до цього договору.

В свою чергу, довіритель зобов'язується сплатити повіреному винагороду у розмірі 0,25 (0,20) грн. за 1 кг. молока цільного коров'ячого в перекладі на базисну жирність від загальної маси товару, отриманого довірителем за угодами, укладеними повіреним.

Пунктом 2.1.8 договорів доручення визначено обов'язок повіреного провести відповідні розрахунки з постачальниками за поставлений товар, для чого, відповідно до пункту 3.1.1 договорів, довіритель зобов'язаний передати у розпорядження повіреного необхідні кошти.

Разом з тим, у власному обліку в якості виручки (доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивач відображав лише суми винагороди, фактично отриманої від довірителя за надання посередницьких послуг. Інші грошові кошти, які позивач отримував від довірителя для розрахунків з населенням за заготовлене молоко, не обліковувались в книзі обліку доходів та витрат позивача, до складу винагороди за договорами доручення не включались та в звітності не відображались.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 1000 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно із статтею 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Абзацом 5 статті 1 Указу N 727/98 встановлено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично одержана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 1007 ЦК України довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що кошти, необхідні для виконання позивачем своїх обов'язків за договором доручення, передавались йому саме у розпорядження, і тільки після надання плану використання цих коштів, а не для використання на власний розсуд і не були власністю ФОП П. Г.Г. Зазначені кошти є саме засобами, необхідними для виконання договорів доручення, у зв'язку з чим підстав для включення до складу виручки позивача коштів, отриманих від ЗАТ "Лозівський молочний завод" для розрахунків з постачальниками відсутні.

Таким чином, оскільки позивачем не перевищено встановлений Указом N 727/98 розмір виручки (500 тис. грн.), то він не повинен переходити на загальну систему оподаткування та сплачувати податкові зобов'язання, в тому числі, з податку з доходів та з податку на додану вартість, а також дотримуватися вимог Закону N 265/95-ВР щодо проведення розрахункових операцій з використання РРО.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали