ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

27.01.2009 р.

N К-6880/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді-доповідача - Рибченка А. О., суддів: Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Карася О. В., Федорова М. О., при секретарі судового засідання - Гусєвій К. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007 р. та постанову господарського суду м. Києва від 20.10.2006 р. у справі N 11/469-А господарського суду м. Києва за позовом Дочірнього підприємства "Продмережа" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, встановив:

Постановою господарського суду м. Києва від 20.10.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007 р., задоволені позовні вимоги Дочірнього підприємства "Продмережа" та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва N 1260/23-3/0 від 23.12.2005 р. в частині визначення податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 3198061,18 грн., з яких 1599030,59 грн. - основний платіж та 1559030,59 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 20.10.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007 р. і прийняти нову постанову, якою в позові відмовити.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва була проведена планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП "Продмережа" за період з 01.01.2004 р. по 01.07.2005 р., за результатами якої складено акт N 656/23-3/30929444 від 14.12.2005 р.

В акті перевірки перевіряючими зроблено висновок про те, що позивачем, в порушення підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. N 168/97-ВР, не включено до об'єкту оподаткування ПДВ операції з отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентом, для їх використання (споживання) на митній території України у 2004 р. (операції з надання права (Ліцензії) на використання торгового знаку) у розмірі 3999414 грн. в тому числі по періодах: березень 2004 р. - 205631 грн., червень 2004 р. - 827175 грн., вересень 2004 р. - 1196662 грн., грудень 2004 р. - 1769946 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ за 2004 р. на суму 799882 грн., в тому числі березень 2004 р. - 41126 грн., червень 2004 р. - 165435 грн., вересень 2004 р. - 239332 грн., грудень 2004 р. - 353989 грн., а також, в порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" N 168/97-ВР, у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV, не включено до об'єкту оподаткування ПДВ операції з поставки послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України (операції з надання права (Ліцензії) на використання торгового знаку) за 1 півріччя 2005 р. у розмірі 3995739 грн., в тому числі: березень 2005 р. - 1968949 грн., червень 2005 р. - 2026790 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ за 1 півріччя 2005 р. на суму 799148 грн., в т. ч. березень 2005 р. - 393790 грн. та червень 2005 р. - 405358 грн.

Вказаний висновок податковим органом зроблено з посиланням на те, що абзацом 1 пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачено віднесення платежів за надання власником товарного знаку будь-якій особі ліцензії на використання товарного знаку на підставі ліцензійного договору під поняття "роялті".

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення N 1260/23-3/0 від 23.12.2005 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 3223026 грн., в тому числі 1611513 грн. - основний платіж та 1611513 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що укладеним позивачем ліцензійним договором не передбачено умов, які б надавали право ліцензіату продавати, передавати або відчужувати зареєстрований знак на товари і послуги, а передбачено, що позивач набув лише права використання знаку для товарів і послуг, а тому дійшли висновку, що платежі за використання зареєстрованого знаку для товарів та послуг, які сплачуються ліцензіатом (позивачем) згідно з ліцензійним договором повністю відповідають поняттю "роялті", визначеному пунктом 1.30 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Колегія суддів вважає, що при розгляді цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, які призвели до ухвалення передчасного судового рішення про задоволення позовних вимог.

Статтею 11 КАС України визначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Аналогічні приписи містяться у статті 71 КАС України.

Частиною третьою статті 159 КАС України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи цей спір щодо скасування податкового повідомлення-рішення відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій порушуючи вимоги частин четвертої, п'ятої статті 11, статті 71 та частини третьої статті 159 КАС України не врахували, що справа має значний публічний інтерес, оскільки пов'язана з питаннями правильності сплати податків суб'єктом господарювання і наповнюваністю бюджету.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" роялті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Виходячи з положень даної правової норми, можна зробити висновок, що роялті передбачає реальне користування будь-яким авторським правом, в спірному випадку, реальне використання знаку для товарів та послуг.

Однак, при розгляді даної справи по суті, суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи було реальне використання цього знаку та якими доказами це підтверджується. Наявність в матеріалах справи лише актів виконання взаємних зобов'язань від 31.03.2004 р. N 1, від 30.06.2004 р. N 2, від 30.09.2004 р. N 3, від 31.12.2004 р. N 4, від 31.03.2005 р. N 1, від 30.06.2005 р. N 2, згідно яких загальний розмір оплати за використання знаку (роялті) становить 7995,1 тис. грн., є недостатнім для підтвердження факту здійснення господарських операцій з використанням знаку для товарів та послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог ст. 227 КАС України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд в суд першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007 р. та постанову господарського суду м. Києва від 20.10.2006 р.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

 

Головуючий

А. О. Рибченко

Судді:

А. І. Брайко

 

Г. К. Голубєва

 

О. В. Карась

 

М. О. Федоров

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали