ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

07.06.2000 р.

Справа N 6-98п00


У червні 1998 р. Л. звернувся з позовом до ВАТ про стягнення сум, передбачених статтями 116, 117 КЗпП. Позивач зазначав, що в жовтні 1997 р. звільнився з підприємства відповідача, однак, у порушення вимог ст. 116 КЗпП, з ним своєчасно не розрахувалися. Сума заборгованості за час затримки розрахунку становила 638 грн. 52 коп. Його неодноразові звернення до відповідача не дали бажаних результатів, тому позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням міського суду від 25 серпня 1998 р. позов було задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за час затримки розрахунку в сумі 638 грн. 52 коп. У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційному порядку справа не розглядалася.

У протесті заступник Голови Верховного Суду України порушив питання про скасування рішення в частині спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та направлення справи на новий розгляд у цій частині.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, визначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд послався на те, що вини власника у затриманні розрахунку не було, тому що на його рахунку були відсутні кошти, і що позивач сам винен у затягуванні строку розрахунку, оскільки звернувся до суду лише в червні 1998 р.

З такими висновками суду судова колегія не погодилася, оскільки вони не ґрунтувалися на вимогах закону.

Сама по собі відсутність коштів на рахунку у відповідача як роботодавця не свідчить про відсутність вини останнього у затримці розрахунку. Працівник відповідно до умов трудового договору виконав покладені на нього обов'язки і вправі отримати належні йому в рахунок оплати праці кошти в установлений законом строк. Вказуючи на відсутність вини відповідача у несвоєчасному проведенні розрахунку, суд не з'ясував, які обставини перешкодили відповідачу виконати покладений на нього ст. 47 КЗпП обов'язок провести розрахунок. За відсутності об'єктивних причин вказана обставина може свідчити лише про суб'єктивну неспроможність відповідача, в особі власника чи уповноваженого органу, належним чином організувати виробничий процес, щоб підприємство стабільно працювало і могло отримувати кошти та розраховуватися з працівниками.

Безпідставним є і посилання суду на те, що позивач сам сприяв затягуванню розгляду спору стосовно розрахунку, - він звернувся до суду в межах строків, передбачених законом.

Оскільки суд, у порушення вимог статей 15, 30 ЦПК, неповно з'ясував обставини справи, права та обов'язки сторін у частині спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, рішення в цій частині підлягало скасуванню.

Керуючись статтями 336 - 337 ЦПК, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення міського суду від 25 червня 1998 р. в частині спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувала, а справу в цій частині направила на новий розгляд.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали