ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

26.10.2010 р.

N 16/216


Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В. П. - головуючий, судді: Бенедисюк І. М. і Львов Б. Ю., розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "ДУО", м. Київ (далі - Підприємство) на рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2010 зі справи N 16/216 за позовом Підприємства до закритого акціонерного товариства "Девелоперська компанія "МС-Інвест", м. Київ (далі - Компанія) про стягнення 67729,04 грн. Судове засідання проведено за участю представників: позивача - Кравця І. В., відповідача - Кондри Є. Ю., за результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України встановив:

Позов було подано про стягнення 67729,04 грн. штрафних санкцій за договором оренди нежитлового приміщення.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2010 (суддя - Ярмак О. М.) у задоволенні позову відмовлено повністю. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на статті 258, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виходив зі спливу строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду з даної справи скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а судові витрати покласти на відповідача. Скаргу з посиланням на приписи статей 261, 264, 265 ЦК України, а також положення Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано невірним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права, які визначають перебіг строку позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених місцевим господарським судом фактичних обставин правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- Підприємством (як орендодавцем) і компанією (як орендарем) було укладено договір оренди нежитлового приміщення від 27.06.2008 N 27/06/08 (далі - Договір), за яким Підприємство надає, а Компанія приймає в оренду офісне приміщення за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 63 загальною площею 305 кв. м (далі - Приміщення);

- строк оренди складає 4 календарні місяці (з 01.07.2008 по 01.11.2008; пункт 4.1);

- Договором передбачено, що:

сторони мають право припинити дію Договору достроково, повідомивши одна одну не менше ніж за 90 днів до дати його припинення; орендар зобов'язаний за день до припинення дії Договору звільнити Приміщення;

якщо дата звільнення Приміщення з урахуванням зазначеного 90-денного строку припадає на період з 28.05.2008 по 31.09.2008 включно, то сторона-ініціатор дострокового розірвання Договору сплачує іншій стороні штраф у розмірі 30 % "від сумарної кількості орендної плати" за дні, які залишилися до терміну, зазначеного в пункті 4.1 Договору;

- Підприємство посилається на те, що, оскільки Приміщення було звільнене 01.09.2008, а Договір припинився з 01.10.2008, то згідно з умовами Договору Компанія повинна сплатити штраф;

- Компанія листами від 02.07.2008 N 1-1/270 та від 22.07.2008 N 5-1/289 повідомила Підприємство про припинення дії Договору, а звільнення Приміщення відбулося 01.09.2008;

- відтак Підприємству стало відомо про порушення його права не пізніше 01.09.2008; воно звернулося до суду з вимогою про стягнення штрафу 06.05.2010, тобто з пропуском строку позовної давності;

- клопотання про поновлення строку позовної давності Підприємством не заявлялося.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Підприємство в касаційній скарзі не заперечує проти визначення місцевим господарським судом дати 01.09.2008 як початку перебігу позовної давності. Водночас воно зазначає, що раніше вже зверталося до господарського суду міста Києва з позовними заявами про стягнення штрафу: від 18.12.2008 N 18/12-08, від 13.03.2009 N 13/03-09, від 12.10.2009 N 12/10-09 та від 02.04.2010 N 02/04-10, але всі згадані заяви було повернуто Підприємству без розгляду. В зв'язку з цим скаржник вважає, що подання ним названих позовних заяв переривало перебіг строку позовної давності, як це передбачено статтею 264 ЦК України.

З такими доводами погодитися не можна.

Дійсно, відповідно до частин другої і третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення позову, а після переривання перебіг позовної давності починається заново. Однак скаржником не враховано, що переривання позовної давності настає лише в разі пред'явлення позову в установленому порядку; якщо ж позов фактично пред'явлений (поданий), але не в установленому процесуальним законом порядку, то перебіг позовної давності не переривається. Оскільки подані (пред'явлені) Підприємством позовні заяви було повернуто господарським судом без розгляду (причому скаржником не наведено будь-яких відомостей про скасування відповідних ухвал господарського суду), то, отже, ці заяви подавалися з порушенням вимог ГПК України, й відтак переривання перебігу позовної давності не відбулося.

Таким чином, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, і підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

Рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2010 зі справи N 16/216 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "ДУО" без задоволення.

 

Суддя

В. Селіваненко

Суддя

І. Бенедисюк

Суддя

Б. Львов





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали