ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 13 липня 2011 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Патрюка М. В., суддів - Балюка М. І., Жайворонок Т. Є., Лященко Н. П., Романюка Я. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Кіровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселення, за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - комунальне підприємство "Старокримська водна компанія", про спонукання до укладення договору найму житла, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 липня 2010 року, встановила:

У квітні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що на підставі заповіту йому належить частина житлового будинку АДРЕСА_1. За життя його батька, спадкодавця, ОСОБА_7 була зареєстрована в спірному будинку та до цього час мешкає в ньому. 28 січня 2009 року ОСОБА_6 надіслав ОСОБА_7 лист із вимогою про звільнення жилого приміщення, проте остання відмовляється виселитися, посилаючись на те, що іншого житла не має. ОСОБА_6 просив визнати ОСОБА_7 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та виселити її.

У липні 2009 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про спонукання до укладення договору найму житла. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з колишнім власником спірного будинку, ОСОБА_8, з лютого 1998 року до дня його смерті проживали однією сім'єю, вели спільне господарство. 13 лютого 1998 року вона була зареєстрована в будинку. Після смерті ОСОБА_8 власником будинку став ОСОБА_6, який просив її виселитися, оскільки вважає, що між ними немає договірних відносин, а житло потрібне для проживання його сім'ї.

Ухвалою судді Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 липня 2009 року позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено: виселено ОСОБА_7 з будинку АДРЕСА_1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про спонукання до укладення договору найму житла відмовлено.

Додатковим рішенням Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 7 травня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 липня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про виселення відмовлено. У решті - рішення залишено без змін.

У вересні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 липня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України 1963 року (в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів").

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки, вирішуючи питання про виселення, керувався ст. ст. 383, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регулюють питання захисту права власності, а не житлові правовідносини. Крім того, суд не врахував, що колишній член сім'ї власника житлового приміщення може бути виселений лише на підставі ч. 1 ст. 116 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).

Погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності

Судом установлено, що ОСОБА_7 була зареєстрована в спірному будинку в лютому 1998 року колишнім власником, ОСОБА_8, і з того часу мешкає в ньому. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а його син, ОСОБА_6, отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/5 частини житлового будинку (з відповідною часткою надвірних будов) АДРЕСА_1 (а. с. 15 - 17).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.

Оскільки ОСОБА_6 є власником 3/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_7 вселилася до цього будинку та проживає в ньому як член сім'ї колишнього власника будинку, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про виселення останньої.

Під час встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права, а тому скасоване апеляційним судом помилково.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про виселення підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

У решті - рішення не оскаржується.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 липня 2010 року в частині відмови в задоволенні позову про виселення ОСОБА_7 скасувати, рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

М. В. Патрюк

Судді:

М. І. Балюк

 

Т. Є. Жайворонок

 

Н. П. Лященко

 

Я. М. Романюк

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали