ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 14 листопада 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Григор'євої Л. І., суддів - Барбари В. П., Берднік І. С., Балюка М. І., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання п. 1.1 договору удаваним, встановив:

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30 жовтня 2006 року ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким відповідач отримав він нього кошти в сумі 1262500 грн., які повинен був повернути до 1 січня 2008 року, однак зобов'язання за договором не виконав. Просив стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 1262500 грн., за додатковою угодою 669821 грн. і витрати, на сплату судового збору та оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом і просив визнати п. 1.1 договору позики від 30 жовтня 2006 року удаваним, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_1 існувала усна домовленість про продаж частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Екофільтр" за 500 тис. доларів США та про збільшення статутного капіталу товариства на суму 250 тис. доларів США. Зазначав, що на виконання цієї домовленості фактично й було укладено спірний договір позики та складений акт приймання-передачі грошових коштів у сумі 1262500 тис. грн. і майна вартістю 669821 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 березня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 борг за договором позики з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми та індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 1684662 грн. 39 коп.; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із наявності в сторін правовідносин, що виникли з договору позики.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2010 року рішення районного суду скасовано, провадження у справі закрито.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд вважав, що між сторонами виникли корпоративні правовідносини, які не можуть бути предметом розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2010 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2010 року залишено без змін.

У вересні 2011 року надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2010 року.

У заяві ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції до спірних правовідносин положень ст. 167 ГК України і ст. 1046 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2011 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання п. 1.1 договору удаваним допущено до провадження.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додав рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, в якій, на його думку, по-іншому застосовано положення ст. 167 ГК України та ст. 1046 ЦК України.

Цим рішенням Верховного Суду України від 14 квітня 2010 року скасовано рішення апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2009 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення основної суми боргу та процентів за договором позики за період з 1 січня 2004 року до 31 жовтня 2009 року. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 жовтня 2009 року в цій частині змінено: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 359640 грн. і проценти за договором позики в розмірі 742656 грн. 64 коп., усього 1102296 грн. 64 коп., а також 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Під час ухвалення вказаного рішення Верховний Суд України, кваліфікуючи характер правовідносин сторін, дійшов висновку про те, що сторонами укладено договір позики (ст. 1046 ЦК України), та зазначив, що наявність між сторонами корпоративних правовідносин (ст. 167 ГК України) не перешкоджає укладенню ними будь-яких цивільно-правових угод, що регулюються нормами цивільного законодавства і не стосуються статутної діяльності товариства.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Подібними для зазначених справ є суб'єктний склад сторін (фізичні особи - учасники господарського товариства), предмет і підстави позову, однак при їх вирішенні касаційним судом неоднаково застосовані до подібних правовідносин норми ст. 1046 ЦК України та ст. 167 ГК України.

Так, постановляючи ухвалу, про перегляд якої ОСОБА_1 подано заяву, і застосовуючи норму ст. 167 ГК України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку про виникнення в сторін корпоративних правовідносин, спір щодо яких підлягає розгляду судом господарської юрисдикції.

Проте із зазначеним висновком не можна погодитись із таких підстав.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Виходячи з аналізу змісту ст. 167 ГК України й Закону України від 15 грудня 2006 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів", на підставі якого внесено зміни до ст. 167 ГК України, справи, що виникають з корпоративних відносин - це, по-перше, спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), по-друге, спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства та ґрунтуються на корпоративних правах, тобто на правах і правомочностях особи, передбачених законом і статутними документами, у зв'язку з наявністю у цієї особи частини в статутному фонді (майні) господарського товариства.

Таким чином, за змістом ст. 167 ГК України ознаками корпоративних прав є те, що суб'єктом цих прав є особа, яка має частку в статутному фонді (майні) товариства та набула правомочностей, передбачених законом та статутом товариства (організаційних та майнових).

У той же час за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Застосовуючи до правовідносин сторін положення ст. 167 ГК України та дійшовши висновку про наявність між ними корпоративного спору, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ не врахував, що предметом спору є вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, які ґрунтуються на цивільно-правових угодах (договорі позики від 30 жовтня 2006 року (п. 1.1) на виконання якого сторонами складено акт приймання-передачі від 30 жовтня 2006 року (п. 5) та додатковій угоді від 10 травня 2007 року), а зустрічний позов ОСОБА_2 зводиться до оспорення цих угод із підстав, передбачених ст. 235 ЦК України (удаваний правочин).

Таким чином, не врахувавши зміст та характер позовних вимог, підстави заявленого позову та давши неправильну юридичну кваліфікацію правовідносинам сторін, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ припустився помилки в застосуванні норм матеріального права - ст. 167 ГК України, ст. 1046 ЦК України.

При цьому Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ не врахував, що набуття сторонами корпоративних прав у господарському товаристві не позбавляє їх права на укладення між собою цивільно-правових угод, не пов'язаних зі статутною діяльністю товариства, що регулюються нормами цивільного законодавства.

З огляду на викладене має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 1046 ЦК України та ст. 167 ГК України, що є підставою для перегляду Верховним Судом України ухваленого судового рішення.

Ураховуючи те, що Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ норма ст. 167 ГК України застосована неправильно, без належної перевірки характеру правовідносин сторін ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

Що стосується заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відмову від позову, то вона не підлягає задоволенню, оскільки згідно з гл. 3 розд. V ЦПК України Верховний Суд України здійснює перегляд судових рішень у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановленими цим Кодексом, у той час як відповідно до ст. 174 ЦПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем може мати місце лише протягом розгляду справи (ст. ст. 174, 304, 306, 333, 334 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 355, 3603, 3605 ЦПК України, Верховний Суд України постановив:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2010 року задовольнити, передати справу на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий

Л. І. Григор'єва

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали