ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

20.06.2018 р.

Справа N 756/31271/15-ц

 

Провадження N 61-4156св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., Курило В. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_4, відповідач - ОСОБА_5, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року у складі судді Васильєвої Н. П. та на ухвалу апеляційного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року у складі суддів: Кравець В. А., Лапчевської О. Ф., Шахової О. В., встановив:

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення залишку боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 зазначав, що 23 листопада 2011 року між ним та відповідачем укладено договір позики, згідно якого він позичив відповідачу 1574501,12 грн. а позичальник зобов'язався повернути позику частинами: до 23 травня 2012 року - 546797,84 грн. до 24 травня 2012 року - 1027703,28 грн. З метою забезпечення виконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань, 23 листопада 2011 року сторони уклали іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яким передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки (квартири) у разі невиконання боржником зобов'язань за договором позики.

Позивач указував, що 12 травня 2015 року він за 1099532 грн продав квартиру, яка була предметом іпотеки у зв'язку з неповерненням відповідачем боргу за договором позики.

Позивач, посилаючись на те, що отримана сума коштів від продажу квартири відповідача є недостатньою для погашення боргу за договором позики в повному обсязі, просив суд стягнути з відповідача на його користь 169000 грн залишку боргу, 137685,57 грн як трьох процентів річних від простроченої суми боргу та 1121375,60 грн інфляційних втрат.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач скористався правом позасудового врегулювання, що визначений договором іпотеки, він втратив право вимагати від відповідача повернення коштів за договором позики.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, і судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року та на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог не відповідають обставинам справи, оскільки суди не врахували, що недійсними є вимоги кредитора до боржника тільки в розмірі суми отриманої від продажу предмета іпотеки, а залишок боргу підлягає поверненню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року дану справу призначено до розгляду.

22 грудня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла зазначена справа.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII), що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_4 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 22 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір позики, посвідчений нотаріально 23 листопада 2011 року та зареєстрований в реєстрі номер 3236 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу М. В. М. Згідно договору позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1575501,12 грн. що на момент укладення вказаного договору за комерційним курсом продажу доларів США є еквівалентом 194864 дол. США, зі строком повернення до 23 травня 2012 року включно - 546797,84 грн. що є еквівалентом 67673 доларам США, до 24 травня 2012 року - 1027703,28 грн. що є еквівалентом 127191 доларам США.

Відповідно до пункту 6 указаного договору позики якщо позичальник не поверне позикодавцеві суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Пунктом 8 договору позики визначено, що за домовленістю сторін забезпеченням своєчасного повернення позики є нерухоме майно, а саме: квартира, що належить на праві власності відповідачу.

23 листопада 2011 року в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики між позивачем та відповідачем укладено іпотечний договір, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира), що належить на праві власності відповідачу.

Підпунктом 1.1 пункту 1 іпотечного договору сторони передбачили, що іпотекою за цим договором забезпечується виконання всіх зобов'язань відповідача. Предметом цього договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку вказаного нерухомого майна для забезпечення виконання зобов'язань у повному обсязі, що виникли у відповідача на підставі договору позики, укладеного 22 листопада 2011 року між відповідачем та іпотекодержателем та будь-якими додатковими договорами до нього на суму 1574501,12 гривень, що є еквівалентом 194864,00 доларам США.

Згідно з підпунктом 4.1 іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним договором у повному обсязі, включаючи сплату основної суми боргу, неустойки та інших платежів.

Пунктом 5.1 пункту 5 іпотечного договору сторони визначили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання (шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного боргу або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється способом за вибором іпотекодержателя.

Пунктом 6 іпотечного договору сторони визначили задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання із застереженням.

Відповідач не повернув борг у строк, визначений договором позики, у зв'язку з чим і на підставі укладених сторонами договорів 12 травня 2015 року позивач від свого імені уклав договір купівлі-продажу предмета іпотеки за ціною 1099532,00 грн.

Спірні правовідносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

У разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець відповідно до статті 1052 ЦК України має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Положеннями статті 36 Закону України "Про іпотеку" врегульовано питання щодо позасудового вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Позивач сам обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, здійснивши від свого імені продаж квартири відповідача.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" є недійсними.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача частини боргу, що не була погашена за рахунок продажу предмета іпотеки, є недійсними.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі встановлених обставин справи та виходячи з вищевказаних положень закону дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права, оскільки не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються встановлені судами обставини.

Інші доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а лише ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, а касаційна скарга - без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

М. Є. Червинська

Судді:

Н. О. Антоненко

 

В. І. Журавель

 

В. І. Крат

 

В. П. Курило




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали