КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

29.11.2017 р.

Справа N 826/9285/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого, судді - Епель О. В., суддів: Карпушової О. В., Кобаля М. І., за участю секретаря - Лісник Т. В., представники позивача - М. С. П., Ш. М. А., представника відповідача -П. А. С., представники третіх осіб - Т. С. С., К. М. Є., Ф. О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Професійної спілки працівників охорони здоров'я України на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом Професійної спілки працівників охорони здоров'я України до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Державна санітарно-епідеміологічна служба України, Міністерство охорони здоров'я України, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Міністерство аграрної політики та продовольства України, державний реєстратор Печерської районної в м. Києві державної адміністрації П. І. М. про визнання противною та скасування постанови, встановив:

Професійна спілка працівників охорони здоров'я України (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Державна санітарно-епідеміологічна служба України, Міністерство охорони здоров'я України, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Міністерство аграрної політики та продовольства України, державний реєстратор Печерської районної в м. Києві державної адміністрації П. І. М. про визнання противною та скасування постанови КМУ від 29.03.2017 р. N 348 (Постанова N 348).

Позивачем також було подано клопотання про забезпечення адміністративного позову, в якому він просив суд:

- зупинити дію постанови КМУ від 29.03.2017 р. N 348 (Постанова N 348);

- заборонити Державній санітарно-епідеміологічній службі України, Міністерству охорони здоров'я України, Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, а також державним реєстраторам вчиняти будь-які дії стосовно Державної санітарно-епідеміологічної служби України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року в задоволенні зазначеного клопотання було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити його клопотання про забезпечення позову та скористатися правом суду вийти за межі позовних вимог для захисту більшого кола осіб, вважаючи, що судом неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позовів мотивовано тим, що:

1) оскаржувана ним постанова КМУ (Постанова N 348) є очевидно протиправною, оскільки в ній зазначається про припинення Державної санітарно-епідеміологічної служби (далі - ДержСЕС), а не ДержСЕС України, щодо якої фактично здійснюється процедура ліквідації; листом Мінагрополітики визнано протиправність оскаржуваної постанови КМУ; Урядом не виконано рішення суду у справі N 826/19610/14 (Постанова N 826/19610/14) щодо скасування попередньої постанови КМУ про реорганізацію ДержСЕС;

2) існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача і їх захист стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, про які він просить, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, так як подальша реалізація постанови КМУ (Постанова N 348) створює умови неможливості або значного ускладнення поновлення як протиправно скорочених робочих місць ДержСЕС, так і звільнених працівників - членів Профспілки.

Колегія суддів встановила, що відмовляючи в задоволенні зазначеного клопотання, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено існування підстав для забезпечення його адміністративного позову, визначених у ч. 1 ст. 117 КАС України.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносин регулюються Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Так, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КАС України, суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, з наведеної законодавчої норми вбачається, що підставою для вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову є наявність однієї з двох умов: 1) очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; 2) очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги позивача вбачається, що обставинами, які на його думку вказують на наявність правових підстав для забезпечення поданого ним адміністративного позову в цій справі, зокрема на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваної ним постанови КМУ (Постанова N 348), є зазначення в ній про припинення ДержСЕС, а не ДержСЕС України, щодо якої фактично здійснюється процедура ліквідації, протиправне, на думку позивача, внесення державним реєстратором запису щодо перебування у стані припинення, створення ліквідаційної комісії на чолі з головою не існуючої служби, як вважає позивач, лист Мінагрополітики, яким визнано протиправність оскаржуваної постанови КМУ, не виконання Урядом рішення суду у справі N 826/19610/14 (Постанова N 826/19610/14) щодо скасування попередньої постанови КМУ про реорганізацію ДержСЕС тощо.

Водночас, ці та інші обставини, на які посилається апелянт є підставами для здійснення судом перевірки правомірності/протиправності оскаржуваної у цій справі постанови КМУ від 29.03.2017 р. N 348 (Постанова N 348) при вирішенні справи по суті заявлених позовних вимог, однак не вказують на наявність ознак очевидної протиправності такої постанови і забезпечення адміністративного позову з цих підстав фактично призведе до задоволення позовних вимог, що є не допустимим на даній процесуальній стадії розгляду справи.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що у своїй апеляційній скарзі Профспілка, окрім іншого, просить суд вийти за межі позовних вимог для захисту більшого кола осіб, але, як зазначено вище, за даною апеляційною скаргою судом апеляційної інстанції переглядається процесуальну ухвала суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, а не рішення по суті позовних вимог, тобто заявлені позовні вимоги на даній стадії не розглядаються і жодні правові підстави для виходу за їх межі, тим більше судом апеляційної інстанції, відсутні.

Крім того, у своєму клопотанні та в апеляційній скарзі позивач також посилається на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам і на те, що їх захист стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, про які він просить, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, так як подальша реалізація постанови КМУ (Постанова N 348) створює умови неможливості або значного ускладнення поновлення як протиправно скорочених робочих місць ДержСЕС, так і звільнених працівників - членів Профспілки.

Проте такі доводи є необґрунтованими, оскільки процедура вивільнення працівників та поновлення їх на роботі в разі, якщо відпали підстави для звільнення, регламентована чинним трудовим законодавством, і вказані обставини також не надають достатніх та необхідних правових підстав для застосування заходів забезпечення позову в цій справі, як про таке просить апелянт.

Таким чином, дослідивши встановленні обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів вважає, що ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження ним не було надано належних і допустимих, у розумінні ст. 70 КАС України, доказів та не наведено обґрунтованих доводів, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди його правам, свободам та інтересам, неможливості їх захисту без вжиття відповідних заходів, ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, або що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат чи наявності очевидних є ознак протиправності оскаржуваної постанови КМУ (Постанова N 348), а отже, й не доведено наявність будь-яких правових підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення його позову, відповідно до ст. 117 КАС України.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про забезпечення його позову, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, з огляду на зазначене.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення клопотання позивача про забезпечення позову та вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, згідно з вимогами ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Професійної спілки працівників охорони здоров'я України підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 117, 118, 159, 160, 195, 196, 199, 200, 206, 212, 254 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу Професійної спілки працівників охорони здоров'я України залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Рішення виготовлено 29.11.2017 р.

 

Головуючий, суддя

 

Судді:

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали