Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

lign=center>

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

18.11.2010 р. 

N К-22063/10 


Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Бим М. Є. (доповідач), Васильченко Н. В., Гордійчук М. П., Конюшко К. В., Чалого С. Я., розглянувши у попередньому розгляді адміністративну справу за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2010 року у справі N 2а-19356/09 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче ювелірно-комерційне підприємство "Агат" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, встановила:

Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ "Виробниче ювелірно-комерційне підприємство "Агат" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі 41450 грн. 25 коп. та пені в розмірі 10362 грн. 50 коп.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частина друга статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладає відповідальність за незабезпечення наведеним нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону).

Як встановлено судом, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче ювелірно-комерційне підприємство "Агат" у 2006 році складала 442 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні були працювати на робочих місцях у відповідача складала 18 осіб, були працевлаштовані 16 інвалідів, відповідач не виконав встановлений Законом норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів і не працевлаштував 2 інвалідів.

Однак, обов'язок підприємства із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Так, згідно зі ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" обов'язок займатися пошуком інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики. Органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Робоче місце інваліда, згідно з п. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року N 314, з внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року N 19 змінами - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п. 5).

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Відповідачем до центру зайнятості щомісячно на протязі 2007 року було надано звіти форми N 3-ПН про виділені робочі місця для осіб із обмеженими фізичними можливостями і ця інформація дійсна до моменту її заповнення чи скасування, тобто відповідач виконав встановлений Законом норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та створив такі робочі місця.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали