ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

08.08.2018 р.

Справа N 711/10205/16-ц

 

Провадження N 61-19095св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_7, відповідач - публічне акціонерне товариство "Акціонерно-комерційний банк "Капітал", розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас у складі судді Демчик Р. В. від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Ювшина В. І., від 15 серпня 2017 року, встановив:

У листопаді 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" (далі - ПАТ "АКБ "Капітал") про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.

Позовні вимоги ОСОБА_7 мотивував тим, що 28 лютого 2013 року між ним та ПАТ "АКБ "Капітал" укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, за умовами якого банк прийняв від позивача грошові кошти у розмірі 15000,00 дол. США на строк 28 днів, з 28 лютого 2013 року до 28 березня 2013 року, та зобов'язався повернути вклад і сплатити проценти на умовах і в порядку, встановлених договором.

Заборгованість відповідача перед позивачем становить 15000,00 дол. США основного боргу та 3375,61 дол. США процентів на суму вкладу за період з 28 лютого 2013 року до 21 листопада 2016 року.

ОСОБА_7 неодноразово звертався до відповідача з вимогою про видачу відповідних коштів за договором, однак йому безпідставно у цьому відмовлено. Вказані обставини стали підставою звернення ОСОБА_7 до суду з позовом.

На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_7 просив суд стягнути з ПАТ "АКБ "Капітал" на свою користь заборгованість за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578 в сумі 15000,00 дол. США, що в еквіваленті станом на 28 листопада 2016 року становить 385860,00 грн. та 3412,60 дол. США процентів, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 87785,72 грн.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ "АКБ "Капітал" на користь ОСОБА_7 за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578 в сумі 15000,00 дол. США заборгованість, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 385860,00 грн. та 3412,60 дол. США процентів, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 87785,72 грн.

Стягнуто з ПАТ "АКБ "Капітал" на користь Держави судовий збір в розмірі 4736,45 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при розгляді справи позивач довів і відповідач не спростував того, що після закінчення строку дії депозитного договору ПАТ "АКБ "Капітал" не виконало своїх договірних зобов'язань щодо повернення позивачу внесених ним коштів та нарахованих процентів, а тому суд вважав за необхідне задовольнити позов та стягнути з відповідача на користь позивача відповідну заборгованість з використанням правового механізму статей 533, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року відхилено і залишено без змін заочне рішення районного суду.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних по суті, законних і обґрунтованих висновків щодо доведеності та обґрунтованості вимог позову.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Фонд, крім іншого, просить скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга Фонду обґрунтована тим, що при вирішені цього спору суди порушили права Фонду, оскільки Фонд здійснює керування діяльністю ПАТ "АКБ "Капітал" відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) (далі - ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") який підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначених обставин суди попередніх інстанцій не врахували при розгляді справи.

Крім того, Фонд, звертає увагу касаційного суду на те, що позивач не довів належними і допустимими доказами наявності між сторонами у справі зобов'язальних правовідносин, оскільки належні докази про внесення грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/057Н у вигляді квитанції або іншого платіжного документа про внесення готівки в касу банку позивач не надав, і це виключає можливість стягнення судом з відповідача на користь позивача грошових коштів у межах цього позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, роз'яснено учасникам справи право на подання відзиву на касаційну скаргу, зупинено виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У квітні 2018 року ОСОБА_7 подав до касаційного суду заперечення на касаційну скаргу Фонду, у яких просив суд відхилити касаційну скаргу і залишити без змін ухвалені у справі судові рішення судів попередніх інстанцій.

Заперечення на касаційну скаргу мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій належним чином встановили характер правовідносин між сторонами у справі на підставі поданих позивачем і не спростованих відповідачем доказів на підтвердження існування відповідних зобов'язальних правовідносин і невиконання відповідачем умов договору банківського вкладу, та ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення про задоволення позову.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Положеннями статті 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 квітня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2018 року вказану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що справа містить виключну правову проблему, оскільки виникла правова ситуація, коли особа наділена правом захисту свого права в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) що встановлено при розгляді цивільного позову, не може таким правом скористатися, оскільки це встановлено при розгляді іншої справи, розглянутої в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду розглянула вказану справу та ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2018 року справу за позовом ОСОБА_7 до ПАТ "АКБ "Капітал" про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу повернула на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала Верховного Суду мотивована тим, щовиключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний вимір відбиває той факт, що вона є не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже є, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга Фонду підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Судами попередніх інстанцій правильно і обґрунтовано встановлено, що 28 лютого 2013 року між ОСОБА_7 та ПАТ "АКБ "Капітал" укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, строком на 28 днів, а саме з 28 лютого 2013 року до 28 березня 2013 року. Відповідно до умов договору банк прийняв кошти в сумі 15000,00 дол. США від ОСОБА_7 та зобов'язався повернути вклад вкладнику та сплачувати проценти за вкладом на умовах і в порядку, встановлених договором.

Ці обставини встановлено судом першої інстанції на підставі наданого позивачем оригіналу його примірника договору строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, відсутністю будь-яких доказів відповідача у справі на спростування цих обставин.

Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем зі сплати грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578.

Слід зазначити, що посилання в касаційній скарзі на відсутність доказів про внесення позивачем грошових коштів за договором і відсутність обов'язку відповідача щодо їх повернення, були предметом дослідження апеляційного суду, який обґрунтовано визнав такі посилання Фонду безпідставними. Зокрема апеляційний суд встановив, що за цим вкладом позивачу в березні 2013 року виплачувались проценти з вказівкою змісту операції - оплата відсотків згідно з договором вкладу від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578, що підтверджує наявність у позивача з банком відповідних депозитних правовідносин.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до необхідності переоцінки касаційним судом зібраних у справі доказів, що не відповідає положенням статті 400 ЦПК України, а тому висновки судів попередніх інстанцій про доведеність підстав позову є правильними по суті та обґрунтованими.

Водночас, частиною першою статті 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI), який є спеціальним законом, що унормовує ці правовідносини.

У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом (Закон N 4452-VI), застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом (Закон N 4452-VI).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним стосовно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1 (Закон N 4452-VI), 2 частини п'ятої статті 36 цього Закону (Закон N 4452-VI) під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

У пункті 1 частини шостої статті 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті (Закон N 4452-VI), не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті (Закон N 4452-VI).

Відповідно до частини другої статті 46 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Згідно з частиною п'ятою статті 45 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб - вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

При розгляді цієї справи суди встановили, що з 20 липня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "АКБ "Капітал", а також встановили, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року в справі N 805/3464/15-а визнано протиправною та скасовано постанову Національного банку України від 20 липня 2015 року "Про віднесення ПАТ "АКБ "Капітал" до категорії неплатоспроможних"; скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року N 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Капітал". Також постановою Донецького окружного адміністративного суду України від 25 грудня 2015 року скасовано постанову Національного банку України від 29 жовтня 2015 року N 753 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал", зобов'язано Національний банк України повернути ПАТ "АКБ "Капітал" банківську ліцензію ПАТ "АКБ "Капітал" від 24 жовтня 2011 року N 122 та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операції ПАТ "АКБ "Капітал" від 24 жовтня 2011 року N 122; скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду від 29 жовтня 2015 року N 195 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку", зобов'язано Фонд повернути ПАТ АКБ "Капітал" свідоцтво учасника фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 березня 2011 року N 26, скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 листопада 2015 року N 196 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Таким чином, на час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій ліквідаційна процедура ПАТ "АКБ "Капітал" скасована в судовому порядку, і підстав для застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) немає.

На час розгляду справи в суді касаційної інстанції постановами Верховного Суду України від 24 жовтня 2017 року (справи NN 805/3464/15-а (Постанова N 21-1650а16, 805/3464/15-а), 805/4956/15-а (Постанова N 21-1013а17, 805/4956/15-а)) було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нові рішення суду, якими підтверджено законність, правомірність та обґрунтованість рішень Національного банку України, в тому числі щодо виведення з ринку неплатоспроможного банку ПАТ "АКБ "Капітал".

За таких обставин, на час розгляду цієї справи касаційним судом до спірних правовідносин положення ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) підлягають застосуванню, однак ця обставина не є підставою, обов'язковою для скасування заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року.

Як зазначено вище, запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI). Проте, цим Законом питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів не регулюється.

Дійсно, статтею 36 цього Закону (Закон N 4452-VI) встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку.

Результат системного аналізу норм вказаного Закону (Закон N 4452-VI) свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у пункті 1 частини шостої статті 36 Закону (Закон N 4452-VI), стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку, а уповноважена особа має право діяти від імені банку без довіреності (статті 36 (Закон N 4452-VI), 37 Закону (Закон N 4452-VI)).

Порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII), якими передбачено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду.

Саме таким чином і в такий спосіб може бути реалізовано положення ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) щодо неможливості стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом, на стадії виконання оспорюваних у касаційному порядку судових рішень у справі за цим позовом ОСОБА_7.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11 липня 2018 року зазначила про те, що Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов'язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

При визначенні того, чи суперечить наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні.

Крім того, положеннями пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України визначено правовий механізм перегляду за нововиявленими або виключними обставинами рішення, постанови або ухвали суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, у разі скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Таким правовим механізмом особа, яка подала касаційну скаргу, не обмежена у праві скористатися.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і такі судові рішення є правильними по суті, законними і обґрунтованими, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції немає підстав для зміни розподілу судових витрат визначених судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2016 року у справі N 711/10205/16-ц було зупинено виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року до закінчення касаційного провадження, то його необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, постановив:

Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Судді:

В. С. Висоцька

 

А. О. Лесько

 

В. В. Пророк

 

І. М. Фаловська

 

С. П. Штелик




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали