ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

07.06.2012 р.

N К-25103/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М. І. - головуючий, судді: Карась О. В., Степашко О. І., при секретарі - Сватко А. О., розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Троя-Тета" (далі - Товариство) державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі - ДПІ) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2009 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010 у справі N 2а-8371/08/2070 за позовом Товариства до ДПІ, за участю прокурора Червонозаводського району м. Харкова, про скасування рішення, судове засідання проведено за участю представників: позивача - не з'явились, відповідача - Ш. Т. М., Генеральної прокуратури України - Ч. В. В., за результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України, встановив:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2009 позов задоволено; скасовано рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.04.2008 N 0000722330/0, за яким позивачеві визначено штраф у сумі 12778346,50 грн. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що факт видачі Товариством готівкових коштів під звіт без повного звітування підзвітною особою за раніше видані кошти мав місце лише 13.10.2005, тоді як податковим органом було пропущено установлений статтею 250 Господарського кодексу України строк застосування адміністративно-господарських санкцій за вказане правопорушення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано частково; відмовлено у задоволенні позову в частині скасування оспорюваного рішення щодо застосування до Товариства 3515672,80 грн. штрафу; в решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2009 залишено без змін. Апеляційний суд як на мотив для відмови у позові у відповідній частині послався на відсутність доказів щодо підстав видачі готівкових коштів директору Товариства Л. М. Д. та витрачання останнім одержаної під звіт готівки та власних коштів на виробничі потреби Товариства. В решті суд апеляційної інстанції погодився з висновками Харківського окружного адміністративного суду по суті спору.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову Харківського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції як скасовано помилково.

ДПІ, у свою чергу, у поданій касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідача зазначає про помилковість висновку судів щодо правомірності видачі коштів на господарській потреби під звіт особі, у якої існує заборгованість за раніше видані кошти на відрядження. Крім того, за твердженням ДПІ, заповнені з порушенням вимог чинного законодавства авансові звіти не можуть бути доказом звітування особою за витрачання одержаної під звіт готівки.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Товариства, тоді як скарга ДПІ задоволенню не підлягає з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що працівниками ДПІ було проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з питань дотримання касової дисципліни та ліміту залишку готівки в касі за період з 01.01.2005 по 30.09.2007, оформлену актом від 11.04.2008 N 1660/232/32562858. В ході цієї перевірки було виявлено факт видачі позивачем директору Товариства Л. М. Д. готівкових коштів на господарські потреби без попереднього повного звітування, що стало підставою для застосування до Товариства штрафних санкцій у сумі 12778346,50 грн. за оспорюваним рішенням на підставі пункту 1 Указу Президента України від 12.06.95 N 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".

Пунктом 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Згідно з пунктом 1 названого Указу за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.

У розгляді цієї справи судові інстанції дійшли вірного висновку про те, що зазначені фінансові санкції за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України, які можуть застосовуватися виключно у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу, а саме - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, з огляду на дату прийняття оспорюваного рішення (25.04.2008) предметом доказування у цій справі є обставини щодо наявності (або відсутності) факту порушення позивачем порядку видачі готівки під звіт за період з 25.04.2007 по 30.09.2007, охоплений названою перевіркою.

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд послався на відсутність доказів щодо напрямів витрачання Л. М. Д. як одержаних від Товариства під звіт коштів, так і власних коштів, які в подальшому відшкодовувалися йому позивачем. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що власне авансовий звіт без наявності підтверджуючих розрахункових документів (як-от чеків, накладних тощо) не може бути свідченням використання коштів для господарських потреб позивача. Однак з огляду на часові обмеження застосування штрафних санкцій, передбачені статтею 250 Господарського кодексу України, накладення на позивача штрафу в розмірі 266875 грн. за видані Л. М. Д. кошти за період з 11.04.2008 по 24.04.2007 у сумі 1067500 грн. за відсутності доказів їх використання не можна визнати законним.

Водночас суди, встановивши відсутність доказів видачі Товариством готівки під звіт без одержання від підзвітної особи звіту про використання раніше виданих коштів у вказаний період, обґрунтовано задовольнили позов в іншій частині.

Твердження ДПІ, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків попередніх інстанцій. Адже, як вірно зазначили суди, власне порушення порядку заповнення авансових звітів не є підставою для застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій в порядку пункту 1 вказаного Указу. Інші ж доводи відповідача стосується фактично оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними обставин справи, що з урахуванням частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково скасувати оскаржувану постанову Харківського апеляційного адміністративного суду внаслідок виключення із розміру правомірно застосованих до позивача штрафних санкцій суми штрафу за період з 11.04.2008 по 25.04.2008, залишивши в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду у відповідній частині.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України ухвалив:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Троя-Тета" задовольнити частково.

3. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010 у справі N 2а-8371/08/2070 скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.04.2008 N 0000722330/0 в частині накладення на товариство з обмеженою відповідальністю "Троя-Тета" 266875 грн. штрафу.

У цій частині залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2009 зі справи.

4. В решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010 у справі N 2а-8371/08/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

М. І. Костенко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали