ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

17.01.2012 р.

N К-2201/09


Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів - Голубєвої Г. К., Карася О. В., Рибченка А. О., Федорова М. О. розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської ОДПІ у Житомирській області на постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16.04.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2008 року по справі N 22-а-2145/2008 за позовом Бердичівської ОДПІ у Житомирській області до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т. М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія встановила:

Постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16.04.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2008 року, в задоволені позову Бердичівської ОДПІ у Житомирській області до ОСОБА_1 про стягнення боргу - відмовлено.

При цьому, суди виходили з того, що ОСОБА_1 не отримувала спадок, який є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 N 889-IV (далі - Закон N 889-IV).

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 30.12.2008 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 29.05.2009 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просив скасувати постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16.04.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2008 року, прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пп. "в" пп. 13.2.1 п. 13.2 ст. 13 Закону України N 889-IV.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачка після смерті чоловіка - ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) в розмірі 3,50 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частини в натурі (на місцевості) вартістю 14844,00 грн., яка перебуває у колективній власності сільськогосподарського підприємства "Райгородок".

Бердичівською ОДПІ у Житомирській області прийнято податкове повідомлення-рішення N 0000551700/0 від 22.04.2006 про визначення податкового зобов'язання з прибуткового податку в сумі 2411,63 грн. виходячи з того, що отримання корпоративного права на спадщину у вигляді права на земельний пай є об'єктом спадщини згідно із підпунктом "в" пункту 13.1 статті 13 Закону N 889-IV.

Дана податкова вимога направлялась позивачем на адресу відповідача двічі, проте не була виконана, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства.

Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні праві - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управління господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності. Передбачені законом та статутними документами.

Згідно Указу Президента України від 03.12.99 року N 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" підприємства, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, зобов'язані укласти договори оренди землі із власниками земельних паїв. Дані договори не породжують у власників Сертифікатів статусу учасника підприємств-орендарів і відповідно набуття ними яких-небудь корпоративних прав.

Виходячи із вказаних правових норм, а також положень ст. ст. 1, 6 Закону України "Про систему оподаткування", ст. ст. 1, 2 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", пункту 14 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікат на земельну частку (пай) посвідчує майнове право особи, яке не відноситься до об'єктів оподаткування згідно пп. 13.2.1 п. 13.2 ст. 13 Закону України N 889-IV.

Сертифікат на земельну ділянку (пай) підтверджує наявність в особи самостійного майнового права, яке не відноситься до корпоративних прав, оскільки не наділяє його власника повноваженнями, передбаченими ст. 167 Господарського кодексу України. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій надали правильну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія ухвалила:

Касаційну скаргу Бердичівської ОДПІ у Житомирській області залишити без задоволення, постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16.04.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

Т. М. Шипуліна

Судді:

Г. К. Голубєва

 

О. В. Карась

 

А. О. Рибченко

 

М. О. Федоров





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали