ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25.05.2016 р.

Справа N 910/22084/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді: суддів: Іванової Л. Б. (доповідач), Барицької Т. Л., Гольцової Л. А., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі N 910/22084/15 господарського суду міста Києва за позовом Унікредіт Банку Австрія (UNICREDIT BANK AUSTRIA AG) до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення додаткових інфляційних нарахувань та 3 % річних у зв'язку з невиплатою дивідендів за 2006 та 2007 в розмірі 9732928,45 грн. за участю представників сторін: позивача: Р.-С. А. Б., дов. від 01.07.2014 б/н відповідача: М. Я. І., дов. від 08.12.2015 N 10-889/д встановив:

Унікредіт Банк Австрія (UNICREDIT BANK AUSTRIA AG) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.12.2015) до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 9684551,57 грн. та 3 % річних в сумі 564168,39 грн. у зв'язку з невиплатою дивідендів за 2006 - 2007 роки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2015 у справі N 910/22084/15 (суддя Пінчук В. І.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Власова Ю. Л., суддів Корсакової Г. В., Гончарова С. А.) рішення господарського суду м. Києва від 17.12.2015 у справі N 910/22084/15 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь UniCredit Bank Austria AG (УніКредит Банк Австрія АГ) інфляційні втрати в сумі 9252190 грн. 41 коп., 3 % річних у розмірі 461955 грн. 32 коп. та судовий сбір у розмірі 72938 грн. 97 коп.; в іншій частині у позові відмовлено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь UniCredit Bank Austria AG (УніКредит Банк Австрія АГ) судовий збір в сумі 76194 грн. 95 коп. за розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі N 910/22084/15, рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2015 у цій справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми ст. 625 Цивільного кодексу України, не взявши до уваги, що правовідносини виникли з приводу виконання судового рішення у справі N 910/15639/14 і до них мають застосовуватися положення Закону України "Про виконавче провадження".

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі N 910/15639/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015, стягнуто з відповідача на користь позивача борг з виплати дивідендів з 2006 по 2007 роки в розмірі 18610782,79 грн., 3 % річних в розмірі 1785101,62 грн., збитки від інфляції в розмірі 3074960,95 грн., а всього 23470845,36 грн., та судовий збір в розмірі 48228,13 грн., в іншій частині позову відмовлено.

26.12.2014 на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва був виданий наказ N 910/15639/14.

Постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про відкриття виконавчого провадження від 22.01.2015 було відкрито виконавче провадження N 46133814 з виконання судового наказу N 910/15639/14 від 26.12.2014.

01.07.2015 постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України накладено арешт на кошти та інші цінності, що належать відповідачеві, в межах суми 23519073,49 грн.

Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06.07.2015 накладено арешт на все рухоме майно та нерухоме майно, що належить відповідачеві, в межах суми 23519073,49 грн.

Апеляційним господарським судом з'ясовано, що 11.08.2015 з рахунку відповідача були списані грошові кошти в сумі 23519073,49 грн., з призначенням платежу "стягнення боргу на користь UNICREDIT BANK AUSTRIA AG (Юнікредит Банк Австрія АГ) згідно наказу господарського суду міста Києва від 26.12.2014 N 910/15639/14", що підтверджується платіжним дорученням N 421/2-349 від 11.08.2015.

Кошти у розмірі 23519073,49 грн. згідно з наказом господарського суду м. Києва від 26.12.2014 N 910/15639/14 надійшли в повному обсязі на депозитний рахунок органу ДВС 12.08.2015

24.09.2015 на рахунок позивача було перераховано грошові кошти в сумі 3919845,58 грн., а 09.10.2015 - кошти в сумі 17245674,87 грн. з призначенням платежу "перерахування коштів як погашення боргу згідно наказу N 910/15639/14 виданого 26.12.2014 господарського суду міста Києва про стягнення з ПАТ "Укрнафта".

Невиконання відповідачем зобов'язання з виплати дивідендів за 2006 - 2007 роки після прийняття судом рішення про їх стягнення з відповідача стало підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення додаткових 3 % річних та інфляційних втрат за період з 14.10.2014 по 17.12.2015.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача були відсутні правові підстави вимагати стягнення процентів річних та інфляційних втрат за період з 14.10.2015 по 17.12.2015 у зв'язку із тим, що своєчасне перерахування коштів на рахунок позивача повинна була здійснити виконавча служба.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із висновком місцевого господарського суду про відмову у позові з тих підстав, що саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум, у зв'язку із чим дійшов висновку про те, що позивач правомірно звернувся із позовом про стягнення процентів річних та інфляційних втрат в зв'язку з невиплатою дивідендів за 2006 по 2007 після винесення рішення у справі N 910/15639/14.

Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі N 910/15639/14 було стягнуто з відповідача на користь позивача борг у зв'язку із невиконанням зобов'язання по виплаті дивідендів за 2006 - 2007 роки.

Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 N 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" (Постанова N 4) господарські суди вправі приймати рішення щодо виплати акціонеру (учаснику) частки прибутку (дивідендів) лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.

Прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування прибутку (частини прибутку) юридичної особи на виплату дивідендів виходить за межі компетенції господарського суду.

Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем грошового зобов'язання з виплати дивідендів відповідно до рішення загальних зборів акціонерів, а не у зв'язку із невиконанням судового рішення як помилково вважає відповідач.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 N 14 (Постанова N 14) за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Згідно із п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 N 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" (Постанова N 4) невиплата дивідендів у строки, визначені законом або установчими документами юридичної особи, є порушенням грошового зобов'язання, у зв'язку з яким настають правові наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних за період прострочення виконання грошового зобов'язання і після ухвалення судового рішення, яке не було виконано боржником.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із вищенаведеним висновком апеляційного господарського суду, який відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.

Колегією суддів відхиляються посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20.01.2016 у справі N 6-2759цс15 (Постанова N 6-2759цс15) з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Зі змісту наведеної скаржником постанови Верховного Суду України (Постанова N 6-2759цс15) вбачається, що у справі N 6-2759цс15 спір виник у зв'язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про зобов'язання МО України перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання. При цьому, як зазначено Верховним Судом, передбачена статтею 625 ЦК України норма також не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Разом з тим, предметом позову у справі N 910/22084/15 є вимоги про застосування передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України наслідків неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання з виплати дивідендів, тобто зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Враховуючи, що фактичні обставини, предмет та підстави позовних вимог у справі N 6-2759цс15 та у справі N 910/22084/15 є різними, висновки Верховного Суду України, викладені у вищенаведеній постанові, не можуть застосовуватися при вирішенні справи N 910/22084/15.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судом оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені апеляційним господарським судом, в той час як згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі N 910/22084/15 господарського суду міста Києва залишити без змін.

 

Головуючий суддя:

Л. Іванова

судді:

Т. Барицька

 

Л. Гольцова




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали