Шановні партнери! Вимушені повідомити, що в зв'язку зі зміною собівартості, з 1 березня будуть підвищені ціни на ДСТУ та ДБН


Додаткова копія: Про скасування вимоги та податкового повідомлення-рішення

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

10.05.2018 р.

Справа N 820/1763/16

 

Адміністративне провадження N К/9901/19439/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року (суддя Полях Н. А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року (колегія у складі суддів: Рєзнікова С. С., Старостін В. В., Бегунц А. О.) у справі N 820/1763/16 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування вимоги та податкового повідомлення-рішення, встановив:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просила скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24 лютого 2016 року N Ф-0000721702 та податкове повідомлення-рішення від 03 березня 2016 року N 0000881702.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю оскаржуваної вимоги та податкового повідомлення-рішення, оскільки фізична особа - підприємець має право на вирахування з суми доходу документально підтверджених витрат. Всі акти надання послуг між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 за 2013 - 2014 роки, квитанції від ФОП ОСОБА_3 є первинними документами та мають всі обов'язкові реквізити, встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в тому числі щодо змісту господарської операції.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року, позов задоволено. Скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24 лютого 2016 року N Ф-0000721702. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 3 березня 2016 року N 0000881702.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач мав право на вирахування з суми доходу до оподаткування документально підтверджених витрат, необхідних для провадження господарської діяльності, зокрема, витрат на оплату придбаних послуг на підставі договорів цивільно-правового характеру, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентом, підтверджується первинними документами.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також не врахування того, що в актах здачі-приймання послуг, наданих позивачем, відсутні дані щодо обсягу та змісту господарських операцій, а тому такі акти складені всупереч вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Позивачем не надано перелік здійснених консультацій, доказів використання наданих послуг в господарській діяльності (судових ухвал, рішень суду, що підтверджують понесені витрати) та отримання позитивного економічного ефекту від укладання договорів.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач просила залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку як платник податків в Харківській об'єднаній державній податкові інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Відповідачем проведена документальна планова виїзна документальна перевірка діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, за результатами якої складено акт N 179/17-20-23-17-01/2177523106 від 23 лютого 2016 року "Про результати планової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року".

Проведеною перевіркою встановлено наступні порушення:

- пункту 177.2, пункту 177.4, пункту 177.10 статті 177 ПК України, в результаті чого донараховано податку на доходи з фізичних осіб в сумі 6330,00 грн., в тому числі за 2013 рік в сумі 1050,00 грн., за 2014 рік в сумі 5280,00 грн.;

- пункту 2 статті 7, абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в результаті чого занижено суму єдиного внеску у розмірі - 9112,76 грн., в т. ч. за 2013 рік на 2429,00 грн., за 2014 рік на 6683,76 грн.;

- пункту 51.1 статті 51 Податкового кодексу України.

Виявлені під час перевірки порушення відповідач пов'язує з тим, що ФОП ОСОБА_2 згідно актів надання послуг по наданню юридичних послуг було сплачено ФОП ОСОБА_3 грошові кошти на суму 42200,00 грн., які були включені до Книги доходів та витрат за формою N 10 та віднесені до складу валових витрат в 2013 році в сумі 7000,00 грн., в 2014 році - в сумі 35200,00 грн. Однак в первинних документах, на підставі яких сформовано позивачем витрати, вказано лише найменування послуг "юридичні послуги", але не вказано їх зміст, не надано судові ухвали, рішення суду, що підтверджують понесені витрати та їх використання у господарській діяльності. Відповідно неправильне визначення позивачем оподатковуваного доходу, призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 6330,00 грн. (в т. ч. за 2013 рік - 1050,00 грн., за 2014 рік - 5280,00 грн.) та заниження суми єдиного внеску на 9112,76 грн. (в 2013 році на 2429,00 грн., в 2014 році на 6683,76 грн.).

Позивач надавав представнику контролюючого органу пояснення під час проведення перевірки про те, що результатом виконаних за договорами робіт - є отримані позивачем письмові та усні консультації, складені проекти господарських договорів, аналітичні дані щодо дотримання підприємцем норм чинного законодавства з питань торгівельно-закупівельної та інших аспектів фінансово-господарської діяльності позивача.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) N Ф-0000721702 від 24 лютого 2016 року, за якою позивачу нарахована сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на загальнообов'язкове соціальне страхування у розмірі 9112,76 грн.

Також, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 березня 2016 року N 0000881702, яким позивачу була нарахована сума грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування у розмірі 7912,50 грн., з них за основним платежем у розмірі 6330,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1582,50 грн.

Судами також встановлено, що між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено договори на надання консультаційних послуг N 03/10/3-2013 від 03 жовтня 2013 року та N 03/01/1-2014 від 03 січня 2014 року.

Згідно з пунктом 1.1 договорів замовник доручає, а виконавець зобов'язується надавати йому, у відповідності до умов даного договору, юридичні послуги. Пунктом 1.2 зазначених договорів регламентовано порядок надання таких договорів, а саме шляхом усного та письмового консультування.

Відповідно до пункту 1.3 розділу 1 договорів документом первинного бухгалтерського обліку виконаних робіт за цими договорами визначено акти приймання виконаних робіт. Початок виконання робіт визначається з моменту, коли даний договір набирає чинності. Закінчення робіт з консультування щомісячно або щоквартально визначається моментом підписання акту приймання виконаних робіт.

Договори N 03/10/3-2013 від 03 жовтня 2013 року та N 03/01/1-2014 від 03 січня 2014 року складені суб'єктами підприємництва з метою аналізу фінансово-господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на предмет відповідності її підприємницької діяльності чинному законодавству та консультування такої з питань застосування норм чинного законодавства в її підприємницькій діяльності.

Фактичне надання послуг підтверджується актами надання послуг та квитанціями. Щоквартально або по мірі виконання послуг виконавцем складалися описи переданих проектів господарських договорів, письмові консультації, огляди законодавства та рекомендації щодо застосування норм чинного законодавства підприємцем в його господарській діяльності, які надані позивачу згідно договірних домовленостей між позивачем та ФОП ОСОБА_3.

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

За приписами пункту 138.1 статті 138 розділу III Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За правилами податкового обліку доходи від продажу товарів у платника податку виникають за датою переходу покупцеві права власності, а при наданні послуг чи виконанні робіт - за датою підписання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг (п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України).

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на врахування понесених витрат у податковому обліку, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. При цьому, виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з зазначенням фактично поставленої послуги за напрямом, вказаним в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Зокрема, спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення підприємницької діяльності позивача, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача.

Між тим, наведені податковим органом обставини, з огляду на правила формування доходів та витрат, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкове повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу (недоїмки) є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що судами першої та апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що судами повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341 ( N 2747-IV), 343 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 350 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), постановив:

1. Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Судді Верховного Суду:

В. П. Юрченко

 

І. А. Васильєва

 

С. С. Пасічник




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали