ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

09.02.2011 р.

N 12/149(12/156)

Постанову скасовано(згідно з постановою Верховного Суду України від 4 липня 2011 року) (Постанова N 3-62гс11)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Мирошниченка С. В., суддів - Барицької Т. Л., Жукової Л. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 на рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 р. у справі N 12/149 господарського суду Житомирської області за позовом ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецгортехніка" про стягнення 6420201,05 грн. (за участю представників сторін: позивача - Мукоїд Л. В., Дякулич О. О., відповідача - Костюкевич-Тарнавська О. В.), встановив:

ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулося з позовом до ТОВ "Спецгортехніка", та з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 1153723,15 грн. згідно договорів фінансового лізингу NN L1134-09/07 від 21.09.2007, L1135-09/07 від 21.09.2007, L1141-10/07 від 15.10.2007, L1142-10/07 від 15.10.2007, L1143-02/08 від 01.02.2008, L2781-07/08 від 28.07.2008, L2782-07/08 від 28.07.2008, L2785-07/08 від 28.07.2008, а також 7217196,18 грн. неустойки за неповернення предметів лізингу.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 р. (суддя: Сікорська Н. А.) відмовлено в задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 1153723,15 грн. суд виходив з їх необґрунтованості. Крім того, суд визнав безпідставною вимогу позивача щодо стягнення неустойки, посилаючись на те, що строк дії укладених між сторонами договорів фінансового лізингу не закінчився, а відтак у відповідача не виникло обов'язку щодо повернення позивачу предмет лізингу.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 (судді: Будішевська Л. О., Веденяпін О. А., Іоннікова І. А.) рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 залишено без змін з тих же підстав. Водночас, суд апеляційної інстанції визнав недійсними підпункти 6.1.1, 6.1.3, 6.1.4 пункту 6.1 Загальних умов фінансового лізингу (додатків N 4 до договорів фінансового лізингу N L1134-09/07 від 21.09.2007, N L1135-09/07 від 21.09.2007, N L1141-10/07 від 15.10.2007, N L1142-10/07 від 15.10.2007, N 1143-02/08 від 01.02.2008, N L2781-07/08 від 28.07.2008, N L2782-07/08 від 28.07.2008, N L2785-07/08 від 28.07.2008), укладених між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" та ТОВ "Спецгортехніка" з тих підстав, що останні суперечать положенням ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості в розмірі 1153723,15 грн. і неустойку в розмірі 7217196,18 грн. Касаційна скарга обґрунтована доводами щодо порушення судами обох інстанцій приписів статей 524, 533, 627, 632, 762 Цивільного кодексу України, що на думку скаржника призвело до прийняття судами попередніх інстанцій незаконних та необґрунтованих судових рішень.

На адресу Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Спецгортехніка" не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець) та ТОВ "Спецгортехніка" (лізингоодержувач) укладено вісім договорів фінансового лізингу: N L1134-09/07 від 21.09.2007 (далі - Договір-1), N L1135-09/07 від 21.09.2007 (далі - Договір-2), N L1141-10/07 від 15.10.2007 (далі - Договір-3), N L1142-10/07 від 15.10.2007 р. (далі - Договір-4), N L1143-02/08 від 01.02.2008 (далі - Договір-5), N L2781-07/08 від 28.07.2008 (далі - Договір-6), N L2782-07/08 від 28.07.2008 (далі - Договір-7), N L2785-07/08 від 28.07.2008 (далі - Договір-8).

За своїм змістом умови вказаних договорів фінансового лізингу, крім предмету, вартості і розміру лізингових платежів є ідентичними. Згідно з пунктом 1.1 вказаних договорів лізингодавець (ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль") на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Специфікації (Додаток N 2 до Договору), а лізингоодержувач (ТОВ "Спецгортехніка") зобов'язалося прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цих договорів.

Судами установлено, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до ТОВ "Спецгортехніка" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок коригування позивачем лізингових платежів у відповідності до офіційного курсу валюти на день платежу, зроблених на підставі пункту 6.1 "Загальних умов фінансового лізингу" договорів фінансового лізингу, а також стягнення неустойки. Вирішуючи даний спір, суди обох інстанцій виходили з того, що умовами спірних договорів, зокрема, пунктом 3.1, сторони чітко визначили вартість предмета лізингу в гривневому еквіваленті.

Судами також з'ясовано, що відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договорів відповідач зобов'язався виплачувати позивачеві лізингові платежі відповідно до графіку та вимог розділу 5 Загальних умов фінансового лізингу (додатки N 4 до договорів), при цьому лізингові платежі складаються з авансового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також поточних лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу; комісію лізингодавця, до складу якої в повному обсязі включаються винагорода лізингодавця, компенсація відсотків за фінансування придбання предмету лізингу за договорами купівлі-продажу та витрати лізингодавця, які виникли в період дії цих договорів та пов'язані з ними (пункт 4.6. Договорів). Пунктом 4.7 договорів передбачено, що оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних) здійснюється лізингоодержувачем в національній валюті України -гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок лізингодавця.

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлено на підставі пунктів 6.1.1 - 6.1.5 загальних умов фінансового лізингу, згідно з якими лізингодавець наділений правом в односторонньому порядку змінювати суму лізингових платежів у наступних випадках (включаючи, але не обмежуючись): зміни встановленого на день укладення договору розміру ставки USD LIBOR (фіксована індикативна ставка, яка нараховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозиції ресурсів банків-членів Британської Банківської Асоціації (BBA LIBOR Contributor Panel Banks); зміни чинного законодавства щодо лізингової діяльності лізингодавця, системи оподаткування, розміру податків, зборів, обов'язкових платежів, пов'язаних з предметом лізингу та/або виконанням лізингодавцем своїх обов'язків за договором; у разі перевищення розміру комісії лізингодавця за договором над подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від вартості предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20 %, нарахованому на таке перевищення; у випадку зміни на день складання рахунку за відповідний лізинговий період, встановленого НБУ курсу гривні до доларів США по відношенню до визначеного в пункті 2 Графіку курсу, лізингові платежі змінюються пропорційно зміні курсу гривні до доларів США; в інших випадках, визначених договором та додатками до нього, в тому числі у разі виникнення у лізингодавця додаткових витрат, які виникли в період дії цього договору та пов'язані з ним.

Встановивши, що заявлений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 1153723,15 грн. здійснено відповідно до пункту 6.1 "Загальних умов фінансового лізингу" договорів фінансового лізингу, суди обґрунтовано визнали, що перерахунок суми до сплати за офіційним курсом валюти на день платежу та перерахунок комісії у випадку зміни встановленого на день укладення договору розміру ставки USD LIBOR на період 1 місяць, є можливим виключно у випадку, коли у договірному зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відтак, можливість коригування лізингових платежів пов'язана з визначенням умовами договору грошового еквіваленту вартості предмета лізингу в іноземній валюті.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1153723,15 грн., суди попередніх інстанцій виходили з того, що вартість предмета лізингу чітко визначена сторонами в пункт 3.1 договорів в гривнях, при цьому визначена вартість сторонами під час дії договорів сторонами не змінювалася, у зв'язку з чим суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування позивачем пунктів 6.1.1 - 6.1.5 загальних умов фінансового лізингу, а відтак і підстав для здійснення коригування належних до сплати відповідачем лізингових платежів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується також з висновками обох судів про відсутність підстав для стягнення неустойки з відповідача за неповернення предметів лізингу на підставі статті 785 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Такі ж підстави передбачені сторонами у пункті 6.1 договорів фінансового лізингу. Умовами спірних договорів сторони також передбачили, що у разі дострокового припинення договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю за власний рахунок у визначенні лізингодавцем строки та місце в межах території України.

Водночас, відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення неустойки, суди попередніх інстанцій установили відсутність доказів направлення відповідачу повідомлення про повернення предметів лізингу, а також доказів дострокового припинення строку дії спірних договорів фінансового лізингу, у зв'язку з чим визнали безпідставною вимогу про стягнення неустойки.

Визнаючи недійсними підпунктів 6.1.1, 6.1.3, 6.1.4 п. 6.1 Загальних умов фінансового лізингу (додатків N 4 до договорів фінансового лізингу N L1134-09/07 від 21.09.2007, N L1135-09/07 від 21.09.2007, N L1141-10/07 від 15.10.2007, N L1142-10/07 від 15.10.2007, N 1143-02/08 від 01.02.2008, N L2781-07/08 від 28.07.2008, N L2782-07/08 від 28.07.2008, N L2785-07/08 від 28.07.2008), укладених між товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" та товариством з обмеженою відповідальністю "Спецгортехніка", апеляційний господарський суд установив, що вказані положення оспорюваних договорів не відповідають вимогам законодавства, а саме: ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", а тому, керуючись приписами п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано визнав його частково недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішень у справі, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом. Скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, не віднесена до компетенції касаційної інстанції. За таких обставин справи, колегія суддів визнає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційного суду відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2010 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року у справі N 12/149 залишити без змін.

 

Головуючий

С. Мирошниченко

Судді:

Т. Барицька

 

Л. Жукова

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали