ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 26 квітня 2016 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Коротких О. А., суддів: Волкова О. Ф., Гриціва М. І., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства "Енергетичне та нафтове обладнання" (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення, встановила:

У березні 2011 року Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 лютого 2011 року N 0001202310/0, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 891668 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції - 222917 грн.

На обґрунтування позовних вимог вказало на протиправність та необґрунтованість дій працівників податкового органу щодо проведення перевірки та винесеного внаслідок такої перевірки спірного рішення, оскільки Товариство за результатами господарської діяльності правомірно сформувало витрати і податковий кредит, що підтверджується даними первинних бухгалтерських документів.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 8 червня 2011 року позовні вимоги задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 лютого 2012 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 червня 2015 року (Ухвала N 2а-4201/11/2670, К/9991/19706/12) рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати судові рішення у справі, посилаючись на неоднакове застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2014 року (Ухвала N К/800/24720/14), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення, погодився з їх висновком про те, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені законодавством, що надають йому право на формування податкового кредиту, оскільки матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції між позивачем та контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "С. Дж. Р. Груп": банківськими виписками, якими підтверджено факт перерахування коштів за поставку послуг, договорами підряду, актами здачі-приймання виконаних робіт, податковими накладними, та зазначив, що на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ і законодавство не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Крім того, вказав, що посилання податкового органу на свідчення директора ТОВ "С. Дж. Р. Груп" ОСОБА_9 про те, що він не має жодного відношення до діяльності підприємства, а зареєстрував його на прохання іншої особи за винагороду, жодних документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності підприємства він не підписував та не уповноважував на це будь-яких осіб, є необґрунтованими та такими, що не можуть бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій.

В ухвалі від 20 листопада 2014 року (Ухвала N К/800/24720/14), наданій на порівняння, Вищий адміністративний суд України залишив без змін рішення судів попередніх інстанції про відмову у задоволенні позову та вказав на те, що товариство ТОВ "Компанія "Юнібіт", податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ "Бест Саванабей" податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановленої особи від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від її імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Усуваючи розбіжності у правозастосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення [стаття 1 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV)].

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Згідно із підпунктом "а" пункту 201.1 статті 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (Тарифи N 584-VII) (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 ПК).

На виконання вказаної норми ПК Міністерство фінансів України наказом від 1 листопада 2011 року N 1379 затвердило форму податкової накладної (Наказ N 1379) та Порядок заповнення податкової накладної (Порядок N 1379) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за N 1333/20071; був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах; далі - Порядок).

Згідно з пунктом 1 Порядку (Порядок N 1379) податкову накладну (Наказ N 1379) заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Податкова накладна (Наказ N 1379) вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної (Наказ N 1379), встановленими у пункті 16 Порядку (Порядок N 1379), усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Відповідач послався на фіктивність контрагента позивача як суб'єкта господарювання і свої доводи підтверджував тим, що ОСОБА_9 - директор ТОВ "С. Дж. Р. Груп", зареєстрував товариство за грошову винагороду, заперечує свою участь у створенні та фінансово-господарській діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних податкових та бухгалтерських документів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа N 21-421а11) (Постанова N 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Натомість суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився касаційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходили із того, що пояснення ОСОБА_9, наданні ним у якості свідка слідчому податкового органу, не є належним доказом у цій справі та взяли до уваги, що позивач надав нотаріально засвідченні його пояснення від 16 травня 2011 року, в яких він вказав, що, працюючи на посаді директора, добровільно та повністю усвідомлюючи значення своїх дій, власноручно підписав від імені ТОВ "С. Дж. Р. Груп" податкові накладні та відповідні акти приймання виконаних підрядних робіт за договорами, що були спрямовані на здійснення господарської діяльності, та вказали, що за формально правильного оформлення господарської операції, в тому числі первинними документами бухгалтерського обліку, сам факт фіктивності контрагента не може бути встановлений.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України з таким висновком не погоджується виходячи з того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

Суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зокрема, провести всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, залишив поза увагою те, що ці суди, яким згідно із законом надано право встановлювати обставини на підставі досліджених у судовому зсіданні доказів, з урахуванням різних свідчень ОСОБА_9, які були ним дані на досудовому слідстві та під час судового розгляду, належним чином не з'ясували обставин підписання повноважними особами звітних документів, у тому числі й податкових накладних, хоча встановлення вказаних обставин є визначальним для правильного вирішення спору по даній справі.

Згідно статті 159 КАС судове рішення повинно бути таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд України позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, давати оцінку доказам, а відтак позбавлений можливості постановити рішення у справі у зв'язку з неповним встановленням обставин справи.

За змістом частини першої статті 241 КАС справи розглядаються Верховним Судом України, в тому числі й за правилами, встановленими главою 2 розділу IV цього Кодексу.

Оскільки частиною другою статті 227 КАС передбачено, що порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, а Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та ухвалити нове судове рішення без їх наявності, це, на думку колегії суддів, є підставою для скасування всіх судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 8 червня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2015 року (Ухвала N 2а-4201/11/2670, К/9991/19706/12) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

О. А. Коротких

Судді:

О. Ф. Волков

 

О. В. Кривенда

 

П. В. Панталієнко

 

О. О. Терлецький

 

М. І. Гриців

 

В. Л. Маринченко

 

О. Б. Прокопенко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали