ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 20 лютого 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Тітова Ю. Г., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (далі - Лисичанський МВ УМВС, УМВС відповідно), УМВС про стягнення матеріальної допомоги, встановив:

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області з позовом, у якому просив стягнути з Лисичанського МВ УМВС заборгованість з виплати матеріальної допомоги, що мала йому нараховуватися згідно з Указом Президента України від 4 жовтня 1996 року N 926 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ", за період з 1997 по 2002 роки на загальну суму 1897 грн. 2 коп.

Лисичанський міський суд рішенням від 16 березня 2006 року, залишеним без змін ухвалою судової колегії у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 22 травня 2006 року, в позові відмовив.

18 липня 2006 року ОСОБА_1 оскаржив зазначені рішення в касаційному порядку до Верховного Суду України.

Верховний Суд України ухвалою від 11 вересня 2006 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 1 частини третьої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) з мотивів того, що на зазначений спір поширюється компетенція адміністративних судів і касаційна скарга підлягає передачі до Вищого адміністративного суду України.

18 грудня 2006 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 листопада 2007 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження і повернув матеріали касаційної скарги скаржнику з мотивів того, що компетенція Вищого адміністративного суду України не поширюється на перегляд у касаційному порядку судових рішень, постановлених не за правилами КАС.

Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", заяви N 7714/06 та N 23654/08 (Рішення), яке, відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року N ETS N 005 (далі - Конвенція), набуло статусу остаточного 9 березня 2011 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2007 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 жовтня 2011 року справу допустив до провадження Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши викладені у заяві доводи, а також враховуючи зазначене рішення Європейського суду (Рішення), Верховний Суд України дійшов висновку про відновлення порушеного права заявника шляхом скасування ухвали Верховного Суду України про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 237 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 237 КАС установлено, що заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстави встановлення міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС у разі якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Європейський суд у рішенні від 9 грудня 2010 року (Рішення) за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 постановив, що у справі має місце порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції, яким кожному гарантується право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

Постановляючи зазначене рішення (Рішення), Європейський суд дійшов висновку, що заявнику не було забезпечено дійсну та ефективну реалізацію права на доступ до суду внаслідок того, що спочатку Верховний Суд України, а потім і Вищий адміністративний суд України не визнали своєї компетенції щодо розгляду скарг заявника.

Як убачається з матеріалів справи, яка розглядається, ОСОБА_1 звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області із зазначеним вище позовом у порядку цивільного судочинства після набрання чинності КАС (набрав чинності з 1 вересня 2005 року).

Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей позов та ухвалили рішення в порядку цивільного судочинства.

Статтею 13 ЦПК визначено, що особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом

На час оскарження позивачем рішень згідно зі статтею 323 ЦПК судом касаційної інстанції у цивільних справах Законом України від 7 лютого 2002 року N 3018-III "Про судоустрій України" був визначений Верховний Суд України.

Отже, не погоджуючись із прийнятими рішеннями попередніх судових інстанцій, ОСОБА_1 правомірно реалізував своє право на касаційне оскарження судових рішень, звернувшись із касаційною скаргою до Верховного Суду України, оскільки саме цей Суд як суд касаційної інстанції мав компетенцію щодо перегляду зазначених судових рішень.

Компетенція Вищого адміністративного суду України не поширювалась на перегляд у касаційному порядку судових рішень, постановлених місцевими та апеляційними судами інших юрисдикцій не за правилами КАС. За таких обставин Вищий адміністративний суд України правомірно ухвалою від 16 листопада 2007 року відмовив у відкритті касаційного провадження і повернув матеріали касаційної скарги скаржнику на підставі пункту 1 частини четвертої статті 214 КАС.

Наведені обставини дають підстави для висновку, що саме прийняття Верховним Судом України як судом касаційної інстанції незаконної ухвали від 11 вересня 2006 року призвело до порушення права заявника на касаційне оскарження судових рішень і, як наслідок, позбавлення заявника доступу до суду.

Відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон N 2453-VI) та статті 323 ЦПК, зі змінами, внесеними зазначеним Законом, касаційним судом з розгляду цивільних справ є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який розпочав свою діяльність з 1 листопада 2010 року.

Враховуючи викладене та керуючись нормами цивільного, адміністративного судочинства в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій, Верховний Суд України дійшов висновку, що відновлення порушеного права заявника на касаційне оскарження судових рішень можливе лише шляхом скасування ухвали Верховного Суду України (як касаційного суду у цивільних справах) від 11 вересня 2006 року та передачі справи до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Верховного Суду України від 11 вересня 2006 року скасувати.

Справу направити до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

Ю. Г. Тітов

Судді:

М. І. Балюк

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

В. П. Барбара

 

С. М. Вус

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

М. Б. Гусак

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

П. І. Колесник

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

Є. І. Ковтюк

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

В. В. Онопенко

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

О. Б. Прокопенко

 

Ю. Л. Сенін

 

І. Б. Шицький

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

Б. М. Пошва

 

Я. М. Романюк

 

А. М. Скотарь

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали