Додаткова копія: Про скасування рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2009 року N 365/2434

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

11.07.2019 р.

Справа N 826/14642/15

 

Адміністративні провадження N 9901/12690/18,

 

N 9901/12692/18,

 

N 9901/12689/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Бучик А. Ю., суддів: Мороз Л. Л., Рибачук А. І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Капітал", Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка", Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року (Постанова N 826/14642/15) у складі судді Данилишина В. М. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (Ухвала N 826/14642/15) у складі колегії суддів: Кучми А. Ю., Аліменка В. О., Карпушової О. В. у справі за позовом Громадської спілки "Асоціація органів самоорганізації населення міста Києва" до Київської міської ради, треті особи: Дочірнє підприємство "Інститут Генерального плану м. Києва", Міністерство екології та природних ресурсів України, Релігійне Управління Екзархії Української Греко-Католицької Церкви, про визнання протиправними дій, скасування рішення, установив:

Громадська спілка "Асоціація органів самоорганізації населення міста Києва" (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дій Київської міської ради (надалі по тексту - відповідач), при прийнятті рішення від 08 жовтня 2009 року N 365/2434 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва" (Дніпровський район) (далі - оскаржуване рішення);

- скасувати оскаржуване рішення;

- визнати розмір прибережних захисних смуг в Дніпровському районі міста Києва, що передбачений нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 88 Водного кодексу України (далі - ВК України).

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем без дотримання вимог чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року (Постанова N 826/14642/15), яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (Ухвала N 826/14642/15), визнано незаконним і нечинним та скасовано повністю рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2009 року N 365/2434 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва".

Зобов'язано Київську міську раду невідкладно опублікувати резолютивну частину судового рішення про визнання незаконним і нечинним та скасування повністю рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2009 року N 365/2434 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва" у виданні, в якому оскаржуваний нормативно-правовий акт мав бути офіційно оприлюднений, після набрання судовим рішенням законної сили.

Позов в іншій частині залишено без задоволення.

В касаційних скаргах Товариство з обмеженою відповідальністю "Терра Капітал", Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка", Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційних скарг заявниками зазначено, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв у межах та відповідно до норм чинного законодавства.

Також заявниками вказано, що позивач, будучи стороною у справі N 755/29942/14-ц, що розглядалась Дніпровським районним судом м. Києва, був обізнаний про існування оскаржуваного рішення ще у січні 2015 року, однак, в порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції проігноровано норми щодо застосування строків давності, не прийнято рішення щодо їх застосування, а в тексті рішення не відображена думка суду з цього питання.

Крім того, заявниками зазначено, що судами попередніх інстанцій не досліджено належність особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), не встановлено, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановлення факту порушення), а також невизначено, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У поданих відзивах Міністерство екології та природних ресурсів України та Релігійне управління Екзархії Української Греко-Католицької церкви просять залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Вказують, що судами вірно оцінено твердження представника позивача, що метою оскарження ним рішення відповідача є захист інтересів Асоціації та її членів. Вказано, що позивачем адміністративний позов заявлено у межах строків, визначених ч. 4 ст. 99 КАС України (у редакції, що діяв у момент виникнення спірних правовідносин). Також вказано, що розпочинаючи з 09.10.2009 по 20.05.2016 оскаржуване рішення не було опубліковане та не доведене до відома населення відповідно до вимог законодавства.

Громадською спілкою "Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва", посилаючись на ухвалу Верховного Суду від 20.03.2018 по справі N 826/5240/16, подано до суду клопотання про закриття касаційних проваджень. Клопотання мотивоване тим, що 08.12.2015 у газеті Київської міської ради "Хрещатик" N 164(4760) було опубліковано оголошення про оскарження громадською спілкою "Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва" рішення Київської міської ради від 08.10.2009 N 365/2434 "Про затвердження проекту прибережних захистних смуг водних об'єктів м. Києва" (Дніпровський район)." На думку позивача, оскільки відповідачем - Київською міською радою було своєчасно опубліковано оголошення про оскарження згаданого вище нормативно-правового акта, ТОВ "Терра Капітал", ТОВ "Нова Слобідка", ПАТ "Державний ощадний банк України" вважаються належним чином повідомленими про розгляд адміністративної справи 826/14642/15, а тому касаційні скарги зазначених товариств у відповідності до частини сьомої статті 264 чинного Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) підлягають залишенню без розгляду.

Клопотання Громадської спілки "Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва" підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

На момент звернення до суду з касаційними скаргами, питання щодо особливостей провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень були врегульовані ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідній редакції.

Згідно ч. 3 ст. 171 КАС України (в редакції чинній на час звернення заявників з касаційними скаргами) передбачено, що у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Згідно ч. 6 наведеної статті визначено, що якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

Наведене положення також міститься в ч. 7 ст. 264 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції починаючи з 15.12.2017) згідно якої передбачено, що якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

Колегією суддів встановлено, що 08.12.2015 у газеті Київської міської ради "Хрещатик" N 164(4760) було опубліковано оголошення про оскарження громадською спілкою "Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва" рішення Київської міської ради від 08.10.2009 N 365/2434 "Про затвердження проекту прибережних захистних смуг водних об'єктів м. Києва" (Дніпровський район).

Таким чином, оскільки відповідачем своєчасно опубліковано повідомлення про розгляд Окружним адміністративним судом міста Києва справи N 826/14642/15, ПАТ "Державний ощадний банк України" вважається належним чином повідомленим про її розгляд, а тому його касаційна скарга, як особи, яка не брала участі в розгляді справи, у відповідності до ч. 7 ст. 264 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, починаючи з 15.12.2017) підлягає залишенню без розгляду.

Разом з тим, суд зазначає, що за апеляційними скаргами ТОВ "Терра Капітал" та ТОВ "Нова Слобідка" здійснювався апеляційний розгляд справи, а тому дані особи брали участь в розгляді справ N 826/14642/15, у зв'язку з чим положення ч. 7 ст. 264 КАС України ( N 2747-IV) до них застосуванню не підлягають

Разом з тим, касаційні скарги ТОВ "Терра Капітал" та ТОВ "Нова Слобідка" підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

У ході розгляду справи судами встановлено, що 08 жовтня 2009 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, відповідно до якого, керуючись ст. ст. 87, 88 ВК України, ст. ст. 60, 61 ЗК України, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 червня 2004 року N 374-р "Про затвердження плану заходів щодо підвищення ефективності державного регулювання земельних відносин" та з метою створення сприятливого режиму на водних об'єктах, запобігання їх забрудненню, засміченню і вичерпанню відповідач вирішив:

1. Затвердити проект прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва у Дніпровському районі згідно з додатком.

2. Головному управлінню екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) забезпечити встановлення водоохоронних знаків на межах прибережних захисних смуг водних об'єктів міста.

3. Дніпровській районній у місті Києві державній адміністрації спільно з Державним комунальним підприємством "Плесо" забезпечити встановлення водоохоронних знаків на межі прибережних захисних смуг водних об'єктів у Дніпровському районі м. Києва та довести до відома населення, усіх зацікавлених організацій водоохоронний режим, який діє на цих територіях.

4. Визначення обсягів та джерел фінансування для встановлення водоохоронних знаків здійснювати на підставі окремих рішень Київради згідно з законодавством.

5. Головному управлінню земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) врахувати прибережні захисні смуги водних об'єктів м. Києва у Дніпровському районі, затверджені згідно з пунктом 1 цього рішення, в земельному кадастрі.

6. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київради з питань екологічної політики.

Вважаючи вказане рішення протиправним, Громадська спілка "Асоціація органів самоорганізації населення міста Києва" з метою захисту власних прав та інтересів, а також інтересів і прав членів Асоціації звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що основною метою діяльності Асоціації є задоволення та захист своїх закону соціальних, економічних, творчих, національно-культурних та інших спільні інтересів членів Асоціації. Судами вказано, що для реалізації мети та здійснення цілей і завдань визначених у статуті, Асоціація, у встановленому чинним законодавством порядку, користується правом, зокрема: виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнових і немайнових прав; представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах. Шляхом логічного аналізу норм права та фактичних обставин справи, суди погодились із твердженнями представника позивача, що метою оскарження позивачем вище вказаного рішення є захист інтересів Асоціації та її членів.

Також судами вказано, що проект прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва у Дніпровському районі та схема зовнішніх меж прибережних захисних смуг об'єктів водного фонду Дніпровського району не є тотожними документами, а затверджений оскаржуваним рішенням проект прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва у Дніпровському районі згідно з додатком суперечить вимогам ЗК України за формою та змістом

Також судами вказано, що враховуючи те, що відповідачем не надано суду належних доказів оприлюднення оскаржуваного рішення у відповідності до вимог законодавства, таке рішення є нечинним.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України (в редакції чинній на час звернення позивача до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 99 КАС України).

Таким чином, за загальним правилом, особа може звернутись до адміністративного суду протягом шести місяців з моменту, коли вона дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

У позовній заяві, позивач вказав, що керуючись правом на досудове врегулювання спору, яка закріплене в ч. 4 ст. 99 КАС України, 25.05.2015 ним направлено вимогу до відповідача про скасування рішення N 365/2434 від 08.10.2009, на яку отримано лист за N 057024-ОП/КО-8546-9459 від 24.06.2015, яким вказана вимога не задоволена. Таким чином, на думку позивача,. ним не пропущено встановлений ч. 4 ст. 99 КАС України строк для звернення до адміністративного суду.

Частиною 4 ст. 99 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що чинним на момент звернення до суду законодавством не передбачено можливості досудового порядку вирішення спору щодо скасування рішення міської ради, а тому покликання на ч. 4 ст. 99 КАС України є безпідставним.

Разом з тим, в касаційних скаргах заявники вказують, що Дніпровським районним судом м. Києва розглядалась справа за N 755/29942/14-ц, порушена 14.11.2014 за позовом ОСОБА_1 та ТОВ "Терра Капітал" та Державної архітектурно-будівельної інспекції України про припинення дій пов'язаних з будівництвом об'єкту на земельній ділянці між вул. Микільсько-Слобідською та прос. Броварським у Дніпровському районі м. Києва, в якій в якості третьої особи брала участь і Громадська Спілка "Асоціація органів самоорганізації населення міста Києва".

Заявниками вказано, що в матеріалах справи, що розглядалась Дніпровським районним судом м. Києва міститься відповідь Департаменту містобудування та архітектури на запит ОСОБА_1, датовані червнем та липнем 2014 року за N 05-1945 (копії яких містяться у даній справі), за змістом яких, на думку заявників, позивачу по даній справі ще станом на 21.01.2015 було відомо про існування рішення Київської міської ради від 08.10.2009 N 365/2434.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не надано оцінки доводам третіх осіб по справі в частині пропуску позивачем строку звернення до суду та не встановлено, з якого часу позивач дізнався про наявність оспорюваного рішення у даній справі.

Щодо доводів скаржників про відсутність у позивача права на оскарження рішення міської ради, колегія суддів вказує наступне.

Позивач стверджує, що оспорюваний нормативно-правовий акт, а саме рішення КМР від 08.10.2009, порушує публічні права та інтереси позивача та його членів, впливає на їх обсяг цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У Рішенні N 7-рп/2009 від 16.04.2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України зазначив:

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Отже, умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача.

В контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Отож, у справі, що розглядається, судам слід було з'ясувати, чи має позивач матеріально-правову зацікавленість (інтерес) в оскарженні спірного рішення Київської міської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України (в редакції чинній на час звернення позивача до суду) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Проте, Суд звертає увагу, що позивач звернувся за захистом не прав, а своїх законних інтересів, пов'язаних із здійсненням місцевого самоврядування.

За своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі N 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі N 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб'єктивного права;

б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статей 2, 6 КАС України (в редакції чинній на час звернення позивача до суду), об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об'єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі N 522/3665/17 (Постанова N 522/3665/17, К/9901/38991/18) вказав, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її");

(д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.

Також Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 (Постанова N 522/3665/17, К/9901/38991/18) вказав, що обставини, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до "юридичного" відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.

Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження.

Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:

а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або

б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або

в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або

г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.

Також Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 (Постанова N 522/3665/17, К/9901/38991/18) вказав, що при з'ясуванні статусу позивача як "потерпілого", Суд має керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття "потерпілий" має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає:

a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви;

або

b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.

Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов'язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово "жертва" в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], NN 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011)

Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід "зачіпає його безпосередньо" (Тенасє проти Молдови [ВП], N 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], N. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)

Щодо скарг, які стосуються компаній, Суд вважає, що фізична особа не може скаржитися на порушення своїх прав під час судового розгляду, стороною якого він або вона не є, навіть якщо він або вона був акціонером і (або) директором компанії, яка є стороною судового розгляду. Незважаючи на те, що в певних обставинах єдиний власник компанії може вимагати визнання його/її "жертвою" в значенні статті 34 Конвенції у випадках, коли щодо його або її компанії були вжиті оспорювані заходи, в інших випадках ігнорування правоздатності компанії може бути виправдано тільки у виняткових обставинах, зокрема, коли явно встановлено, що компанія не має можливості звернутися до Суду через органи, засновані на підставі її статуту, або (в разі ліквідації) через своїх арбітражних керуючих (Centro Europa 7 S.r.l. та Ді Стефано проти Італії [ВП], N 38433/09, п. 92, від 7 червня 2012).

Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, N 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).

Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту (Роман Захаров проти Росії [ВП], N 47143/06, п. п. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), N 56672/00, від 10 березня 2004).

Заявник не може вважатися жертвою, якщо він сам особисто частково винен в стверджуваному порушенні (Паша та Еркан Ероль проти Туреччини, N 51358/99, від 12 грудня 2006).

Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], NN 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], N. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)

Однак особа може заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального переслідування або в силу приналежності до категорії осіб, які ризикують безпосередньо випробувати на собі дію законодавства (Тенасє проти Молдови [ВП], N 7/08, п. 344, від 27 квітня 2010, Мішо проти Франції [ВП], N 12323/12, п. п. 51-52, від 6 грудня 2012, Сердіч та Фінчі проти Боснії та Герцеговини [ВП], NN 27996/06 та 34836/06), п. 28, від 22 грудня 2009).

З наведеного випливають такі ознаки "потерпілого" від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв'язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Судами попередніх інстанцій у даній справі вказано, що позивач звернувся за захистом прав Асоціації та її членів, однак, такі твердження є абстрактними та не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача чи членів Асоціації. Наведене може свідчити про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересів, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що може вказувати на безпредметність заявленого позову.

За таких обставин, судам слід було встановити, з яким конкретними матеріальними або нематеріальним благами пов'язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу або членам Асоціації. Натомість, у содових рішеннях не обґрунтовано особистого, безпосереднього, індивідуального інтересу позивача чи членів Асоціації, за захистом якого звернувся позивач. Також судами не встановлено, що позивач безпосередньо є потерпілим від оскаржуваного рішення та що воно спричинило суттєвий негативний вплив саме на позивача і він зазнав реальної шкоди.

За таких обставин, Верховний Суд зазначає, що без встановлення наведених вище обставин, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність у позивача предмету захисту у суді у даній справі.

Крім того, судами вказано, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів оприлюднення оскаржуваного рішення у відповідності до вимог законодавства, а тому оспорюване рішення є нечинним.

Відповідно до абз. абз. 3, 4 п. 30.2 ст. 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 01 липня 2008 року N 8/8, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, рішення Київради нормативно-правового характеру оприлюднюються не пізніше 30 днів з моменту їх прийняття.

Згідно з частиною п'ятою ст. 59 Закону N 280/97-ВР, в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Таким чином, оспорюване рішення відповідача набирає законної сили та поширює свою дію на сторін у справі саме з моменту його офіційного оприлюднення.

Разом з тим, судами не встановлено, з якого моменту оспорюване рішення було офіційно оприлюднене та набрало чинності, та чи було воно офіційно оприлюднене на момент звернення позивача до суду з даним позовом, що в свою чергу свідчить про те, що судами не надано належної оцінки доводам стосовно наявності у позивача підстав для звернення до суду з даним позовом, оскільки рішення, яке не набрало чинності не може впливати на обсяг прав і обов'язків осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ч. 2 ст. 353 КАС України ( N 2747-IV) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи до суду першої інстанції для встановлення наведених вище обставин.

Керуючись ст. ст. 264 ( N 2747-IV), 343 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 353 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року (Постанова N 826/14642/15) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (Ухвала N 826/14642/15) залишити без розгляду.

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Капітал", Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року (Постанова N 826/14642/15) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (Ухвала N 826/14642/15) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. Ю. Бучик

Судді:

Л. Л. Мороз

 

А. І. Рибачук




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали