ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

06.11.2008 р.

N К-3557/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Усенко Є. А., суддів: Бившевої Л. І., Костенка М. І., Маринчак Н. Є., Пилипчук Н. Г., при секретарі Коваль Є. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2007 р. у справі N АС-04/464-06 господарського суду Харківської області за позовом акціонерного товариства "Страхова компанія "Аванте" до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області за участю прокурора Харківської області про скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду скарги, встановив:

Постановою господарського суду Харківської області від 25.10.2006 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2007 р., позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Дергачівської МДПІ від 18.02.2006 р. N 0000222310/0 про визначення АТ "Страхова компанія "Аванте" податкового зобов'язання за платежем з податку на прибуток у сумі 120332244,00 грн., в тому числі 49161068,00 грн. - основний платіж та 71171176,00 грн. - штрафні санкції, накладені на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.9 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а також рішення Дергачівської МДПІ від 24.03.2006 р. N 1084/25-010/47, прийняте за результатами розгляду скарги АТ "Страхова компанія "Аванте" в процедурі апеляційного узгодження визначеної згідно вказаного податкового повідомлення-рішення суми податкового зобов'язання.

Судові рішення вмотивовані висновком судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірне донарахування позивачу податкових зобов'язань за II півріччя 2004 року та 9 місяців 2005 року в загальній сумі 17336600,00 грн. з посиланням на встановлений в судовому засіданні факт надання позивачу рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 30.12.2003 р. додаткових пільг з оподаткування в межах сум, що надходять до бюджету територіальної громади села Черкаська Лозова, шляхом зменшення на 98,3 відсотки суми податку на прибуток від валового доходу, отримуваного від страхової діяльності, та на 99,8 відсотки суми податку на прибуток від доходу, отримуваного від іншої діяльності чи з інших джерел. Дійшовши висновку про не підтвердження в судовому процесі обставини щодо надання позивачу послуг гарантії за межами території України, суди попередніх інстанцій визнали безпідставним донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів нерезидента з джерелом його походження з України за IV квартал 2004 року та I квартал 2005 року в загальній сумі 31824468,00 грн.

В касаційній скарзі Дергачівська МДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій ст. 19 Конституції України, частини 1 ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування", пункту 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. ст. 7, 9 КАС України.

Заперечуючи проти касаційної скарги, АТ "Страхова компанія "Аванте" просить залишити скаргу без задоволення, вважаючи її безпідставною.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток згідно спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті планової виїзної документальної перевірки від 07.02.2006 р. N 30/23-104/21246745, про заниження позивачем податкових зобов'язань за II півріччя 2004 року на 9753000,00 грн. та за 9 місяців 2005 року на 7583600,00 грн. /всього на 17336600,00 грн./ внаслідок порушення підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7, ст. 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а також за IV квартал 2004 року на 11603086,00 грн. та за I квартал 2005 року на 20221382,00 грн. /всього на 31824468,00 грн./ внаслідок порушення пункту 13.2 ст. 13 цього Закону.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач, для якого рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 30.12.2003 р. були встановлені додаткові пільги з оподаткування в межах сум, що надходять до бюджету територіальної громади села Черкаська Лозова, шляхом зменшення на 98,3 відсотки суми податку на прибуток від валового доходу, отримуваного від страхової діяльності, та на 99,8 відсотки суми податку на прибуток від доходу, отримуваного від іншої діяльності чи з інших джерел, правомірно визначив свої податкові зобов'язання за II півріччя 2004 року та 9 місяців 2005 року з урахуванням наданих пільг.

Такий висновок, однак, не відповідає нормам матеріального права.

Згідно з частинами 1 - 3 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.

Статтею 18 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" встановлені повноваження органів місцевого самоврядування в галузі визначення місцевих податків і зборів

Відповідно до цієї статті органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

Пунктами 23, 24, 28 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключних повноважень сільських, селищних і міських рад віднесено затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що передбачене частиною 2 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" повноваження сільських, селищних, міських рад встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів, стосується лише місцевих податків і зборів, а відтак рішення органу місцевого самоврядування про надання пільги по сплаті податку на прибуток, який відповідно до ст. 14 цього Закону є загальнодержавним податком, не відповідає встановленій законом компетенції цього органу.

Відповідно до частин 1 - 3 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При відсутності у позивача встановленої в законному порядку пільги із сплати податку на прибуток впродовж II півріччя 2004 року - 9 місяців 2005 року контролюючим органом правомірно донарахована сума податкових зобов'язань з цього податку в загальній сумі 17336600,00 грн. та застосовані штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в розмірі 7522240,00 грн. /т. 2, а. с. 135 /.

Посилання судів попередніх інстанцій в обґрунтування висновку про незаконне донарахування позивачу податкових зобов'язань в зазначеній сумі на постанову господарського суду Харківської області від 08.12.2005 р. у справі за позовом Дергачівської МДПІ до Черкасько-Лозівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення "Про встановлення додаткових пільг з оподаткування в межах, що надходять до бюджету територіальної громади села Черкаська Лозова" від 30.12.2003 р., третя особа АТ "Страхова компанія "Аванте", якою в задоволенні позову відмовлено, не відповідає правильному застосуванню частини 1 ст. 72 КАС України. Відповідно до цієї норми процесуального права преюдиціальне значення при розгляді справи мають обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, в адміністративній, цивільній або господарській справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, а не юридична оцінка судом цих обставин. З огляду на це висновки господарського суду Харківської області щодо юридичної оцінки рішення Черкасько-Лозівської сільської ради від 30.12.2005 р., викладені в постанові від 08.12.2005 р., не є обов'язковими для суду при вирішенні спору в даній справі.

Згідно з пунктом 13.1 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

В частині другій цього пункту наведено перелік доходів, що розуміються для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом походження з України. Цей перелік не є вичерпним, про що свідчить положення підпункту "й" зазначеного пункту, відповідно до якого під такими доходами слід розуміти й інші /крім наведених в підпунктах "а" - "ї" цього пункту/ доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Пунктом 13.2 зазначеної статті встановлено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

За визначенням пункту 1.21 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Відповідно до абзацу четвертого пункту 4 Положення /стандарту/ бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. N 87, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.99 р. за N 397/3690 /із змінами, внесеними згідно наказом Міністерства фінансів України від 22.11.2004 р. N 731/ доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.

Судом встановлено, що для забезпечення виконання зобов'язань за договорами перестрахування ризиків з АТЗТ "Страхова компанія "Лемма" позивач уклав угоди з корпорацією-нерезидентом "InternationalReinsuranceTrustCorporation" /Великобританія/, яка надала гарантії за виконання позивачем /принципалом/ зобов'язань перед бенефіціаром /АТЗТ "Страхова компанія "Лемма"/ по договорах страхування та перестрахування, а також перед бенефіціарами / АТЗТ "Страхова компанія "Лемма", ТОВ "Бонанза", АТ "Апріорі", ВАТ "Модель Всесвіту", ВАТ /"ХРФПП"/ по цінних паперах.

Грошова винагорода, яку позивач зобов'язувався за умовами цих договорів сплатити корпорації "InternationalReinsuranceTrustCorporation" за надання гарантії за період з 01.10.2004 р. по 30.09.2005 р., склала 54000000,00 доларів США, або 282967000,00 грн. Всього за вказаний період позивачем було сплачено винагороди за договорами про надання гарантії 40000000,00 доларів США, або 212163123,00 грн., в тому числі у формі безготівкових розрахунків через банківський рахунок - 7480000,00 доларів США, або 39662979,00 грн., простими векселями власної емісії - 21980000,00 доларів США, або 116609060,50 грн., переказними векселями власної емісії - 10540000,00 доларів США, або 55891084,00 грн. через повірену особу.

Позивачем не заперечувався факт сплати винагороди за договорами про надання гарантії в зазначеній сумі. Представник позивача в судовому засіданні суду касаційної інстанції також підтвердив факт сплати винагороди в цій сумі нерезиденту згідно договорів про надання гарантії.

Відповідно до частини 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація /гарант/ гарантує перед кредитором /бенефіціаром/ виконання боржником /принципалом/ свого обов'язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 567 цього Кодексу передбачено, що гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

За змістом цих статей плата за гарантію - це винагорода гаранта за послуги з надання гарантії перед кредитором /бенефіціаром/ за виконання боржником /принципалом/ зобов'язання та взятий у зв'язку з цим на себе ризик відповідальності перед кредитором /бенефіціаром/ у разі невиконання або неналежного виконання боржником /принципалом/ зобов'язання.

З огляду на кількість укладених договорів про надання гарантії /14 договорів - а. а. 90 - 93 т. 2/, тривалість виплат винагороди за цими договорами діяльність корпорації "InternationalReinsuranceTrustCorporation" з надання послуг з гарантій, як така, що мала регулярний характер та здійснювалась з метою отримання доходу в грошовій формі, підпадає під визначення господарської діяльності, наведене в пункті 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Оскільки винагорода гаранта за надання гарантії відповідно до умов договорів складає 10 % від суми основного зобов'язання боржника /принципала/ і ніяким чином не пов'язана та не залежить від витрат, власне понесених гарантом у зв'язку з виконанням цих договорів, така винагорода не підпадає під поняття доходу у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів /робіт, послуг/, переданих /виконаних, наданих/ резиденту та в повній мірі відповідає визначенню інших доходів від здійснення нерезидентом /постійним представництвом цього або іншого нерезидента/ господарської діяльності на території України, а відтак є об'єктом оподаткування відповідно до пунктів 13.1 та 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

За встановленого в судовому процесі факту виплати позивачем доходів нерезиденту, які підлягають оподаткуванню у джерела виплати, у судів першої та апеляційної інстанцій не було законних підстав для визнання протиправним донарахування позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням податкових зобов'язань у сумі 31824468,00 грн. та застосування штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в розмірі 63648936,00 грн. Цією нормою встановлена відповідальність у вигляді штрафу у подвійному розмірі від суми зобов'язання з податку, збору /обов'язкового платежу/, зокрема за здійснення платником податків грошових виплат без попереднього нарахування та сплати такого податку, збору /обов'язкового платежу/, якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такої виплати.

Згідно зі статтею 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що обставини справи встановлені повно і правильно, але їм дана неправильна юридична оцінка внаслідок неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову з викладених вище підстав.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

Касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області задовольнити, скасувати ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2007 р. та постанову господарського суду Харківської області від 25.10.2006 р., в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

Є. А. Усенко

Судді:

Л. І. Бившева

 

М. І. Костенко

 

Н. Є. Маринчак

 

Н. Г. Пилипчук

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали