ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

15.12.2011 р.

N К/9991/59716/11


Вищий адміністративний суд України у складі: суддів: Островича С. Е., Маринчак Н. Є., Костенка М. І., Степашка О. І., Усенко Є. А., провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Влад-2" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Влад-2" (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2010 року N 0000482305/0, згідно з яким ТОВ "Влад-2" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3734365,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Влад-2" задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

За результатами проведеної ДПІ у Дніпровському районі м. Києва позапланової виїзної перевірки ТОВ "Влад-2" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.06.2010 року відповідачем було складено акт перевірки від 16.11.2010 року N 5202/23-522-22900000.

На підставі акта перевірки та у зв'язку з встановленими перевіркою порушеннями вимог пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 29.11.2010 року N 0000482305/0, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3734365,00 грн., з яких: 2489577 грн. основного платежу та 1244788,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (т. 1 а. с. 19).

Підставою для донарахування податкового зобов'язання з ПДВ у вказаній сумі слугував висновок податкового органу про порушення вказаних норм Закону внаслідок неправомірного, на думку податкового органу, формування позивачем податкового кредиту за перевіряємий період в сумі 1289561 грн. у зв'язку з придбанням у ТОВ "Т.А.Б. Інжиніринг" комплексу електромонтажних послуг та на підставі податкових накладних, виписаних вказаним Товариством з тих мотивів, що вказане Товариство має ознаки фіктивного, а правочини, укладені з ним, є нікчемними, а також завищення позивачем податкового кредиту на суму 1200016 грн. за січень, жовтень 2009 р., березень, квітень 2010 року з тих мотивів, що в ході відпрацювання податкових декларацій з ПДВ контрагентів позивача податковим органом за даними інформаційної бази даних "AIS OP" встановлено розбіжності з податковою звітністю контрагентів позивача в розрізі співставлення податкового зобов'язання цих контрагентів та податкового кредиту позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної (Наказ N 1379), що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, виходячи зі змісту пункту 7.4 ст. 7 Закону, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит за першою з подій можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що податковим органом не доведено того факту, що господарські операції з придбання комплексу електромонтажних послуг у ТОВ "Т.А.Б. Інжиніринг" не мали реального характеру.

Судами встановлено, що між позивачем та ТОВ "Т.А.Б. Інжиніринг" протягом 2007 та 2008 рр. було укладено ряд договорів субпідряду про виконання електромонтажних робіт.

На виконання вказаних договорів ТОВ "Т.А.Б. Інжиніринг" надало позивачу комплекс електромонтажних послуг, про що свідчать наявні у матеріалах справи двосторонні акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в, які відображають зміст та обсяг наданих послуг, їх кількість, вартість, витрати часу праці працівників (погодинно), а також двосторонні довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3, підписані від імені юридичних осіб та завірені печатками юридичних осіб.

Окрім того, ТОВ "Т.А.Б. Інжиніринг" виписало позивачу відповідні податкові накладні про надані послуги на загальну суму 7737366,00 грн., у тому числі ПДВ на суму 1289561,00 грн. Вказана сума податку на додану вартість була віднесена ТОВ "Влад-2" до складу податкового кредиту відповідного звітного податкового періоду та включена до реєстрів отриманих податкових накладних.

На виконання умов договору щодо оплати вартості наданих електромонтажних послуг позивач здійснив оплату ТОВ "Т.А.Б. Інжиніринг" шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок вказаного Товариства, що встановлено податковим органом при перевірці (відображено у акті перевірки на стор. 18) та підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень, а також виписками банку.

Також судами встановлено, що ТОВ "Т.А.Б. Інжиніринг" здійснювало вказаний вид господарської діяльності протягом 2007 - 2008 р. на підставі відповідної ліцензії на проведення будівельної діяльності N 193444 від 13.06.2006 р., видача якої потребує перевірки органом, що видає таку ліцензію відповідних факторів та умов для здійснення такого роду діяльності (рівня відповідної кваліфікації зайнятих у цій галузі працівників та виробничих потужностей (основних засобів) товариства, яке ліцензується).

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, на момент укладання та виконання вказаних договорів така ліцензія була дійсною, доказів її анулювання у встановленому законом порядку суду не подано.

Доводи податкового органу про те, що під час судового слідства по кримінальних справах N 56-2248, N 56-2147, порушених Прокуратурою Печерського району м. Києва за фактом фіктивного підприємства було встановлено, що вказане Товариство зареєстроване на підставних осіб, які надали пояснення з цього приводу, самі по собі не є достатніми для висновку про те, що правочини, укладені з цим Товариством, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема на підставних осіб, за змістом ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" не можуть застосовуватись негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за угодами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент вчинення та виконання вищевказаних договорів ТОВ "Т.А.Б. Інжиніринг" перебувало в Єдиному державному реєстрі, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ, подавало декларації та перебувало на податковому обліку як платник ПДВ (що відображено у акті перевірки), а отже, мало певний правовий статус та право у спірний період нараховувати податок на додану вартість і видавати податкові накладні (Наказ N 1379). Відомості про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Т.А.Б. Інжиніринг" до Єдиного державного реєстру були внесені лише 24.06.2009 року.

Відсутність виробничих потужностей ТОВ "Т.А.Б. Інжиніринг" (працівників, устаткування) для здійснення господарської діяльності, на яку вказує податковий орган у акті перевірки позивача, не доведена належними та допустими доказами в розумінні КАС України.

Колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення в частині донарахування ПДВ на суму 1289561 грн., за вказаним епізодом враховує те, що за правилами ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень тягар доведення правомірності свого рішення покладається саме на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У спірному випадку податковим органом не доведено факт безтоварності господарських операцій з придбання електромонтажних послуг, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірного відображення в податковому обліку позивача операцій з придбання послуг, відтак податковий орган в силу Законів України "Про державну податкову службу в Україні", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" наділений достатніми владними повноваженнями для проведення зустрічних перевірок з метою перевірки обставин щодо достовірності та правомірності відображення в податковому обліку фактів проведення платниками податків господарських операцій.

Посилання відповідача на висновки судово-почеркознавчої експертизи КНІСЕ N 4082/11-11, N 4084/11-11 від 13.05.2011 р., відповідно до якого підписи на податкових накладних від імені ОСОБА_6, який з березня 2007 р. обіймав посаду директора Товариства, та від імені ОСОБА_7 виконані не ними, а іншою особою, не спростовують товарність господарських операцій з придбання вказаних послуг.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення в частині донарахування ПДВ в сумі 1289561 грн., та, як наслідок, в частині застосування штрафної (фінансової) санкції на суму заниження.

Враховуючи, що матеріали справи містять належним чином оформлені контрагентами позивача податкові накладні, щодо яких у відповідача не було зауважень при перевірці, а також те, що податковим органом не заперечувалась товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення в частині донарахування ПДВ в сумі 1200016 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції на суму заниження.

Судами попередніх інстанцій вірно не взято до уваги посилання відповідача, що податкові декларації контрагентів позивача, подані з нульовим показником, не були визнані податковим органом податковою звітністю (доказів чого суду не надано), а також на те, що за даними інформаційної бази стан ТОВ "БК Мастерклас" - "припинено", оскільки вказані обставини не позбавляють правового значення виданих цими контрагентами податкових накладних.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону податкова накладна (Наказ N 1379) має містити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи, або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна (Наказ N 1379) складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

В силу ж пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна (Наказ N 1379) видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10 цього Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до Закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

В силу пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що покупець не може нести відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку та звітності іншого платника податку - продавця, навіть якщо такі і мали місце. Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює залежність права платника податку визначати податковий кредит за першою з подій та у зв'язку із здійсненням господарської операції з придбання товарів, робіт, послуг від дотримання його контрагентом вимог цього Закону щодо декларування та сплати податкового зобов'язання з ПДВ.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Судді:

С. Е. Острович

Н. Є. Маринчак

М. І. Костенко

О. І. Степашко

Є. А. Усенко





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали