ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

03.11.2010 р.

N К-30245/10


Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Ситникова О. Ф., Лиски Т. О., Малиніна В. В., Бутенка В. І., Гашицького О. В., провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом Дочірнього підприємства Державна акціонерна компанія "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" до Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про визнання нечинним та скасування рішення за касаційною скаргою Дочірнього підприємства Державна акціонерна компанія "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 31 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2010 року, встановила:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про скасування рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату страхових внесків.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 31 березня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2010 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Не погоджуючись із вказаними постановою та ухвалою судів першої та апеляційної інстанції Дочірнє підприємство Державна акціонерна компанія "Хліб України""Тальнівський комбінат хлібопродуктів" подало касаційну скаргу, в якій зазначає, що приймаючи рішення суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права та просить їх скасувати.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, зазначав, що відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV, відповідач зареєстрований як платник страхових внесків по загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню до Пенсійного фонду України та є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України.

Статтями 18 та 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" N 1058 від 9 липня 2003 року (далі - Закон) та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року за N 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року N 64/8663, передбачено, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування платники сплачують до Пенсійного фонду України в установлені строки та в повному обсязі.

6 листопада 2008 року відповідачем було винесено рішення N 412 про застосування до позивача фінансових санкцій в розмірі 352720,81 грн. та нарахування пені в сумі 284669,2 грн. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органам Пенсійного фонду за період 2004 - 2008 років.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми спеціального закону, яким є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсне страхування".

З такими висновками погодився суд апеляційної інстанції та наголосив, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV), цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 1 ст. 11 Закону N 1058-IV установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно з п. 1 ст. 14 вказаного Закону страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону є платниками страхових внесків та зобов'язані на підставі п. 6 ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки в повному обсязі страхові внески.

У ст. 18 Закону N 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 106 вказаного Закону за несплату або несвоєчасне перерахування страховиком страхових внесків до Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Відповідно до пп. 9.3.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19.12.2003 року N 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. за N 64/8663, у разі, коли страхувальник не сплачує (не перераховує) або несвоєчасно сплачує (несвоєчасно перераховує) страхові внески, у тому числі донараховані ним самостійно або органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: при затримці їх сплати у строк до 30 календарних днів, включно, - 10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум; при затримці їх сплати у строк до 90 календарних днів, включно, - 20 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум; при затримці їх сплати у строк понад 90 календарних днів, включно, - 50 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум.

Рішення про застосування штрафів, зазначених у цьому пункті, складається в залежності від терміну затримки сплати (погашення) страхових внесків на наступний день після закінчення вказаних строків.

Проаналізувавши вищезазначені норми вбачається, що законодавець визначає право контролюючого органу на наступний день винести рішення про застосування штрафу, але при цьому не обмежує строки його винесення.

Відповідно до п. 15 ст. 106 Закону N 1058-IV строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Також суд апеляційної інстанції не брав до уваги додаткових доводів апелянта про те, що застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів в провадженні справи про банкрутство позивача є неправомірним. Та враховуючи норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" зазначив, що нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції повністю погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Доводи Дочірнього підприємства Державна акціонерна компанія "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів", зазначені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, тому підстав для скасування або зміни рішень судів першої та апеляційної інстанції не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 231 КАС України, ухвалила:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державна акціонерна компанія "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 31 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

 

Судді:

 





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали