ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

10.02.2011 р.

N К-29723/09

Відмовлено у задоволенні заяви про перегляд судового рішення
Вищого адміністративного суду України
постановою Верховного Суду України від 25 червня 2011 року (Постанова N 21-113а11)

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого - судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів - Веденяпіна О. А., Головчук С. В., Зайця В. С., Кочана В. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства науково-виробничий комплекс "ФОТОПРИЛАД" на постанову господарського суду Черкаської області від 13 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2009 року у справі за позовом Державного підприємства науково-виробничий комплекс "ФОТОПРИЛАД" до Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі міста Черкаси про скасування рішення, встановив:

Державне підприємство науково-виробничий комплекс "ФОТОПРИЛАД" звернулось з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі міста Черкаси про скасування рішення N 927 від 20 грудня 2007 року.

Постановою господарського суду Черкаської області від 13 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою на них, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що позивач звернувся з позовом про скасування рішення N 927 від 20 грудня 2007 року, яким до позивача застосовані фінансові санкції та нараховано пеню за несплату страхувальником страхових внесків за період з 24 березня 2007 року по 13 грудня 2007 року.

Не погоджуючись з цим рішенням позивач зазначив, що штрафні санкції та пеня нараховані під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який введений ухвалою господарського суду Черкаської області від 23 березня 2007 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди дійшли висновку, що нарахування пені та штрафних санкцій на вимоги, які виникли після накладення мораторію, є правомірним.

З висновком судів погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (тут і далі по тексту нормативно-правові акти в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до п. 15 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, фінансові та адміністративні санкції, а також пеня, передбачені ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосовуються за порушення, вчинені з 1 січня 2004 року, а в частині порушень, вчинених до набрання чинності цим Законом, але виявлених органами Пенсійного фонду України після 1 січня 2004 року, застосовуються з урахуванням п. 15 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 4 ст. 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, тобто і положення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до п. 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у п. п. 1, 2, 4 ст. 14 цього Закону, - календарний місяць; для страхувальників, зазначених у п. 5 ст. 14 цього Закону, - квартал. При цьому в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід). У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду. У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Порядок стягнення заборгованості зі страхових внесків визначений виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Застосування фінансових санкцій за порушення страхувальниками норм цього Закону передбачено статтею 106.

Згідно з п. 2. ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: 10 % своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно; 20 % зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно; 50 % зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 % зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Частиною 13 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами 9 і 10 цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій.

Відповідно до абз. 24 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно із ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Однак, з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, а отже дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), в т. ч. і штрафних санкцій, нарахованих на підставі ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Даний висновок також кореспондує зі змістом ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Судами при розгляді даної справи встановлено, що зобов'язання позивача за страховими внесками, за прострочення сплати яких за спірним рішенням нараховані штраф та пеня, виникли після введення господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, зобов'язання перед відповідачем самостійно визначені позивачем у поданих ним розрахунках.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Державного підприємства науково-виробничий комплекс "ФОТОПРИЛАД" залишити без задоволення, а постанову господарського суду Черкаської області від 13 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 КАС України.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали