ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

10.01.2017 р.

Справа N 908/1764/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В. П. - головуючий (доповідач), судді: Бондар С. В. і Карабань В. Я., розглянувши касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, на рішення господарського суду Запорізької області від 29.08.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.11.2016 зі справи N 908/1764/16 за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Позивач) до відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", м. Запоріжжя (далі - Відповідач), про стягнення 20134978,83 грн., судове засідання проведено за участю представників: позивача - Л. О. Л., відповідача - Ф. О. Р., за результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України, встановив:

Позов було подано про відшкодування в порядку регресу 20134978,83 грн., стягнутих з Позивача за рішенням арбітражного суду міста Києва від 12.12.2000 у справі N 2/295.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.08.2016 (суддя Азізбекян Т. А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.11.2016 (колегія суддів у складі: Ломовцева Н. В. - головуючий, Стойка О. В. і Татенко В. М.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить скасувати рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаргу мотивовано порушенням попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, і просить оскаржувані рішення і постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Рішенням арбітражного суду міста Києва від 12.12.2000 у справі N 2/592 за позовом відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) "Запорізький абразивний комбінат" до Позивача, Відповідача: стягнуто з Позивача на користь ВАТ "Запорізький абразивний комбінат" 30450540,30 грн., що становить п'ятикратну вартість недовідпущеної електричної енергії (далі -електроенергія); у позові до Відповідача відмовлено.

Судом у справі N 2/592 встановлено, що постачання електроенергії ВАТ "Запорізький абразивний комбінат" за період травень - вересень 2000 року здійснювалося від Позивача на підставі договору від 11.06.99 N 841-НАЕК. Крім того, Позивач уклав з Відповідачем як власником електричної мережі договір від 28.12.99 N 1024-НАЕК на передачу електроенергії на адресу споживачів останнього, серед яких було і ВАТ "Запорізький абразивний комбінат".

Для забезпечення виконання зобов'язань за договором від 28.12.99 N 1024-НАЕК Позивачем, Відповідачем та ВАТ "Запорізький абразивний комбінат" укладено договір поруки від 17.05.2000 N 254/5.

За висновками арбітражного суду міста Києва, оскільки за договором від 28.12.99 N 1024 НАЕК у Позивача перед Відповідачем існувала заборгованість, останній згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та договором поруки від 17.05.2000 N 254/5 мав змогу вимагати виконання зобов'язань за договором N 1024 НАЕК на передачу електроенергії від солідарного боржника, тобто Відповідача.

Постановою арбітражного суду міста Києва від 02.02.2001 про перевірку рішення в порядку нагляду у справі N 2/592 рішення арбітражного суду міста Києва від 12.12.2000 залишено без змін.

У згаданій постанові арбітражного суду міста Києва вказано, що Позивачем не подано доказів того, що ним вживалися конкретні заходи для зменшення заборгованості перед ВАТ "Запорізький абразивний комбінат".

Постановою Вищого арбітражного суду України від 06.03.2001 N 041/11-16/57 про перевірку постанови арбітражного суду міста Києва у справі N 2/592 визначено, що постачальник не позбавлений права з урахуванням вини стягнути заборгованість з Відповідача у регресному порядку.

Позивачем у лютому 2016 року на користь ПАТ "Запорізький абразивний комбінат" перераховано 20134978,83 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Рішенням арбітражного суду міста Києва від 12.12.2000 у справі N 2/592 встановлено факт наявності у Позивача заборгованості у сумі 30450540,30 грн., що становить п'ятикратну вартість недовідпущеної електроенергії, тому цей факт не повинен доводитися знову. При цьому в даному рішенні зазначено, що Позивач має право в порядку регресу звернутися до Відповідача з вимогами про відшкодування суми, стягнутої за рішенням від 12.12.2000, оскільки Позивачем як постачальником і ВАТ "Запорізький абразивний комбінат" як споживачем вчинено необхідні дії з належного виконання умов договору від 11.06.99 N 841-НАЕК, а недовідпущення електроенергії виникло з вини Відповідача.

Крім того, Вищий арбітражний суд України у згаданій постанові зазначив, що стягнення заборгованості в регресному порядку можливе тільки з урахуванням вини Відповідача, тобто за умови встановлення та доведення його вини.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли висновку, що суди надали оцінку діям Відповідача, але безпосередньо обставин вини та в чому вона полягає, не встановили.

Виходячи з відносин, які фактично склалися, Позивач просить повернути те, що сплатив третій стороні (ПАТ "Запорізький абразивний комбінат").

Особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у виді відшкодування збитків.

Позивачем не визначено, у чому саме полягає вина Відповідача в заподіянні Позивачу саме шкоди.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Відповідач не може нести відповідальність у вигляді стягнення в порядку регресу суми 20134978,83 грн., оскільки: Позивач та Відповідач перебували у договірних відносинах; відсутні протиправні дії Відповідача; передбачена статтею 24 Закону України "Про електроенергетику" відповідальність енергопостачальника перед споживачем електроенергії у розмірі п'ятикратної вартості недовідпущеної електричної енергії, яка була застосована до Позивача судовим рішенням у справі N 2/592, настає лише за наявності вини енергопостачальника та укладеного між ними договору на користування електроенергією.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача заявлених до стягнення 20134978,83 грн. на підставі статті 1191 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у виді відшкодування збитків. Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування майнової шкоди не настає.

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що Позивачем не доведена наявність вини Відповідача в заподіянні шкоди Позивачу.

Водночас цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, але з урахуванням визначених принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на Відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди Позивачу.

Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована доказами, наданими особою, яка заподіяла таку шкоду, то вона може бути юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

При цьому судами попередніх інстанцій не з'ясовано, на кого саме покладений обов'язок доказування у справі, і відтак не з'ясовано усіх обставин даної справи. Названі судові інстанції не встановили належним чином й обставин, пов'язаних з правовою природою спірних правовідносин зі справи. Ними не враховано, що приписами глави 82 ЦК України "Відшкодування шкоди" регулюються, як правило, правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної шкоди, тоді як між сторонами в даній справі, як видно із встановлених судами обставин, існували й договірні відносини. Суди у розгляді справи не визначилися достеменно й вичерпно, про які з названих правовідносин у даному разі йдеться, що мало значення для правильної правової оцінки дій сторін і доказової бази зі справи.

Не встановивши належним чином обставини, що входять до предмета доказування в даній справі і мають істотне значення для правильного вирішення спору в ній, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування вимог статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

З урахуванням наведеного у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі ГК України і ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, згідно з пунктом 3 статті 1119 і частини другої статті 11110 ГПК України прийняті по суті справи судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

1. Касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Запорізької області від 29.08.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.11.2016 зі справи N 908/1764/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

 

Суддя

В. Селіваненко

Суддя

С. Бондар

Суддя

В. Карабань




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали