ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 3 жовтня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючої - Канигіної Г. В., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г. (за участю заступника Генерального прокурора України Ударцова Ю. В.), розглянувши кримінальну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 січня 2004 року, якою його за поданням слідчого було поміщено у приймальник-розподільник строком на 30 діб, з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов'язань під час вирішення справи судом, встановив:

Постановою Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 січня 2004 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх УМВС України в м. Севастополі строком на 30 діб.

В апеляційному та касаційному порядку постанова не переглядалася.

Рішенням Європейського суду з прав людини по справі "ОСОБА_1 та інші проти України" від 21 грудня 2010 року (Рішення), яке набуло статусу остаточного 21 березня 2011 року, констатовано порушення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі - Конвенції).

У заяві, що подана у встановлений ч. 2 ст. 40014 КПК України строк до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 січня 2004 року, якою його за поданням слідчого було поміщено у приймальник-розподільник строком на 30 діб, та закрити провадження у справі. Крім того, просить стягнути на його користь з Держказначейства України 1285 гривень на відшкодування витрат на переклад та посвідчення перекладу рішення Європейського суду з прав людини.

Своє прохання ОСОБА_1 мотивує тим, що Європейський суд з прав людини у справі "ОСОБА_1 та інші проти України" визнав порушення вимог п. 1 ст. 5 Конвенції, а його затримання свавільним. Зазначає, що відповідно до національного законодавства він і досі вважається особою, яка перебувала у приймальнику-розподільнику, що негативно впливає на його репутацію та соціальний статус.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2011 року справу щодо ОСОБА_1 допущено до провадження Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заступника Генерального прокурора України Ударцова Ю. В., який висловив думку про часткове задоволення заяви та скасування судового рішення з направленням справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали, додані до заяви, матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_1 та матеріали за поданням слідчого про поміщення заявника у приймальник-розподільник для неповнолітніх, обговоривши доводи заяви, Верховний Суд України дійшов висновку про її часткове задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_1 та матеріалів за поданням слідчого про поміщення заявника у приймальник-розподільник для неповнолітніх убачається, що 31 грудня 2003 року із приміщення їдальні загальноосвітньої школи N 9, розташованої у будинку N 28 по вул. Челюскінців в м. Севастополі, було таємно викрадено харчові продукти і посуд.

5 січня 2004 року ОСОБА_1, будучи опитаним працівниками міліції, зізнався у вчиненні зазначеної крадіжки з іншими особами.

7 січня 2004 року слідчий виніс постанову про порушення кримінальної справи за фактом вчинення крадіжки, в якій зазначив, що у період з 30 грудня 2003 року по 2 січня 2004 року невідома особа проникла до шкільної їдальні та викрала харчові продукти та кухонне приладдя.

13 січня 2004 року слідчий направив до Нахімовського районного суду м. Севастополя погоджене з прокурором подання про поміщення ОСОБА_1 у приймальник-розподільник для неповнолітніх відповідно до ст. 73 КПК України. Слідчий посилався на те, що ОСОБА_1 вчинив умисні дії, які підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років.

Прохання мотивував тим, що ОСОБА_1 походить із багатодітної родини із низьким доходом, має зв'язки зі злочинцями, погано характеризується у школі, схильний до вчинення протиправних діянь та не піддається впливу батьків. Зазначав, що викладені вище міркування дають підстави вважати, що існує ризик повторного вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечних діянь.

ОСОБА_1 було викликано повісткою як свідка разом з його законним представником у судове засідання, призначене на 14 січня 2004 року, за фактом вчинення ним суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

14 січня 2004 року Нахімовський районний суд м. Севастополя розглянув зазначене подання слідчого, задовольнив його та виніс постанову про поміщення ОСОБА_1 у приймальник-розподільник для неповнолітніх УМВС України в м. Севастополі на 30 діб.

Своє рішення районний суд мотивував тим, що, виходячи із обставин злочину, до якого причетний ОСОБА_1, та даних про його особу, існують достатні підстави вважати, що він ухилятиметься від слідства і суду та продовжуватиме свою злочинну діяльність. Постанова суду була остаточною і не підлягала оскарженню.

Дані про час перебування ОСОБА_1 у приймальнику-розподільнику для неповнолітніх у матеріалах кримінальної справи та матеріалах за поданням слідчого про поміщення його у приймальник-розподільник для неповнолітніх відсутні.

3 березня 2004 року слідчий порушив кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за фактом вчинення ним із іншими особами крадіжки харчових продуктів та посуду зі шкільної їдальні за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

У період часу з 7 січня по 3 березня 2004 року жодні слідчі дії у справі не проводилися.

26 квітня 2004 року слідчий виніс постанову про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що він не досяг віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, та застосування до останнього примусових заходів виховного характеру.

14 травня 2004 року прокурор погодив вказану постанову, та справу було направлено до суду.

4 лютого 2005 року Нахімовський районний суд м. Севастополя розглянув матеріали щодо застосування до ОСОБА_1 примусових заходів виховного характеру та вирішив обмежитися щодо нього попередженням.

Зазначене судове рішення в апеляційному та касаційному порядку не переглядалося.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод гарантує основоположне право на свободу та особисту недоторканність.

Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Перелік винятків, встановлених цим пунктом, є вичерпним.

Із точки зору застосування принципів Конвенції умови, за яких можливе позбавлення волі особи, мають бути чітко сформульовані в національному законі, який в свою чергу повинен відповідати стандарту "законності", встановленому Конвенцією.

Проаналізувавши національне законодавство України стосовно поміщення неповнолітніх у приймальник-розподільник, Європейський суд у мотивувальній частині рішення "ОСОБА_1 та інші проти України" висловив сумніви, що межі та порядок застосування поміщення є достатньо чітко визначеними, щоб не допускати свавілля.

Як убачається із постанови місцевого суду про поміщення ОСОБА_1 у приймальник-розподільник для неповнолітніх, суд керувався окремими нормами національного законодавства, без урахування принципів, закладених у Конвенції.

Суд не врахував правовий статус ОСОБА_1 на час звернення слідчого з поданням до суду та безпідставно мотивував своє рішення причетністю ОСОБА_1 до вчинення злочину, оскільки, хоча ОСОБА_1 під час дослідчої перевірки і зізнався у вчиненні суспільно-небезпечного діяння спільно з ОСОБА_2, кримінальну справу слідчим було порушено за фактом вчинення крадіжки невідомими особами, а заявника було викликано до суду як свідка.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні також зазначив, що рішення про поміщення ОСОБА_1 у приймальник-розподільник для неповнолітніх не видається таким, що відповідає меті, яка визначається п. 1 (с) ст. 5 Конвенції. Під час перебування заявника у приймальнику-розподільнику стосовно нього не проводили слідчих дій, і, хоча він не підлягав притягненню до кримінальної відповідальності, через 20 днів після звільнення із зазначеної установи щодо нього все-таки порушили кримінальну справу.

У контексті затримання неповнолітніх розуміння "наглядових заходів виховного характеру" не повинно зводитися лише до шкільного навчання, воно має охоплювати багато аспектів здійснення представниками держави батьківських прав заради благополуччя і для захисту інтересів відповідної особи. Суд не вважає, що поміщення до приймальників-розподільників для неповнолітніх саме по собі є "здійсненням наглядових заходів виховного характеру".

У положеннях про приймальники-розподільники для неповнолітніх не зазначено з достатньою чіткістю, які саме виховні заходи проводяться в такій установі, а передбачена профілактична і виховна робота зводиться лише до слідчих заходів зі збирання інформації про можливу причетність неповнолітніх до злочинної діяльності. У матеріалах справи ніщо не свідчить про те, що застосування такого заходу до заявника було здійснене з будь-якою метою або що під час перебування в цій установі заявник брав участь у тих чи інших виховних заходах.

У той же час, діюче законодавство України передбачає судовий контроль з метою недопущення позбавлення особи свавільно.

Верховний Суд України вважає, що місцевий суд, приймаючи рішення про поміщення ОСОБА_1 у приймальник-розподільник для неповнолітніх, формально підійшов до вирішення цього питання: належним чином не перевірив наявність умов для позбавлення волі малолітньої особи, передбачених національним законодавством, та не зазначив конкретної цілі такого поміщення.

У відповідності до положень ч. 2 п. "а" та ч. 3 п. "а" ст. 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року додатковими заходами індивідуального характеру з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції.

Виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, Верховний Суд України вважає, що оскаржуване судове рішення щодо ОСОБА_1 не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 40022 КПК України Верховний Суд України при перегляді судового рішення у справі з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 40012 КПК України, вправі скасувати оскаржуване рішення повністю або частково і направити справу на новий судовий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Наведене свідчить, що Верховний Суд України, скасувавши судове рішення, позбавлений процесуальної можливості прийняти своє остаточне рішення, з огляду на що матеріали підлягають направленню на новий судовий розгляд до суду, який постановив рішення про направлення ОСОБА_1 у приймальник-розподільник для неповнолітніх.

Що стосується вимог заявника про стягнення з Державного казначейства України витрат на переклад та посвідчення рішення Європейського суду з прав людини, то вирішення цього питання не входить до предмета перегляду судового рішення з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 40012 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 40012, 40021, 40022 Кримінально-процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 січня 2004 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу за поданням слідчого про поміщення заявника у приймальник-розподільник для неповнолітніх направити на новий судовий розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини 1 статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України.

 

Головуюча

Г. В. Канигіна

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали