ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 21 лютого 2012 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Тітова Ю. Г., розглянувши за винятковими обставинами в порядку письмового провадження за скаргою Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - МДПІ) справу за позовом Сюртівського сільського споживчого товариства (далі - Товариство) до МДПІ про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановила:

У травні 2007 року Товариство звернулося до суду з позовом про скасування рішення МДПІ від 29 грудня 2006 року N 741/17159 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3990526 грн. 50 коп. за непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операції (далі - РРО).

Господарський суд Закарпатської області постановою від 13 червня 2007 року позов задовольнив у повному обсязі.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 вересня 2007 року постанову суду першої інстанції скасував й ухвалив нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 березня 2010 року постанову апеляційного суду скасував й залишив у силі постанову суду першої інстанції.

У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами, заявник, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить Верховний Суд України скасувати ухвалу касаційного суду й залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції. На обґрунтування скарги додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 17 вересня та 27 жовтня 2009 року в аналогічних справах, в яких, на думку МДПІ, статті 1, 3, 10, 11, пункт 1 статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон N 265/95-ВР) застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши наведені у скарзі доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що її слід задовольнити з таких підстав.

Суди встановили, що податковий орган провів планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2003 року по 1 жовтня 2006 року. За результатами перевірки було складено Акт від 20 грудня 2006 року N 105/23-0/01752972, де зазначено про допущене порушення позивачем підпунктів 1, 3 статті 3 Закону N 265/95-ВР в результаті перевищення позивачем граничного розміру річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (75000 грн. 00 коп. на один структурний (відокремлений) підрозділ позивача).

Оскільки, незважаючи на зазначене перевищення, Товариство не перейшло на облік розрахункових операцій із застосуванням РРО, МДПІ, відповідно до пункту 1 статті 17 Закону 265/95-ВР, спірним податковим повідомленням-рішенням застосувала до нього штрафні (фінансові) санкції у сумі 3990526 грн. 50 коп.

Касаційний суд, скасовуючи рішення апеляційного суду й залишаючи в силі постанову суду першої інстанції, виходив із того, що пунктом 1 статті 17 Закону N 265/95-ВР встановлено застосування фінансових санкцій до суб'єктів підприємницької діяльності лише у разі не проведення розрахункових операцій через РРО або через розрахункову книжку. Оскільки, у спірній правовій ситуації облік розрахункових операцій був проведений позивачем із застосуванням розрахункових книжок, то незастосування РРО структурним підрозділом позивача не може бути підставою для застосування до останнього штрафних (фінансових) санкцій.

Натомість, апеляційний суд дійшов висновку, що Товариство порушило вимоги чинного законодавства, так як через РРО розрахункові операції не проводило, а відтак МДПІ правомірно прийняла спірне податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України ухвалу касаційного суду прийнято з порушенням норм матеріального права, в той час, як постанова апеляційного суду базується на правильному його застосуванні.

Так, відповідно до пункту 1 статті 3 Закону N 265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуг) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках передбачених цим законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 Закону N 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій.

Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики і Державної податкової адміністрації України (стаття 10 Закону N 265-ВР).

Такий перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року N 1336 "Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Пунктом 2 цієї ж постанови визначено й граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг) у разі перевищення якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим - це 75000 грн. 00 коп. на один структурний (відокремлений) підрозділ (пункт продажу товарів (надання послуг)).

Терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій або безготівковій формі із застосуванням РРО визначені постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року N 121. Нею, зокрема, передбачено, що строк переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік операцій із застосуванням РРО складає один місяць з дати перевищення граничного розміру річного обсягу розрахункових операцій.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо правомірності застосування штрафних (фінансових) санкцій до позивача за непроведення розрахункових операцій через РРО і вважає, що цей суд, повно встановивши обставини справи і правильно застосувавши положення статті 1, 3, 10, 11, пункту 1 статті 17 Закону N 265/95-ВР, ухвалив законне судове рішення, яке безпідставно скасував суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 243 КАС якщо Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення норми матеріального чи процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Верховний Суд України може також скасувати судові рішення судів апеляційної або касаційної інстанції і залишити в силі помилково скасовані судові рішення судів першої або апеляційної інстанції.

Таким чином, ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню, а постанову суду апеляційної інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, абзацом 4 пункту 2 розділу XIII Перехідні положення Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій та статус суддів", колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2010 року скасувати, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

В. В. Кривенко

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко

 

Ю. Г. Тітов





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали