ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 1 березня 2017 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Гуменюка В. І., суддів: Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Елавус ЛТД" ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Елавус ЛТД", третя особа - ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за втрату частини доходу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Елавус ЛТД" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2016 року, встановила:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він з 1 липня 2010 року працював у відповідача на посаді водія автомобіля товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Елавус ЛТД" (далі - ТОВ фірма "Елавус ЛТД"), а ІНФОРМАЦІЯ_1 був звільнений із займаної посади на підставі статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за згодою сторін. Судовим наказом від 5 травня 2014 року з відповідача на його користь стягнено заборгованість із заробітної плати в розмірі 9 тис. 662 грн. 14 коп., яка була виплачена в повному обсязі 3 грудня 2015 року.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь із ТОВ фірма "Елавус ЛТД" 44 тис. 242 грн. 51 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку, а саме з 22 березня 2014 року до 2 грудня 2015 року, а також 32 тис. 77 грн. 5 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, з урахуванням індексу інфляції.

Харківський районний суду Харківської області рішенням від 13 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув на його користь з ТОВ фірма "Елавус ЛТД" 44 тис. 242 грн. 51 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 17 тис. 309 грн. 98 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а також вирішив питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 7 липня 2016 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 травня 2016 року змінив: зменшив розмір стягуваної компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати із 17 тис. 309 грн. 98 коп. до 7 тис. 5 грн. 5 коп., а також зменшив розмір стягуваного судового збору; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 серпня 2016 року відмовив ТОВ фірма "Елавус ЛТД" у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У листопаді 2016 року до Верховного Суду України звернулось ТОВ фірма "Елавус ЛТД" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2016 року з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, а саме статті 117 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також із підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року, а також на постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року.

У зв'язку із цим ТОВ фірма "Елавус ЛТД" просить скасувати ухвалені у справі рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ фірма "Елавус ЛТД" ОСОБА_3, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_1 з 1 липня 2010 року працював у ТОВ фірма "Елавус ЛТД" на посаді водія автомобіля.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 звільнився із займаної посади на підставі статті 36 КЗпП України за згодою сторін.

Судовим наказом Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 березня 2014 року з ТОВ фірма "Елавус ЛТД" стягнуто на користь позивача заборгованість із заробітної плати (а. с. 4).

Зазначена в судовому наказі сума заборгованості була виплачена ОСОБА_1 3 грудня 2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що затримка у виплаті заробітної плати допущена з вини відповідача, а тому згідно зі статтею 117 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Керуючись положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок), суд обчислив середній заробіток шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів у періоді затримки. При цьому, суд апеляційної інстанції зменшив розмір стягуваної компенсації з огляду на величину приросту індексу споживчих цін за період невиплати сум.

Наданою для порівняння ухвалою від 10 червня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на відсутність вини роботодавця в такій затримці.

У наданому для порівняння судовому рішенні та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, встановлено різні фактичні обставини справ, що не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у побідних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (N 6-195цс14) (Постанова N 6-195цс14) міститься висновок про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу. Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком. При цьому слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата.

Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання усунення цієї невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (Постанова N 6-195цс14).

У справі, яка є предметом перегляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, при нарахуванні загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислив її шляхом множення середньоденної заробітної плати на число календарних, а не робочих днів у періоді затримки, що суперечить змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з'ясувати обставини, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Оскільки суди попередніх інстанцій цього не зробили, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Елавус ЛТД" задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2016 року, рішення апеляційного суду Харківської області від 7 липня 2016 року та рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 травня 2016 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

В. І. Гуменюк

Судді:

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

Я. М. Романюк

 

* * *

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі за N 6-2807цс16

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100. При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого непередбачено чинним законодавством.

 

Суддя Верховного Суду України

В. І. Гуменюк




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали