ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 14 листопада 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого Тітова Ю. Г., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом сільського комунального підприємства "Побєдне" (далі - СКП "Побєдне") до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - ОДПІ), третя особа - Побєдненська сільська рада (далі - Сільрада), про скасування податкового повідомлення-рішення, встановив:

У листопаді 2007 року СКП "Побєдне" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ОДПІ від 10 жовтня 2007 року N 1199/15-1, яким згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III) йому визначено суму податкового зобов'язання у сумі 3518 грн., у тому числі 3350 грн. основного платежу з податку на прибуток та 168 грн штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2008 року та Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2011 року, позов задоволено.

ОДПІ звернулася із заявою про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Посилаючись на неоднакове застосування положень статті 7 Закону України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування" (далі - Закон N 1251-XII) та статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон N 280/97-ВР), просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права ОДПІ надала постанову Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2008 року у справі за позовом акціонерного товариства "Страхова компанія "Аванте" до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 липня 2011 року справу допущено для перегляду Верховним Судом України.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення.

Суди у справі, яка розглядається, встановили, що відповідно до статуту СКП "Побєдне" останнє створено згідно з рішенням Сільради від 10 жовтня 2002 року N 24/3-3 про передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери на підставі Закону N 280/97-ВР. СКП "Побєдне" є підзвітним і підконтрольним Сільраді.

Підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень стали висновки акта від 28 вересня 2007 року N 122 про результати документальної (камеральної) перевірки податкової звітності з податку на прибуток СКП "Побєдне", згідно з якими останнє неправомірно на порушення положень підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8, пункту 10.1 статті 10 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР) не нарахувало у першому півріччі 2007 року податок на прибуток на суму 3 550 грн.

Касаційний суд у справі, що розглядається, погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення, виходячи із того, що ОДПІ не мала підстав для нарахування позивачу податку на прибуток у першому півріччі 2007 року, оскільки Сільрада рішенням від 11 січня 2007 року N 5/11-8 встановила для СКП "Побєдне" розмір прибутку за підсумками фінансово-господарської діяльності у 2007 році, що підлягає зарахуванню у місцевий бюджет, у розмірі нуль відсотків, тобто фактично звільнила позивача від сплати податку на прибуток у 2007 році. При цьому суди керувались положеннями статті 69 Бюджетного кодексу України (далі - БК), частини другої статті 42 Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (далі - Закон N 489-V), статей 1, 7 Закону N 1251-XII, пункту 24 частини першої статті 26 Закону N 280/97-ВР.

У справі, рішення в якій надано на підтвердження доводів заявника, касаційний суд дійшов протилежного висновку, зазначивши, що контролюючий орган правомірно донарахував підприємству суму податкових зобов'язань з податку на прибуток та штрафні (фінансові) санкції, оскільки рішення органу місцевого самоврядування про надання пільги зі сплати зазначеного податку, який є загальнодержавним, не відповідає встановленій законом компетенції цього органу.

Аналіз судових рішень свідчить про наявність неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, які врегульовують правовідносини, пов'язані із наданням органами місцевого самоврядування пільг зі сплати податку на прибуток.

Вирішуючи питання про врегулювання розбіжностей у їх застосуванні, Верховний Суд України виходить із такого.

Статтею 143 Конституції України до повноважень органів місцевого самоврядування віднесено затвердження відповідних місцевих бюджетів та вирішення інших питань місцевого значення, віднесених законом до компетенції місцевого самоврядування. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в установленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Частиною другою статті 1 Закону N 1251-XII передбачено, що міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до підвідомчого їм бюджету.

Пунктами 28, 29 статті 26 Закону N 280/97-ВР визначено виключну компетенцію міських рад щодо прийняття рішень про надання пільг по місцевих податках і зборах, встановлення для підприємств комунальної власності відповідних територіальних громад розміру частки прибутку, що підлягає зарахуванню до місцевого бюджету. А статтею 25 цього Закону передбачено, що місцеві ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією, цим та іншими законами до їх відання. Надання органам місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження часткою прибутку окремих підприємств, яка зараховується до місцевого бюджету, не дає їм права встановлювати пільги з податку на прибуток, приймати рішення щодо розміру сум цього податку, що мають зараховуватися до бюджетів.

Частиною третьою статті 1 Закону N 1251-XII встановлено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільг щодо оподаткування не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Одночасно статтями 14, 15 цього Закону визначено загальнодержавні податки та збори, а також місцеві податки та збори. Податок на прибуток підприємств належить до перших із перерахованих.

Згідно зі статтею 15 Закону N 334/94-ВР ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону. Зазначені положення узгоджуються із загальними принципами, викладеними в частині третій статті 1 Закону N 1251-XII.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 69 БК податок на прибуток підприємств комунальної власності належить до місцевих бюджетів, що не враховується при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Частиною другою статті 42 Закону N 489-V передбачено, що податок на прибуток підприємств комунальної власності, засновником яких є сільські ради, належить до доходів загального фонду місцевих бюджетів та зараховується відповідно до місцевого бюджету.

Встановивши додаткове джерело надходження коштів до місцевих бюджетів, Верховна Рада України не наділяла органи місцевого самоврядування повноваженнями надавати пільги з податку на прибуток. Ці кошти не віднесено до міжбюджетних трансферів, до механізму вирівнювання бюджету, а тому на них не поширюються місцеві програми, які би передбачали звільнення підприємств від сплати загальнодержавних податків. Кошти в рахунок сплати податку на прибуток мали зараховуватися до місцевого бюджету і в разі відсутності потреби у них орган місцевого самоврядування, розпорядник цього бюджету, повинен був їх скерувати до державного бюджету.

Закони N 1251-XII, N 334/94-ВР, N 280/97-ВР та закони про Державний бюджет України на відповідний рік регулюють різні сфери правового регулювання. Віднесення податку на прибуток в окремий період до джерел поповнення місцевого бюджету не породжує у його розпорядника права звільнення від сплати цього податку, оскільки такий податок є загальнодержавним.

Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції у справі, яка розглядається, неправильно застосував норми матеріального права, заява ОДПІ підлягає задоволенню, а ухвала Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2011 року - скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2011 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

Ю. Г. Тітов

Судді:

М. І. Балюк

 

І. С. Берднік

 

В. П. Барбара

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Л. І. Григор'єва

 

Т. В. Гошовська

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

А. А. Ємець

 

В. І. Гуменюк

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

О. Т. Кузьменко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

О. І. Потильчак

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. В. Онопенко

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Ю. Л. Сенін

 

Т. С. Таран

 

І. Б. Шицький

 

А. І. Редька

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали