ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

31.07.2018 р.

Справа N 810/1570/16

 

Адміністративне провадження N К/9901/50496/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів: Ханової Р. Ф., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" на постанови Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 (судді Василенко Г. Ю., Лиска І. Г., Щавінський В. Р.) та Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018 (судді Костюк Л. О., Бужак Н. П., Твердохліб В. А.) у справі N 810/1570/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" до відповідача-1 Державної фіскальної служби України, відповідача-2 Головного управління ДФС у Київській області, відповідача-3 Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконними та скасування рішень та зобов'язання вчинити дії, встановив:

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" (далі - Товариство) звернулось до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Головне управління ДФС) та до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ДПІ) про визнання незаконним та скасування рішення ДПІ від 09 жовтня 2015 року; скасування рішення Головного управління ДФС від 14 грудня 2015 року; скасування рішення ДФС від 02 березня 2016 року; зобов'язання ДПІ включити відомості з поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць вересень 2015 року, додатки та доповнення до цієї декларації, до облікових даних щодо Товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

Адміністративний позов мотивовано протиправністю дій ДПІ щодо відмови у прийнятті податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за вересень 2015 року разом із додатками з підстав того, що остання подана з порушенням вимог Податкового кодексу України. Скарги позивача на дії ДПІ не було задоволено ані Головним управлінням ДФС ані ДФС. Вважаючи доводи відповідачів про те, що податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за вересень 2015 року подано без додержання вимог Податкового кодексу України, позивач просив задовольнити позов.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями Товариство звернулось з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та задовольнити адміністративний позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.

Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не надали, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 09 жовтня 2015 року позивачем було подано до ДПІ у паперовому вигляді податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2015 року з відповідними додатками.

В цей же день Товариством до ДПІ подано доповнення до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 року у вигляді листа за N 112/15 від 09 жовтня 2015 року.

Листом від 09 жовтня 2015 N 11541/10/10-13-11-02-10 ДПІ проінформувало Товариство про відмову у прийнятті податкової звітності, оскільки податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2015 року вважається не визнаною як податкова звітність, у зв'язку з тим, що подана з порушенням вимог пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України. При цьому позивачу було запропоновано надати податкову декларацію у спосіб, передбачений законодавством.

Дії ДПІ Товариством оскаржено до Головного управління ДФС та ДФС, які своїми рішеннями від 14 грудня 2015 року та від 02 березня 2016 року залишити скарги позивача без задоволення.

У своїх запереченнях на адміністративний позов представник ДПІ, Головного управління ДФС та ДФС посилається на те, що Товариство, в порушення вимог пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, подало у жовтні 2015 року податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2015 року у паперовому вигляді, в зв'язку з чим податкова звітність прийнята не була.

Порядок подання податкової декларації до контролюючих органів станом на жовтень 2015 року регламентувався положеннями статті 49 Податкового кодексу України у відповідній редакції.

Підпунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України обумовлено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Водночас, відповідно до підпункту 49.8 цієї статті прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

При цьому, згідно з підпунктом 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Пунктом 49.11 визначено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган може відмовити у прийнятті податкової декларації виключно у випадку порушення платником податку при її заповненні вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 48.3 податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Відповідно до пункту 48.4 у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити:

відмітка про звітування за спеціальним режимом;

код виду економічної діяльності (КВЕД (Наказ N 457));

код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ;

індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Перелік підстав для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у прийнятті податкової декларації носить виключних характер та розширеному тлумаченню не підлягає.

Недодержання платником податків приписів пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі, само по собі, не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, при умові наявності у поданих документах реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули та не з'ясували, чи було подано Товариством податкову звітність з відображенням у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, отже, судами зроблено передчасний висновок про безпідставність адміністративного позову, не забезпечено повного і всебічно з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною 1 статті 353 КАС України ( N 2747-IV) обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 345 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 353 ( N 2747-IV), 356 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" - задовольнити частково.

Постанови Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 та Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018 - скасувати.

Справу направити до Київського окружного адміністративного суду на новий судовий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

 

Судді:

І. А. Гончарова

 

Р. Ф. Ханова

 

І. Я. Олендер




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали