ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

20.04.2011 р.

N 4/110-38

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дунаєвської Н. Г. - головуючого, Владимиренко С. В., Мележик Н. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2011 року у справі N 4/110-38 господарського суду Волинської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія", м. Луцьк, до Державного комунального підприємства "Луцьктепло", м. Луцьк, про стягнення 6092833,31 грн. (за участю представників сторін: позивача - Пасічник О. О. (дов. N 116/01-4 від 19.04.2011); відповідача - Шелестюк І. А. (дов. N 77/08 від 05.01.2011)), встановив:

У вересні 2010 року позивач ТОВ "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ДКП "Луцьктепло" про стягнення 6092833,31 грн.

Вказував, що 28.12.2007 між ним та відповідачем був укладений договір N 1 на постачання теплової енергії, згідно умов якого він (постачальник) зобов'язався постачати споживачу (відповідачу) теплову енергію, а споживач - сплачувати вартість отриманої теплової енергії на встановлених договором умовах.

Посилаючись на порушенням відповідачем умов договору в частині оплати отриманої теплової енергії за період з квітня по липень 2010 року, позивач, згідно заяви про уточнення позовних вимог від 29.10.2010, просив стягнути з відповідача на його користь 6495226,43 грн. боргу, 234177,51 грн. інфляційних, 92270,31 грн. річних та 532284,53 грн. пені, а всього - 7353958,78 грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 8 листопада 2010 року (суддя Слободян П. Р.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2011 року (колегія суддів у складі: Дубник О. П. - головуючий, Скрипчук О. С., Процик Т. С.), позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ДКП "Луцьктепло" на користь ТОВ "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" 6495226,43 грн. боргу, 53228,45 грн. пені, 92270,31 грн. річних, 234177,51 грн. інфляційних, 25500 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовлено.

Судові акти в частині задоволення позову мотивовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині оплати отриманої теплової енергії, що є підставою до покладення на нього обов'язку по сплаті боргу, інфляційних, річних та пені.

Рішення в частині зменшення розміру пені на 90 %, обґрунтовані посиланнями на те, що населення є основним субспоживачем теплової енергії, яка використовується для опалення, гарячого постачання та інших господарських і технологічних потреб (90 %) та найбільшим боржником підприємства, а відповідно до приписів ст. 1 Закону України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" населенню тимчасово забороняється нарахування пені за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг, що є підставою до зменшення розміру пені пропорційно частці споживання теплової енергії населенням, у відповідності до вимог п. 3 ст. 83 ГПК України.

У касаційній скарзі ТОВ "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 229, 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 479056,08 грн. пені та постановити нове рішення про задоволення означених вимог.

Розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 28.12.2007 між сторонами у справі був укладений договір N 1 на постачання теплової енергії, згідно умов якого постачальник (позивач) зобов'язався постачати споживачу (відповідачу) теплову енергію, а споживач - сплачувати вартість отриманої теплової енергії на встановлених договором умовах.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання теплової енергії.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що за період з квітня по вересень 2010 року, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору в частині оплати отриманої теплової енергії, утворилась заборгованість в сумі 6495226,43 грн.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляці за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

В порушення вказаних вище норм матеріального права та умов договору, відповідач не розрахувався за отриману теплову енергію за спірний період, в зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 6495226,43 грн., яка обґрунтовано задоволена до стягнення судами попередніх інстанцій разом з 3 % річних.

Отже, висновки суду про стягнення боргу та річних, є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства та ґрунтуються на матеріалах справи.

Крім того, п. 7.2 договору сторони погодили, що в разі несвоєчасного здійснення розрахунків за теплову енергію споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

За порушення відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 532284,53 грн. пені.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Разом з тим, приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України встановлено, що господарський суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора.

Можливість зменшення розміру неустойки передбачена також ч. 3 ст. 551 ЦК України.

При розгляді справи господарськими судами було встановлено, що основним споживачем теплової енергії, що була поставлена відповідачу, є населення, яке не здійснювало своєчасних розрахунків за спожиті енергоносії, а Законом України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" тимчасово заборонено стягувати з населення пеню за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про зменшення розміру пені пропорційно частці споживання теплової енергії населенням, є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства та ґрунтуються на матеріалах справи.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Посилання касаційної скарги на безпідставне зменшення судами розміру пені, належної до стягнення, не заслуговують на увагу суду, оскільки не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції про тимчасову заборону нарахування населенню пені за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг та права суду на зменшення розміру пені.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України постановив:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2011 року у справі N 4/110-38 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

Н. Г. Дунаєвська

Судді:

С. В. Владимиренко

 

Н. І. Мележик

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали