ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 березня 2012 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., при секретарі судового засідання - Бурнишевій О. Е. (за участю представників: позивача - Дунця О. Я., відповідача - Демянчук О. Я., Клюфінської У. М., Тіняєвої В. А.), розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" (далі - ВАТ) до державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі - ДПІ) про скасування рішення, встановила:

У вересні 2008 року ВАТ звернулося до суду з позовом про скасування рішення ДПІ від 26 серпня 2008 року N 4 щодо застосування до нього заходів погашення податкового боргу за рахунок стягнення активів.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 3 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року та Вищого адміністративного суду України від 6 травня 2010 року, позов задовольнив.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами рішення суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень чинного законодавства, просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та в позові відмовити.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2181-III) скаржник послався на постанови Вищого господарського суду України від 19 листопада 2003 року у справі N 7/60 та від 15 липня 2004 року у справі N 13/357-03, ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2008 року у справі N К-2/96а та від 15 травня 2008 року у справі N К-7835/06.

Зокрема, ухвалюючи постанову від 15 липня 2004 року у справі N 13/357-03 та вирішуючи спір про стягнення заборгованості перед бюджетом за рахунок активів підприємства, Вищий господарський суд України виходив із того, що за визначенням, наведеним у пункті 1.6 статті 1 Закону N 2181-III, примусове стягнення це звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження суми таким платником податків. У зв'язку з наведеним, цей суд дійшов висновку, що передбачений підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону судовий порядок звернення стягнення на активи платника поширюються лише на випадки, коли сума податкового боргу є попередньо не узгодженою.

Скарга про перегляд за винятковими обставинами оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню.

На думку Верховного Суду України, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону N 2181-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство. У пункті 1.6 статті 1 вказаного Закону визначено, що примусове стягнення це звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків. Водночас відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 Закону N 2181-III органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу (далі органи стягнення), є виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону N 2181-III визначено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами (така редакція зазначеного підпункту Закону була чинною на час прийняття оскаржуваного рішення ДПІ).

Усуваючи неоднакове застосування судами касаційних інстанцій однієї і тієї ж норми права, Верховний Суд України дійшов висновку, що системний аналіз підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону N 2181-III у їх взаємозв'язку з приписами статті 10 цього Закону слід тлумачити таким чином, що звернення стягнення на активи платника податків за рішенням податкового органу можливе у випадку, коли платник податку проти цього не заперечує, зокрема, коли він (для державних і комунальних підприємств за узгодженням з органом, уповноваженим управляти його майном) самостійно визначає склад і черговість продажу своїх активів виходячи з принципів збереження цілісності майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної виробничої діяльності, та повного погашення суми податкового боргу шляхом їх опису в акті опису активів, самостійно виділених платником податків для продажу. В іншому випадку діють імперативні приписи підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону N 2181-III, відповідно до якої примусове стягнення активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу здійснюється виключно за рішенням суду.

Про правильність такого тлумачення свідчить стаття 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", пунктом 11 якої (з урахуванням змін до цього пункту, внесених Законом України від 15 травня 2003 року N 762-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") до функцій, які виконують державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції, віднесено, зокрема, подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Оскільки у справі, що розглядається, як встановили суди, платник податків своєї згоди на продаж активів податковим органом не давав, Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку про незаконність оскаржуваного рішення ДПІ.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні скарги державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

В. В. Кривенко

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали