ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

08.06.2011 р.

N К-39869/10


Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Ситникова О. Ф., Лиски Т. О., Мойсюка М. І., Малиніна В. В., Штульман І. В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "Точмедприлад" до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова про скасування вимоги за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "Точмедприлад" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 3 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року, встановив:

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року залишено без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 3 березня 2010 року, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями суду попередніх інстанцій Відкрите акціонерне товариство "Харківський завод "Точмедприлад" звернулось з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 3 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року і ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не були сплачені страхові внески які були нараховані за квітень 2009 року у встановлений законом термін. Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова до ВАТ Харківський Завод "Точмедприлад" було надіслано вимогу N Ю-336 від 02.06.2009 року про сплату боргу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився Харківський апеляційний адміністративний суд дійшли висновку про те, що ВАТ Харківський Завод "Точмедприлад" зобов'язаний сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду, незалежно від факту виплати заробітної плати.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає даний висновок обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Відповідно до ст. 18 вищевказаного Закону страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежі, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Згідно п. 3 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку. Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.

Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги. У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Згідно ч. 5 ст. 106 зазначеного Закону за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

На підставі викладеного колегія судів Вищого адміністративного суду України вважає, що вимоги товариства про скасування вимоги Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова від 02.06.2009 року N Ю-336 є необґрунтованою, оскільки позивач у встановлені Законом строки не сплатив самостійно узгоджену суму страхових внесків.

При цьому скаржник помилково ставить в залежність виконання страхувальником обов'язку щодо сплати страхових внесків від факту отримання коштів на оплату праці (виплату доходу), з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Статтею 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначає порядок нарахування страхових внесків, визначено, що страхові внески до солідарної системи для роботодавця нараховуються на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

За загальним правилом, встановленим ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нарахування страхових внесків проводиться страхувальниками щомісяця, а їх сплата - не пізніше 20 календарних днів після закінчення відповідного календарного місяця.

При цьому, відповідно до абз. 5, 6 ч. 6 ст. 20 вищезгаданого Закону в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід). У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду.

Таким чином, у разі виплати заробітної плати протягом звітного періоду, за який вона нарахована, одночасно із виплатою цих сум, у пропорційних розмірах платником сплачуються авансові платежі зі страхових внесків. Решту несплачених страхових внесків, нарахованих за звітний період, відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" платник зобов'язаний перерахувати на рахунок Пенсійного фонду до 20 числа місяця, наступного за звітним.

Отже, посилання скаржника на абз. 8 ч. 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг), не приймається судом до уваги.

Вказаною нормою Закону передбачено порядок перерахування страхових внесків - шляхом перерахування безготівкових сум одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці, - а строки сплати страхових внесків встановлені абзацом 1 ч. 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - не пізніше 20 календарних днів після закінчення відповідного календарного місяця.

Абзацом 8 ч. 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не встановлюються нові строки сплати страхових внесків, а лише врегульовується порядок (механізм) їх перерахування в межах встановлених цим Законом строків.

Вказане підтверджується також 12 ст. 20 цього ж Закону, якою передбачено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Крім того, згідно п. 5.1.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1, нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платниками (крім гірничих підприємств) шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Відтак, виплата заробітної плати поза межами граничних строків сплати страхових внесків, встановлених абзацом 1 ч. 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не є підставою для перенесення строків сплати страхових внесків.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 3 березня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 231 КАС України, ухвалив:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "Точмедприлад" залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 3 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

 

Судді:

 





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали