ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

17.04.2002 р.

Справа N 6-5361кс01


У червні 1999 р. державна комунальна центральна районна аптека N 18 (далі - Аптека N 18) звернулась до суду з позовом до М. про стягнення боргу за отримані медикаменти в сумі 1484 грн. 10 коп. та аптечні меблі вартістю 4317 грн.

Позивач зазначав, що з 1990 р. відповідачка працювала на посаді завідуючої аптекою N 140 - структурного підрозділу Аптеки N 18. Лікарські засоби надавалися відповідачці Аптекою N 18 під звіт для реалізації в аптеці N 140.

У 1992 р. сесією обласної Ради народних депутатів аптечні заклади було передано в обласну комунальну власність.

Згідно з наказом від 29 березня 1996 р. "Про реорганізацію аптечної мережі району" на базі майна аптеки N 140 була створена державна комунальна оптово-роздрібна аптека N 140 (далі - Аптека N 140), завідуючою якою продовжувала працювати М.

На час розподілу активів між Аптекою N 18 та Аптекою N 140 за відповідачкою залишився борг за медикаменти, який після часткового погашення становив 1484 грн. 10 коп. Крім того відповідачкою не повернута частина меблів торговельного залу Аптеки N 18 вартістю 4317 грн.

24 вересня 1996 р. майно Аптеки N 140 за договором купівлі-продажу перейшло у власність Товариства покупців - членів трудового колективу Аптеки N 140, головою якого є М.

Позивач просив суд стягнути з відповідачки суму боргу, зобов'язати її повернути меблі та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням районного суду від 5 квітня 2000 р. позов задоволено частково - стягнуто з М. на користь Аптеки N 18 борг у сумі 1484 грн. 10 коп. за медикаменти та 4317 грн. за меблі, всього - 5801 грн. 10 коп., а в решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою обласного суду від 25 травня 2000 р. рішення районного суду від 5 квітня 2000 р. в частині стягнення вартості аптечних меблів скасовано з направленням справи на новий розгляд, а в решті - залишено без зміни.

Рішенням районного суду від 1 листопада 2000 р., залишеним без зміни ухвалою обласного суду від 14 грудня 2000 р., позов задоволено - постановлено вилучити у М. з приватизованої Аптеки N 140 аптечні меблі в натурі у вигляді 1 робочого місця рецептора та 4 пристінних шаф загальною вартістю 4317 грн. і передати їх за належністю Аптеці N 18.

У касаційній скарзі М. просила скасувати зазначені судові рішення через неправильне застосування судом п. 2 ст. 134 КЗпП та ст. 76 ЦК.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги Аптеки N 18, суд виходив з того, що відповідачка з 1990 р. по травень 1996 р. перебувала з позивачем у трудових відносинах. Працюючи на посаді завідуючої аптекою N 140, М. була матеріально відповідальною особою та отримувала від Аптеки N 18 під звіт лікарські засоби для реалізації, а також, згідно з актом передачі, отримала аптечні меблі в тимчасове користування до 1 січня 1997 р. Борг за отримані від Аптеки N 18 лікарські засоби, а також за отримані у тимчасове користування аптечні меблі М. не повернула, чим завдала матеріальну шкоду власникові майна.

Заподіяна позивачеві працівником шкода була виявлена і в частині неповернення боргу за медикаменти - 1 червня 1996 р., в частині неповернення меблів - 1 січня 1997 р. З позовом до суду позивач звернувся 18 червня 1999 р.

Вирішуючи спір на підставі п. 2 ст. 134 КЗпП, суд у частині поновлення строку звернення до суду застосував ст. 76 ЦК, зазначивши, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Відповідно до ст. 233 КЗпП для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду з питання стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлено строк в один рік з дня виявлення зазначеної шкоди.

Із матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи суд не перевірив, чи додержаний позивачем річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, встановлений ст. 233 КЗпП для звернення до суду з позовом про її відшкодування.

З урахуванням викладеного і керуючись статтями 334, 340 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України касаційну скаргу М. задовольнила, рішення районного суду від 5 квітня 2000 р. і 1 листопада 2000 р. та ухвали обласного суду від 25 травня 2000 р. і 14 грудня 2000 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали