ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 24 жовтня 2011 року

Верховний Суд України в складі: головуючого Патрюка М. В., суддів: Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до дочірньої компанії "Укрнафтогазвидобування" Національної компанії "Нафтогаз України" про стягнення коштів, встановив:

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим у подальшому вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 4 грудня 2006 року на його користь із відповідача стягнуто 2749910 грн. 10 коп. на відшкодування шкоди та 1719 грн. на відшкодування судового збору, а всього 2751629 грн. 10 коп., які на час звернення до суду із даним позовом дочірньою компанією "Укрнафтогазвидобування" Національної компанії "Нафтогаз України" не сплачені. Просив суд стягнути з відповідача на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суму коштів, на яку збільшився борг унаслідок інфляційних втрат, та три проценти річних, а всього 1824330 грн. 06 коп.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2010 року з підстав, передбачених пунктом 5 частини третьої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У серпні 2011 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2011 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року, допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до дочірньої компанії "Укрнафтогазвидобування" Національної компанії "Нафтогаз України" про стягнення коштів для перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 3601 ЦПК України.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року порушується питання про скасування постановленої суддею ухвали з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанови Вищого господарського суду України, прийняті у справах N 1/384-07, N 31/97, N 19/204 і N 17/198 (Постанова N 17/198); постанови Верховного Суду України у справах N 6-4цс10 (Постанова N 6-4цс10) та N 3-57гс10 (Постанова N 3-57гс10).

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в зазначених для прикладу судових рішеннях.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у справі, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що вина відповідача в невиконанні рішення суду відсутня, оскільки постановою державного виконавця Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції від 21 грудня 2007 року зупинено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа N 2-2858/06 від 19 квітня 2007 року, виданого Октябрським районним судом м. Полтави, про стягнення з дочірньої компанії "Укрнафтогазвидобування" Національної компанії "Нафтогаз України" на користь ОСОБА_1 2751629 грн. 10 коп. Виконавче провадження було зупинено з підстав, передбачених пунктом 15 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (далі - Закон N 2711-IV).

Судом установлено, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 4 грудня 2006 року з відповідача на користь позивача стягнуто 2751629 грн. 10 коп. на відшкодування шкоди та судового збору. 14 грудня 2007 року державним виконавцем Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого на підставі зазначеного рішення суду, однак 21 грудня 2007 року виконавче провадження зупинено відповідно до вимог пункту 15 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" та Закону N 2711-IV.

Задовольняючи позов і стягуючи три проценти річних та інфляційні втрати, суд першої інстанції правильно виходив із того, що боржник не може бути звільнений від передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а положення Закону N 2711-IV не передбачають звільнення боржника від сплати інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, завданих його простроченням.

Аналогічна правова позиція, що боржник не звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України у зв'язку з ухваленням рішення суду про присудження суми боргу, відкриттям на підставі цього рішення виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог Закону N 2711-IV, висловлена в постановах Вищого господарського суду України у справах N 1/384-07, N 19/204 і N 17/198 (Постанова N 17/198), а також у постанові Верховного Суду України у справі N 3-57гс10 (Постанова N 3-57гс10), що згідно зі статтею 111-28 Господарського процесуального кодексу України, та статтею 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до судового рішення Верховного Суду України.

Такий висновок є правильним.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог Закону N 2711-IV. Саме до цього зводиться правова позиція, що висловлена Верховним Судом України в постановах від 20 грудня 2010 року у справі N 3-57гс10 (Постанова N 3-57гс10) і від 4 липня 2011 року у справі N 3-65гс11 (Постанова N 3-65гс11).

Водночас пунктом 1.4 статті 1 Закону N 2711-IV установлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355, частин першої, другої статті 3604 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Верховний Суд України постановив:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року задовольнити.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

М. В. Патрюк

Судді:

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

А. І. Редька

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали