ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

08.10.2015 р.

N К/800/53177/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Кравцова О. В., суддів: Єрьоміна А. В., Цуркана М. І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Прилуцького міськрайонного центру зайнятості на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року у справі за позовом Прилуцького міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів, встановив:

В серпні 2014 року до суду з позовом звернувся Прилуцький міськрайонний центр зайнятості (надалі - позивач, Прилуцький МЦЗ) до ОСОБА_2 (надалі також - відповідач), в якому просив про стягнення незаконно виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості соціальних послуг в сумі 8820,75 грн.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року, у відкритті провадження відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду із касаційною скаргою, в якій просив рішення судів скасувати, а справу направити для продовження розгляду.

ОСОБА_2 надіслав заперечення на касаційну скаргу, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Розгляд касаційної скарги здійснено у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у зв'язку з неприбуттям сторін у судове засідання.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанцій, прийшов до висновку, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки у спірних відносинах Прилуцький МЦЗ не здійснює управлінські функції щодо відповідача, у свою чергу, чинним законодавством України не передбачено право Державної служби зайнятості та її територіальних органів на звернення до адміністративного суду з такими позовами. Також вказав, що відносини про стягнення матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок безпідставно виплачених коштів за своєю правовою природою є цивільно-правовим, а не адміністративним.

Колегія суддів із даним висновком не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 5 частини другої статті 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 50 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень; громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частинами першою (Закон N 5067-VI) та другою статті 17 Закону України N 5067 від 5 липня 2012 року "Про зайнятість населення" (Закон N 5067-VI) (далі - Закон N 5067) формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення забезпечують у межах своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування; головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики.

Частинами першою (Закон N 5067-VI) та другою статті 21 Закон N 5067 (Закон N 5067-VI) передбачено, що діяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, спрямовується і координується Міністром - керівником центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах є юридичними особами публічного права.

Згідно із частинами першою та другою статті 8 Закону України від 2 березня 2000 року N 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон N 1533) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду; Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

Частина 2 статті 22 Закону N 5067 (Закон N 5067-VI) передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань, зокрема: здійснюють управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"; здійснюють контроль за використанням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, застосовують в установленому законодавством порядку фінансові санкції та накладають адміністративні штрафи; забезпечують надання соціальних послуг та виплату матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України N 1533 сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного суду України від 23 березня 2010 року (справа N 21-2282во09), від 13 квітня 2010 року (справа N 21-320во10) та від 14 лютого 2012 року (справа N 21-1099во10) (Постанова N 21-1099во10).

Окрім того, частиною другою пункту 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 3 від 1 березня 2013 року (Постанова N 3) передбачено, що міський центр зайнятості як орган державної влади має право на звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю з метою реалізації наданих йому частиною третьою статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року N 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" повноважень, якою передбачено, що сума виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Оскільки у такому разі виникає спір за зверненням суб'єкта владних повноважень із приводу реалізації наданих йому законом функцій та у випадку, встановленому законом, такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України та є помилковим, в зв'язку з чим ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду у відповідності до частини першої статті 227 КАС України.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ухвалив:

Касаційну Прилуцького міськрайонного центру зайнятості задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

О. В. Кравцов

 

А. В. Єрьомін

 

М. І. Цуркан




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали