ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

15.03.2018 р.

Справа N 906/1021/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мачульського Г. М. - головуючого, Кушніра І. В., Краснова Є. В., розглянувши у письмовому провадженні заяву Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08.11.2017 (Постанова N 906/1021/16) у складі (головуючий суддя Нєсвєтова Н. М., судді Ємельянов А. С., Кондратова І. Д.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" про стягнення 407956,27 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" до Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" про визнання відсутнім з 10.10.2015 права на стягнення (отримання) оплати, передбаченої п. 3.1 Договору N 349 від 01.07.2015 встановив:

Звернувшись у суд з даним позовом, Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (далі-відповідач) 407956,27 грн. з яких: 315952,43 грн. заборгованість з оплати послуг за договором N 349 від 01.07.2015, 66945,50 грн. - пеня, 17373,63 грн. - інфляційні втрати, 7684,71 грн. - три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав зобов'язання за договором від 01.07.2015 N 349 на надання послуг з приймання платежів, який укладено між позивачем та відповідачем, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість на яку були нараховані пені, інфляційні втрати та три відсотки річних.

22.11.2016 до господарського суду Житомирської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" надійшов зустрічний позов про визнання відсутнім права Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" на стягнення (отримання) за договором від 01.07.2015 N 349 на надання послуг з приймання платежів, з 10.10.2015 оплати передбаченої п. 3.1 даного договору в розмірі 1 % суми платежу.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 3.1 договору суперечить пункту 9 Порядку проведення розрахунків за спожитий природний газ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 N 792 (Постанова N 792), оскільки оплата послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів банківськими установами та підприємствами поштового зв'язку здійснюється у розмірі, що не перевищує 0,3 відсотка загальної суми коштів, що надійшли від побутових споживачів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті газопостачальними підприємствами. Відтак у Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" відсутнє право на стягнення (отримання) за договором від 01.07.2015 N 349 на надання послуг з приймання платежів, з 10.10.2015 оплати передбаченої п. 3.1 даного договору в розмірі 1 % суми платежу.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.02.2017 (суддя Кудряшов Ю. В.) у задоволенні первісних та зустрічних позовів відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за первісним позовом безпідставно нарахував заборгованість відповідачу виходячи з ціни договору не застосовуючи при цьому положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 N 792 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ" (Постанова N 792), що є підставою для відмови у задоволенні первісного позову щодо стягнення боргу з урахуванням здійснених позивачем нарахувань на суму заборгованості пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Зустрічні позовні вимоги є такими, що не відповідають встановленим ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способам захисту права і не призводять до його поновлення, оскільки такі вимоги фактично зводяться до встановлення певного факту, що має юридичне значення та виходить за межі повноважень господарських судів.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 вище вказане рішення суду скасоване в частині первісного позову та в цій частині прийнято нове, яким позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 315952,43 грн. основного боргу, 66710,65 грн. пені, 17373,63 грн. інфляційних втрат, 7684,71 грн. три відсотки річних, в іншій частині первісних позовних вимог відмовлено, а в частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та приймаюче нове про часткове задоволення первісного позову, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що у період з жовтня по грудень 2015 року у відповідача за первісним позовом були відсутні правові підстави для здійснення розрахунків з позивачем на наданні останнім послуги за тарифом 0,3 % на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 N 792 (Постанова N 792), оскільки у договір не вносилися зміни, а тому відповідач зобов'язаний керуватися умовами договору та вносити плату за послуги з приймання платежів від населення у розмірі 0,8 % суми платежу, прийнятого у місті та у розмірі 1 % суми платежу, прийнятого у селищах та селах. При цьому апеляційний суд зазначив, що наведена постанова уряду стосується газопостачальних підприємств і оптових продавців природного газу та механізму розрахунку між ними, та не містить жодних посилань на використання її у правовідносинах з іншими суб'єктами господарювання.

Відтак апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та відмови у стягненні пені, оскільки при її розрахунку позивач за первісним позовом припустився помилки щодо розміру облікової ставки НБУ та періоду її нарахування. В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2017 (Постанова N 906/1021/16) постанову суду апеляційної інстанції скасовано в частині часткового задоволення первісного позову, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишено в силі. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд касаційної інстанції не погодився з висновком суду апеляційної інстанції в частині часткового задоволення первісного позову та скасування в цій частині рішення місцевого господарського суду і скасував постанову суду апеляційної інстанції в цій частині, а рішення суду першої інстанції залишив без змін, з тих підстав, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 N 792 (Постанова N 792) з 10.10.2015 встановлений новий граничний розмір оплати газопостачальними підприємствами вартості послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів банківськими установами та підприємствами поштового зв'язку, а тому дана постанова є обов'язковою до виконання сторонами з моменту набрання її чинності і в договорі сторони не можуть відступити від її положень, навіть, якщо формально сторонами не дотримано процедуру внесення змін до договору, у зв'язку з чим дії позивача щодо нарахування вартості послуг, виходячи з ціни договору, без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 N 792 свідчать про зловживання своїм правом, що згідно з частиною третьою статті 16 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні первісного позову. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправильного обрання позивачем зустрічного позову способу захисту порушеного права.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08.11.2017 (Постанова N 906/1021/16) Публічне акціонерне товариство "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" просить скасувати цю постанову суду касаційної інстанції, а постанову суду апеляційної інстанції від 17.05.2017 залишити в силі. При цьому заявник посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, а саме, ст. ст. 13, 16, 628, 629, 632, 651, 652 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий газ" від 30.09.2015 N 792 (Постанова N 792), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 13.04.2017 у справі N 924/848/16, від 31.05.2016 у справі N 922/6256/15 (Постанова N 922/6256/15), від 07.09.2016 у справі N 922/226/16 (Постанова N 922/226/16), від 18.11.2010 у справі N 6/106-Д, від 30.06.2010 у справі N 38/220, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

У постанові Вищого господарського суду України від 13.04.2017 у справі N 924/848/16, на яку заявник посилається в обґрунтування неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що за відсутності внесених змін до договору, відсутні правові підстави для здійснення розрахунків за надані послуги на підставі постанови Кабінету Міністрів України N 792 від 30.09.2015 (Постанова N 792) та зазначив, що вказана постанова Кабінету Міністрів України стосується газопостачальних підприємств і оптових продавців природного газу та механізму розрахунку між ними, та не містить жодних посилань на використання її у правовідносинах з іншими суб'єктами господарювання.

З огляду на зміст постанов у справі N 924/848/16 та у справі N 906/1021/16 (Постанова N 906/1021/16) колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права до подібних правовідносин.

Перевіривши наведені у заяві обставини, Верховний Суд вважає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з такого.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 01.07.2015 між Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (замовник) укладено договір N 349 на надання послуг з приймання платежів, відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є надання виконавцем (позивачем) послуг замовнику (відповідачу) з приймання об'єктами поштового зв'язку (поштамти, центри поштового зв'язку, відділення поштового зв'язку) платежів у національній валюті від платників для перерахування їх на користь замовника у строки, у порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язується оплатити послуги виконавця у порядку, визначеному цим договором.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору плата за послуги виконавця, що є предметом договору, становить 0,8 % суми платежу, прийнятого у місті, та 1 % суми платежу, прийнятого у селищах та селах. Послуги з приймання платежів згідно пп. 196.1.5 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування ПДВ. Оплата наданих виконавцем послуг здійснюється шляхом перерахування замовником на рахунок виконавця суми плати, розрахованої згідно п. 3.1, авансом до 25 числа поточного місяця, в якому надавались послуги, на підставі рахунку виконавця, сформованого за даними реєстрів прийнятих платежів відповідно до п. 2.3 договору станом на 20 число поточного місяця. Остаточний розрахунок за надані виконавцем послуги здійснюється замовником до 10 числа місяця, наступного за звітним на підставі актів приймання-передачі.

Такий розмір вартості послуг був встановлений пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України N 247 від 26.03.2008 "Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ", в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2010 року N 1063.

Зміни та доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення додаткової угоди, підписаної уповноваженими на це представниками сторін та скріплені печатками сторін, і є невід'ємною частиною цього договору (п. 8.1 Договору).

28.10.2015 відповідач надіслав позивачу пропозицію переглянути визначену договором комісійну винагороду та підписати запропоновану додаткову угоду до договору N 349 з посиланням на пункт 9 постанови Кабінету Міністрів України N 792 від 30.09.2015 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ" (Постанова N 792), якою розмір оплати газопостачальними підприємствами послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів банківськими установами та підприємствами поштового зв'язку встановлено на рівні не більше 0,3 %.

05.11.2015 позивач надав відповідачу відповідь про відмову у задоволені його пропозиції щодо зменшення відсотка винагороди до 0,3 % суми платежу та висловлено зустрічну пропозицію про встановлення розміру плати за послуги - 0,3 % від суми прийнятого платежу, але не менше 3,00 грн. за кожен платіж, про що запропоновано підписати додаткову угоду N 1.

25.11.2015 позивач у зв'язку з незгодою відповідача підписати додаткову угоду на умовах виконавця запропонував розглянути та підписати угоду про припинення дії договору з 01.12.2015.

01.12.2015 сторонами укладено угоду про розірвання договору N 349 від 01.07.2015 про надання послуг з приймання платежів, підписану відповідачем з урахуванням протоколу розбіжностей, у якій дійшли згоди розірвати зазначений договір з 01 грудня 2015.

Позивач за первісним позовом звертаючись до суду вважав, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 315952,43 грн., чим порушені фінансові інтереси позивача. З моменту порушення зобов'язань відповідачу нарахована пеня у розмірі 66945,50 грн., а також інфляційні за весь час прострочення розрахунків у розмірі 373,63 грн. та 7684,71 грн. три відсотки річних від простроченої суми.

Позивач за зустрічним позовом звертаючись до суду вказував на те, що пункт 3.1 договору від 01.07.2015 N 349 на надання послуг з приймання платежів не відповідав нормам діючого законодавства України, а відтак є таким, що порушує як норми законодавства України, так і законні права та охоронювані інтереси позивача за зустрічним позовом, тому просив суд визнати пункт 3.1 договору недійсним.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем надані послуги з приймання платежів за природний газ за жовтень-листопад 2015 року, що підтверджується складеними та підписаними позивачем актами приймання-передачі наданих послуг від 31 жовтня 2015 року, 30 листопада 2015 року та 03 грудня 2015 року (кошти прийняті у листопаді 2015 року, але фактично перераховані у грудні 2015 року). Згідно вказаних актів позивачем у жовтні 2015 року перераховано відповідачу платежів на суму 19356364,64 грн., у листопаді 2015 року - 28031575,63 грн. та у грудні 2015 року - 2464640,16 грн.

При цьому у жовтні 2015 року відповідачем сплачено за надані послуги 129062,04 грн.

Сторони не заперечують зазначені у актах відомості стосовно обсягів прийнятих позивачем та перерахованих відповідачу платежів.

Постановою Кабінету Міністрів України N 792 від 30 вересня 2015 року (Постанова N 792), яка набрала чинності з 10 жовтня 2015 року, затверджено Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ (далі - Порядок).

Згідно пункту 9 Порядку (Постанова N 792) оплата послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів банківськими установами та підприємствами поштового зв'язку здійснюється газопостачальними підприємствами виключно з їх поточних рахунків, які не є поточними рахунками із спеціальним режимом використання, у розмірі, що не перевищує 0,3 відсотка загальної суми коштів, що надійшли від побутових споживачів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті газопостачальними підприємствами.

З посиланням на вказану постанову відповідачем не сплачено позивачу вартість послуг за жовтень 2015 року у розмірі 43549,51 грн. за тарифом 1 %, за листопад 2015 року - у розмірі 121868,85 грн. за тарифом 0,8 %, 127979,70 грн. за тарифом 1 %, та за грудень 2015 року - у розмірі 8368,14 грн. за тарифом 0,8 %, 14186,23 грн. за тарифом 1 %.

Згідно пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 626 наведеного Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 зазначеного Кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 вказаного Кодексу визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно частини першої статті 901 наведеного Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 632 зазначеного Кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1). Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2).

Статтею 651 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1).

Згідно статті 652 вказаного Кодексу у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1). Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ч. 2).

Приписами статті 654 наведеного Кодексу встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Оскільки апеляційним судом встановлено, що будь-які зміни сторонами у договір від 01.07.2015 N 349 на надання послуг з приймання платежів не вносилися, а постанова Кабінету Міністрів України N 792 від 30.09.2015 (Постанова N 792) не змінює їх прав та обов'язків за договором, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення первісного позову.

Подібна правова позиція про те, що якщо ціна, яка визначена умовами договору, є регульованою, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду умов договору у цій частині, підтверджена й Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 04.07.2011 у господарській справі N 41/81пд).

У даній справі, що переглядається у касаційному порядку у складі колегії суддів, колегія не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про те, що у період дії договору та за відсутності внесених у нього змін, у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення розрахунків з позивачем за надані останнім послуги за період з жовтня по грудень 2015 року за тарифом 0,3 % на підставі постанови Кабінету Міністрів України N 792 від 30.09.2015 (Постанова N 792), а тому постанова Вищого господарського суду України у цій частині підлягає скасуванню.

Крім того, зазначено, що вказана постанова Кабінету Міністрів України стосується газопостачальних підприємств і оптових продавців природного газу та механізму розрахунку між ними, та не містить жодних посилань на використання її у правовідносинах з іншими суб'єктами господарювання.

З огляду на наведене, висновок апеляційного господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача боргу з оплати за надані послуги з приймання платежів, який виник з нарахування плати за послуги у розмірі 1 % від прийнятих позивачем платежів, що передбачено договором, є обґрунтованим.

Отже, Вищий господарський суд України помилково скасував постанову суду апеляційної інстанції, тому постанова суду касаційної інстанції підлягає скасуванню, а постанову суду апеляційної інстанції слід залишити в силі.

Підпунктом "б" пункту 2 частини другої статті 11125 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017, передбачено, що за наявності підстав, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 11116 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 31.05.2016 у справі N 922/6256/15 (Постанова N 922/6256/15), на яку заявник посилається в обґрунтування неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах вбачається, що правовідносини виникли у зв'язку з вимогою позивача внести зміни до укладеного між сторонами договору, тобто правовідносини є відмінними від спірних правовідносин у справі N 906/1021/16 (Постанова N 906/1021/16), які виниклі у зв'язку з проведенням розрахунків на підставі відповідного договору, тому вказана постанова не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права до подібних правовідносин.

У постанові Вищого господарського суду України від 07.09.2016 у справі N 922/226/16 (Постанова N 922/226/16), на яку заявник посилається в обґрунтування неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права до подібних правовідносин, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова Кабінету Міністрів України N 792 від 30.09.2015 (Постанова N 792) розповсюджується на постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, та регулює відкриття (закриття) газопостачальними підприємствами та їх структурними підрозділами, оптовими продавцями природного газу в уповноваженому банку поточних рахунків із спеціальним режимом використання. Крім того, спірні правовідносини стосуються проведення розрахунків через банк, а відтак крім загальних норм законодавства, якими регулюються правовідносини, суд керувався і нормами спеціального законодавства - Законом України "Про банки і банківську діяльність", тому посилання позивача на вказану постанову є безпідставним.

Доводи позивача, які обґрунтовані постановами Вищого господарського суду України у справах N 6/106-Д, N 38/220, є безпідставними, оскільки спірні правовідносини у названих справах не є подібними до спірних правовідносин у справі N 906/1021/16 (Постанова N 906/1021/16), крім того у заяві відсутній правовий аналіз змісту вказаних постанов.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" підлягають стягненню на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" судові витрати у розмірі 7955,14 грн. за розгляд заяви Верховним Судом про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08.11.2017 (Постанова N 906/1021/16).

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу XI Перехідних положень ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)), статтями 11123, 11124, 11125 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), Верховний Суд постановив:

Заяву Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду України від 08.11.2017 у справі N 906/1021/16 (Постанова N 906/1021/16) задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 08.11.2017 (Постанова N 906/1021/16) скасувати, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017, залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" 7955,14 грн. (сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять гривень чотирнадцять копійок) витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом.

Видачу наказу доручити господарському суду Житомирської області.

 

Головуючий

Г. М. Мачульський

Судді:

І. В. Кушнір

 

Є. В. Краснов




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали