ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

13.04.2017 р.

Справа N 924/848/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Козир Т. П. - головуючого, Гольцової Л. А., Іванової Л. Б., за участю представників сторін: С. О. Ю. дов. [...] та відповідачів - П. Н. С. дов. [...], розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Хмельницькгаз збут" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 січня 2017 року у справі господарського суду Хмельницької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" до ТОВ "Хмельницькгаз збут" про стягнення суми, встановив:

У вересні 2016 року Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта", правонаступником якого є ПАТ "Укрпошта" (далі - позивач), звернулось до ТОВ "Хмельницькгаз збут" (далі - відповідач) з позовом про стягнення 474343 гривень 86 коп., що складається з: 358953 гривень 35 коп. основного боргу за невиконання договірних зобов'язань; 85297 гривень 45 коп. пені, 23712 гривень 06 коп. втрат коштів від інфляції та 6381 гривні 00 коп. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг з приймання платежів N 20/152/Р.240 від 1 липня 2015 року.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року позов про стягнення з ТОВ "Хмельницькгаз збут" на користь Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" 474343 гривень 86 коп., у тому числі 358953 гривень 35 коп. основного боргу за невиконання договірних зобов'язань, 85297 гривень 45 коп. пені, 23712 гривень 06 коп. втрат коштів від інфляції, 6381 гривні 00 коп. 3 % річних задоволено.

У решті позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 січня 2017 року апеляційну скаргу Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" задоволено частково.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року змінено в частині 3 % річних, втрат коштів від інфляції та судового збору. У решті - рішення залишено без змін.

Резолютивну частину рішення викладено у наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькгаз збут" м. Хмельницький (пр. Миру, 41, код 39585960) на користь Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" м. Хмельницький (вул. Проскурівська, 90. код 21344146) 358953 гривні 31 коп. основного боргу, 26701 гривню 05 коп. пені, 6070 гривень 96 коп. 3 % річних, 20781 гривень 78 коп. втрат коштів від інфляції, всього - 412507 гривень 10 коп., 6738 гривень 13 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позову.

У решті позову відмовлено."

У касаційній скарзі ТОВ "Хмельницькгаз збут" просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 січня 2017 року, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Посилається на те, що судами не враховано, що згідно постанови Кабінету Міністрів України N 792 від 30 вересня 2015 року (Постанова N 792) оплата послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів банківськими установами та підприємствами поштового зв'язку здійснюється газопостачальними підприємствами виключно з їх поточних рахунків, які не є поточними рахунками зі спеціальним режимом.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 1 липня 2015 року сторонами укладено договір N 20/152/Р.240 про надання послуг з приймання платежів, відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є надання виконавцем (позивачем) послуг замовнику (відповідачу) з приймання об'єктами поштового зв'язку (поштамти, центри поштового зв'язку, відділення поштового зв'язку) платежів у національній валюті від платників для перерахування їх на користь замовника у строки, у порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язується оплатити послуги виконавця у порядку, визначеному цим договором.

Згідно із п. п. 3.1 та 3.2 договору плата за послуги виконавця, що є предметом договору, становить 1 % суми платежу. Послуги з приймання платежів згідно пп. 196.1.5 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування ПДВ. Оплата наданих виконавцем послуг здійснюється шляхом перерахування замовником на рахунок виконавця суми плати, розрахованої згідно п. 3.1, авансом до 25 числа поточного місяця, в якому надавались послуги, на підставі рахунку виконавця, сформованого за даними реєстрів прийнятих платежів відповідно до п. 2.3 договору станом на 20 число поточного місяця. Остаточний розрахунок за надані виконавцем послуги здійснюється замовником до 10 числа місяця, наступного за звітним на підставі актів приймання-передачі.

Пунктом 4.2.5 договору передбачено, що замовник зобов'язаний до 10-го числа кожного місяця, наступного за звітним, підписати акт, наданий філіалом виконавця, та повернути примірник виконавцю. У разі наявності претензій до інформації, викладеної в акті, надавати мотивовану відмову від підписання акту із зазначенням недоліків.

У п. 5.3 договору визначено, що за порушення замовником строків оплати наданих виконавцем послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на день прострочення, від суми несвоєчасно оплачених послуг за кожен день прострочення.

Зміни та доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення додаткової угоди, підписаної уповноваженими на це представниками сторін та скріпленої печатками сторін, і є невід'ємною частиною цього договору згідно із п. 8.1 договору.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

19 жовтня 2016 року на адресу позивача надійшла пропозиція відповідача переглянути визначену договором комісійну винагороду та підписати запропоновану додаткову угоду до договору N 20/152/Р.240 з посиланням на п. 9 постанови Кабінету Міністрів України N 792 від 30 вересня 2015 року "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ" (Постанова N 792), якою розмір оплати газопостачальними підприємствами послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів банківськими установами та підприємствами поштового зв'язку встановлено на рівні не більше 0,3 %.

9 листопада 2016 року відповідачу надано відповідь про відмову у задоволені його пропозиції щодо зменшення відсотка винагороди та висловлена зустрічна пропозиція про розірвання договору N 20/152/Р.240 шляхом підписання додаткової угоди до нього.

27 листопада 2015 року сторонами укладено додаткову угоду N 1 до договору про надання послуг з приймання платежів N 20/152/Р.240 від 1 липня 2015 року, у якій сторони дійшли згоди розірвати договір.

Пунктом 2 додаткової угоди сторонами погоджено, що з 1 грудня 2015 року усі зобов'язання, що виникли з основного договору, припиняються, окрім грошових зобов'язань, не виконаних у повному обсязі. Згідно п. 3 додаткової угоди угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення її печатками сторін.

ТОВ "Хмельницькгаз збут" складено акти приймання-передачі наданих послуг з приймання платежів: акт від 31 жовтня 2015 року за період з 1 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2015 року, за яким загальна сума отриманих платежів складає 2155695 гривень 38 коп., а винагорода за тарифом 1 % - 60378 гривень 85 коп., за тарифом 0,3 % - 46553 гривень 32 коп., акт від 20 листопада 2015 року за період з 1 листопада 2015 року по 30 листопада 2015 року, за яким загальна сума отриманих платежів складає 28752265 гривень 45 коп., а винагороди за тарифом 0,3 % - 86256 гривень 80 коп., та акт (без дати) про надання послуг з приймання платежів за листопад 2015 року, перерахованих у грудні 2015 року, за яким загальна сума отриманих платежів складає 7009004 гривень 55 коп., а винагорода за тарифом 0,3 % - 21027 гривень 01 коп.

Вказані акти позивачем не підписані, а копії цих актів додано до позовної заяви в обґрунтування позовних вимог.

Згідно складених та наданих позивачем на вимогу суду копій актів, підписаних останнім в односторонньому порядку, від 31 жовтня 2015 року за період з 1 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2015 року загальна сума отриманих платежів складає 21555659 гривень 38 коп., а винагорода за тарифом 1 % - 215556 гривень 60 коп., від 30 листопада 2015 року за період з 1 листопада 2015 року по 30 листопада 2015 року, за яким загальна сума отриманих платежів складає 28752265 гривень 45 коп., а винагорода за тарифом 1 % - 287522 гривні 66 коп. та від 21 грудня 2015 року (кошти прийняті в листопаді 2015 року, фактично перераховані в грудні 2015 року), за яким загальна сума отриманих платежів складає 7009004 гривні 55 коп., а винагорода за тарифом 1 % - 70090 гривень 07 коп., а також копії розрахунків доходів, прийнятих у платежах за газ за жовтень 2015 року та листопад 2015 року, які перераховані у грудні 2015 р. на вказані у актах суми.

ТОВ "Хмельницькгаз збут" фактично сплачено позивачу суму вартості послуг від суми здійснених платежів за період з 1 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2015 року у розмірі 60378 гривень 85 коп., 46553 гривні 32 коп., за період з 1 листопада 2015 року по 30 листопада 2015 року у розмірі 86256 гривень 80 коп., у грудні 2015 року - у розмірі 21027 гривень 01 коп.

Разом з тим, позивач направляв на адресу відповідача претензії N 14-424 від 4 лютого 2015 року про стягнення боргу в сумі 108624 гривні 40 коп., N 14-427 від 18 грудня 2015 року про стягнення боргу в сумі 309890 гривень 26 коп., N 14-438 від 6 січня 2016 року про стягнення боргу в сумі 358953 гривні 32 коп.

Відповідачем направлені відповідь N 424 від 17 грудня 2015 року на претензію N 14-424 від 4 лютого 2015 року та відповідь N 476 від 13 січня 2016 року на претензію N 14-438 від 6 січня 2016 року, у яких, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України N 792 від 30 вересня 2015 року "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ" (Постанова N 792), вважає вказані у них суми боргу безпідставними.

Наведене стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення 474343 гривень 86 коп., у т. ч. 358953 гривень 35 коп. основного боргу за невиконання договірних зобов'язань, 85297 гривень 45 коп. пені, 23712 гривень 06 коп. втрат коштів від інфляції, 6381 гривні 00 коп. - 3 % річних.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що відповідно до додаткової угоди N 1 від 27 листопада 2015 року договір від 1 липня 2015 року є розірваним з 1 грудня 2015 року щодо усіх зобов'язань, що виникли з основного договору, які припиняються, окрім грошових зобов'язань, не виконаних у повному обсязі.

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем надані послуги з приймання платежів за природний газ за жовтень-листопад 2015 року, що підтверджується складеними та підписаними відповідачем актами приймання-передачі наданих послуг від 31 жовтня 2015 року, 30 листопада 2015 року та за листопад 2015 року (кошти прийняті у листопаді 2015 року, але фактично перераховані у грудні 2015 року), а також підписаними зі сторони позивача актами приймання-передачі наданих послуг від 31 жовтня 2015 року, 30 листопада 2015 року 21 грудня 2015 року (за яким кошти прийняті у листопаді 2015 року, але фактично перераховані у грудні 2015 року), наданими позивачем реєстрами платіжних доручень по платежам за жовтень-листопад 2015 року та перерахованих у грудні 2015 року, згідно яких у жовтні 2015 року перераховано відповідачу платежів на суму 21555659 гривень 38 коп., у листопаді 2015 року - 28752265 гривень 45 коп. та у грудні 2015 року - 7009004 гривень 55 коп.

Ні позивач, ні відповідач не заперечують зазначені у актах відомості стосовно обсягів прийнятих позивачем та перерахованих відповідачу платежів.

Постановою Кабінету Міністрів України N 792 від 30 вересня 2015 року (Постанова N 792), яка набрала чинності з 10 жовтня 2015 року, затверджено Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, з посиланням на п. 9 Порядку (Постанова N 792), згідно якого оплата послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів банківськими установами та підприємствами поштового зв'язку здійснюється газопостачальними підприємствами виключно з їх поточних рахунків, які не є поточними рахунками із спеціальним режимом використання, у розмірі, що не перевищує 0,3 відсотка загальної суми коштів, що надійшли від побутових споживачів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті газопостачальними підприємствами.

З посиланням на вказану постанову відповідачем визначено та сплачено позивачу вартість послуг за жовтень 2015 року у розмірі 60378 гривень 85 коп. за тарифом 1 %, у розмірі 46553 гривень 32 коп. за тарифом 0,3 %, за листопад 2015 року - у розмірі 86256 гривень 80 коп. за тарифом 0,3 % та за грудень 2015 року - у розмірі 21027 гривень 01 коп. за тарифом 0,3 %.

У відповідності до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ціна в договорі, за вимогами ст. 632 Цивільного кодексу України, встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлені підстави для зміни договору, зокрема, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У ст. 652 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У зв'язку з відмовою позивача переглянути плату за послуги та підписати запропоновану додаткову угоду до договору N 20/152/Р.240, згідно з якою розмір оплати послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів встановлено на рівні 0,3 %, сторонами розірвано договір з 1 грудня 2015 року шляхом підписання додаткової угоди N 1 від 27 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у період дії договору про надання послуг від 1 липня 2015 року (до 1 грудня 2015 року), за відсутності внесених у нього змін, у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення розрахунків з позивачем за надані останнім послуги за період з жовтня по грудень 2015 року за тарифом 0,3 % на підставі постанови Кабінету Міністрів України N 792 від 30 вересня 2015 року (Постанова N 792).

Крім того, зазначено, що вказана постанова Кабінету Міністрів України стосується газопостачальних підприємств і оптових продавців природного газу та механізму розрахунку між ними, та не містить жодних посилань на використання її у правовідносинах з іншими суб'єктами господарювання.

З огляду на наведене, висновки місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для стягнення з відповідача боргу з оплати за надані послуги з приймання платежів, який виник з нарахування плати за послуги у розмірі 1 % від прийнятих позивачем платежів, що передбачено договором, обґрунтовані.

Разом з тим, перевіривши заявлений позивачем розрахунок суми боргу, суди виявили у ньому допущені неточності, у зв'язку з чим, здійснивши перерахунок вказаної суми, дійшли підставного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 358953 гривні 31 коп. та відмову у стягненні 0 гривень 04 коп.

Позивач просив стягнути з відповідача суми втрат коштів від інфляції та річних.

За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд перевірив розрахунок суми 3 відсотків річних, заявлених позивачем до стягнення, та дійшов висновку про те, що правильним буде нарахування 3 % річних за актом за жовтень 2015 року: з 30 листопада 2015 року - 31 липня 2016 року у сумі 2187 гривень 37 коп., за актом за листопад 2015 року з 31 грудня 2015 року - 31 липня 2016 року у сумі 3170 гривень 23 коп., за актом за листопад 2015 року, кошти за яким фактично перераховані у грудні 2015 року, з 31 січня 2016 року - 31 липня 2016 року у сумі 737 гривень 96 коп., всього у сумі 6070 гривень 96 коп.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

З огляду на викладене, враховуючи, що, як встановлено апеляційним господарським судом, суми нарахованих 3 % річних є більшими, ніж ті, які заявлені позивачем до стягнення, суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку про підставність позову в частині стягнення з відповідача 6070 гривень 96 коп. 3 % річних.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць. При цьому, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін" від 27.07.2007 N 265).

Таким чином, сума втрат коштів від інфляції розраховується за кожен місяць окремо, виходячи з сукупного періоду прострочення боргу за весь період її існування, включаючи й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи наведене, перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми втрат коштів від інфляції, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що правильним буде нарахування цих сум за актом за жовтень 2015 року з листопада 2015 року по липень 2016 року у сумі 8352 гривень 30 коп., за актом за листопад 2015 року з грудня 2015 року по липень 2016 року у сумі 10053 гривні 01 коп., за актом за листопад 2015 року, кошти за яким фактично перераховані у грудні 2015 року, за січень - липень 2016 року у сумі 2376 гривень 47 коп., всього у розмірі 20781 гривня 78 коп.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підставність заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 20781 гривні 78 коп. втрат коштів від інфляції.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань настають такі правові наслідки як сплата неустойки (штрафу, пені).

Виконання, згідно вимог ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до п. 5.3 договору за порушення замовником строків оплати наданих виконавцем послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на день прострочення, від суми несвоєчасно оплачених послуг за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню за актом за жовтень 2015 року з 30 листопада 2015 року по 31 липня 2016 року у сумі 29435 гривень 73 коп., за актом за листопад 2015 року з 30 грудня 2015 року по 31 липня 2016 року у сумі 42106 гривень 77 коп. та з 31 січня 2016 року по 31 липня 2016 року на суму 13754 гривень 95 коп., всього у розмірі 85297 гривень 45 коп.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За вимогами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені у відповідності до умов договору та вимог Закону, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що правильним є нарахування пені за актом за жовтень 2015 року у період з 30 листопада 2015 року - 10 травня 2016 року у сумі 20968 гривень 77 коп.; за актом за листопад 2015 року: з 31 грудня 2015 року - 10 червня 2016 року у сумі 33711 гривень 05 коп.; за актом за листопад 2015 року з 31 січня 2016 року - 10 липня 2016 року у сумі 8722 гривень 77 коп., тобто у сумі 63402 гривні 59 коп.

ТОВ "Хмельницькгаз збут" просило зменшити розмір пені, в обґрунтування чого зазначило, що є господарським товариством, основним видом діяльності якого є розподіл природного газу населенню, медичним та освітнім закладам, бюджетним установам, припинити розподіл газу яким він не може, а основною причиною скрутного фінансового становища підприємства є значна заборгованість споживачів за надані населенню області послуги з розподілу газу. Неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором спричинене не зловживанням відповідачем своїми правами, а об'єктивними обставинами, які унеможливили своєчасну оплату боргу, що полягали у несвоєчасному розрахунку споживачів із відповідачем, та, як наслідок, стали причиною збитковості товариства.

Відповідно до звіту про фінансові результати відповідача за 2015 рік збиток товариства за звітний період становить 37400000 гривень.

Водночас, встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які об'єктивні дані, що свідчать про те, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань позивач зазнав збитків.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні положення міститься і в ст. 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені до 26701 гривні 05 коп., встановивши усі істотні обставини справи, на підставі поданих доказів, їх перевірки та надання їм правової оцінки у сукупності, взяв до уваги звіт про фінансові результати від 31 грудня 2015 року, відповідно до якого підтверджується збитковість підприємства, часткове виконання зобов'язань, причини неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором від 1 липня 2015 року, а також інтереси позивача, з урахуванням стягнення з відповідача 3 % річних та втрат коштів від інфляції, дійшов мотивованого висновку про наявність виняткових обставин, з якими Закон пов'язує можливість зменшення розміру неустойки, а тому підставно зменшив розмір пені до 26701 гривні 05 коп.

Враховуючи викладене, законна та обґрунтована постанова апеляційного господарського суду прийнята за наслідками повного встановлення, перевірки та надання належної правової оцінки усім обставинам справи у сукупності та вірного застосування норм ст. ст. 11, 526, 530, 546, 549, 610, 612, ч. 2 ст. 625, ст. ст. 626, 628, 629, 632, 651, 652, 901 Цивільного кодексу України, п. 6 ст. 232, ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 - 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 січня 2017 року - без зміни.

 

Головуючий

Т. Козир

Судді:

Л. Гольцова

 

Л. Іванова




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали