ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

15.03.2016 р.

Справа N 910/15376/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Воліка І. М. (доповідача), суддів: Демидової А. М., Шевчук С. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення від 17.08.2015 господарського суду міста Києва та на постанову від 04.11.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі N 910/15376/15 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" до: 1) Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи", про стягнення 194468,43 доларів США, що еквівалентно 4093560,45 грн., в судове засідання прибули представники сторін:позивача - М. О. В. (дов. [...]); відповідача-1 - С. Є. І. (дов. [...]); відповідача-2 - не з'явились; встановив:

У червні 2015 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" (надалі - ТОВ "Інтербізнесконсалт") звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (надалі - ПАТ "Укрнафта", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи" (надалі - ТОВ "Транспортні автоматизовані системи", відповідач-2) про стягнення з відповідача-1 попередньої оплати у розмірі 187950,00 доларів США, що еквівалентно 3745847,50 грн., 3 % річних у розмірі 6518,43 доларів США, що еквівалентно 137212,95 грн. нарахованих відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та стягнення солідарно з відповідачів 10000,00 доларів США, що еквівалентно 210500,00 грн. за неналежне виконання останніми умов Контракту N 309/2013 від 11.12.2013 та Договору поруки N 01-08-2014/2 від 01.08.2014.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що до нього на підставі Договору відступлення права вимоги N 20/10/2014-2 від 20.10.2014 перейшло право вимоги до відповідачів в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 187950 доларів США, яка була перерахована згідно з умовами Контракту N 309/2013 від 11.12.2013 та сума поручительства за Договором поруки N 01-08-2014/2 від 01.08.2014. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, позивачем на підставі частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України додатково нараховані 3 % річних у сумі 6518,43 доларів США.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі N 910/15376/15 (суддя Привалов А. І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 (колегія суддів: Агрикова О. В. - головуючий, судді - Мальченко О. А., Черногуз М. Г.), позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 177950 доларів США, що еквівалентно 3745847,50 грн. заборгованості; стягнуто солідарно з ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 10000 доларів США, що еквівалентно 210500,00 грн. заборгованості, 70630,41 грн. витрат по сплаті судового збору; 15000,00 грн. витрат на послуги адвоката; в іншій частині вимог у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач-1 - ПАТ "Укрнафта" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову або припинити провадження у справі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального та матеріального права, і зокрема, ст. ст. 509, 213, 525, 526, 610, 612, 613, 693, 663 та 712 Цивільного кодексу України, частини 1 ст. 188, частини 7 ст. 193, ст. ст. 174, 220, 221 Господарського кодексу України, ст. ст. 33, 35, 43, частину 3 ст. 55, пункт 5 частини 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), з урахуванням яких не надано належної правової оцінки обставинам справи та умовам Контракту щодо порушення зобов'язання зі сторони покупця та настання строку передання товару, наявності правових підстав для односторонньої відмови покупця від зобов'язання, щодо валюти в якій здійснено попередню оплату; також судами не враховано, що в Контракті, на підставі якого виник спір, міститься арбітражне застереження, а тому спір між сторонами відповідно до частини 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", ст. II Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, повинен вирішуватись в арбітражі, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 5 частини 1 ст. 80 ГПК України, і всі ці порушення, на думку скаржника, є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

У відзиві на касаційну скаргу позивач - ТОВ "Інтербізнесконсалт" заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідач-2 - ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" не скористалися правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу відповідача-1 до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових актів.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 11.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" (Покупець) та ПАТ "Укрнафта" (Постачальник) укладений Контракт N 309/2013 (надалі - Контракт), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити феросплави, іменовані надалі товар, на умовах, у кількості та строки, зазначені в додатках (Специфікаціях) до цього Контракту, які є невід'ємною його частиною (п. 1.1 Контракту).

Відповідно до пункту 2.1 Контракту, ціни на товар встановлюються в доларах США на базисних умовах поставки "DAF" кордон України, згідно Інкотермс у редакції 2000 року, та вказані в Додатках до цього Контракту.

Згідно з пунктом 2.3 Контракту, загальна вартість Контракту дорівнює сумі вартості товару, що визначена в Додатках. Загальна вартість Контракту на момент його укладення складає 6200000,00 доларів США.

В пункті 3.3 Контракту сторони погодили, що поставка товару за даним контрактом буде проводитись у відповідності до рознарядки Покупця, погодженої з Постачальником із зазначенням об'єму та грузоотримувача товарів, які доставляються залізничним транспортом у Російську Федерацію за даним контрактом. До 25 числа поточного місяця Покупець направляє заявку на наступний місяць, із зазначенням хімічного і гранулометричного складу товару, об'єма поставки, графіка відгрузки. Постачальник до 30 числа поточного місяця, має направити Покупцю відповідь відносно належності заявки.

Відповідно до пункту 3.4 Контракту датою поставки вважається дата календарного штемпеля залізничної станції переходу на кордоні України, зазначена на залізничній накладній, відповідно до пункту 3.1 цього Контракту.

Датою переходу права власності на товар на всіх умовах, передбачених цим Контрактом, вважається дата перетину кордону України, що підтверджується відповідними документами. Ризики переходять у відповідності з правилами "Інкотермс-2000".

За умовами пункту 4.1 Контракту сторони погодили, що після попереднього узгодження та надходження повідомлення Постачальника про готовність товару до відвантаження Покупець робить попередню оплату на 100 % вартості узгодженої партії товару до відвантаження за 2 дні до початку відвантаження. Покупець робить передоплату товару в російських рублях за курсом ЦБ РФ, що діє на дату платежу, на рахунок Постачальника. Оплата товару здійснюється банківським переказом шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі виставленого ним рахунку (п. 4.3 Контракту).

В пункті 4.9 Контракту сторони визначили, що у разі не поставки товару на суму отриманої передоплати, Постачальник гарантує повернення даної суми Покупцеві на його поточний рахунок не пізніше 60-го дня від дати останньої здійсненої передоплати за цим Контрактом та надання відповідної письмової вимоги Покупця.

На виконання умов Контракту сторонами укладено Додатки N 1 та N 2 до Контракту N 309/2013, а саме: Специфікації N 1 і N 2 від 11.12.2013.

Відповідно до Специфікації N 2 до Контракту N 309/2013, поставляється ферромарганец високовуглеводний ФМн78 в кількості 210 базових тон, загальною вартістю 187950,00 доларів США. Строк поставки: грудень 2013 року - січень 2014 року, що буде підтверджуватись узгодженим сторонами графіком відвантаження.

Постачальник - ПАТ "Укрнафта" в оплату товару по Специфікації N 2 виставило Покупцю рахунок N 1 від 17.12.2013, який ТОВ "Індустрія Феросплавів" оплачено шляхом перерахування коштів у розмірі 6323183,06 російських рублів, які конвертовані банком платника в суму 187950,00 доларів США в якості передплати за 210,00 базових тон ферромарганцю високовуглеводного ФМн78.

Згідно з пунктом 4.5 Контракту, відвантаження товару зі станції відправлення здійснюється за наявності рознарядки Покупця щодо заповнення транспортних документів протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту зарахування передоплати на рахунок Постачальника на суму зарахованої передоплати.

Проте, ПАТ "Укрнафта" в порушення взятих на себе зобов'язань та умов Контракту, не здійснило поставку товару протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту зарахування передоплати.

07.05.2014 ТОВ "Індустрія Феросплавів" направило на адресу ПАТ "Укрнафта" претензію від 22.04.2014 із вимогою у строк не більше 10 календарних днів від дати отримання даної претензії узгодити строки поставки феросплавної продукції та відповідно у строк не більше 30 календарних днів відвантажити у повному обсязі оплачену продукцію або у строк не більше 15 календарних днів від дати отримання претензії повернути суму попередньої оплати по Контракту N 309/2013 від 11.12.2013 у розмірі 187950 доларів США. Втім, зазначена претензія ПАТ "Укрнафта" залишена без задоволення та відповіді.

За встановлених обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач-1 свого зобов'язання за договором поставки не виконав, товар у кількості та у строки, встановлені Контрактом, ТОВ "Індустрія Феросплавів" не передав, суму коштів передоплати у розмірі 187950 доларів США не повернув.

20.10.2014 між ТОВ "Індустрія Феросплавів" (Цедент) та ТОВ "Інтербізнесконсалт" (Цесіонарій) укладений Договір відступлення права вимоги N 20/10/2014-2 (надалі - Договір відступлення), за умовами якого, Цедент передає належне йому право вимоги у повному обсязі згідно Контракту N 309/2013 від 11.12.2013 (надалі - Основний контракт), який був укладений між Цедентом і ПАТ "Укрнафта" (надалі - Боржник), і згідно з Договором поруки N 01-08-2014/2 від 01.08.2014, укладеного між Цедентом і ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" (надалі - Поручитель), у тому числі належного виконання Боржником і Поручителем зобов'язань з відшкодування боргу у розмірі 187950 доларів США, зі сплати 3 % річних від простроченої суми, а також суми боргу з урахуванням індексу інфляції, по сплаті неустойки, з відшкодування понесених Кредитором збитків або втраченої вигоди, а також щодо розірвання Основного контракту та Договору поруки, а Цесіонарій приймає право вимоги, належне цедентові за Основним Контрактом та Договором поруки (п. 1.1 Договор відступлення).

Відповідно до пункту 6.4 Договору відступлення, сторонами погоджено, що разом з підписанням даного Договору, сторони підписують письмове повідомлення ПАТ "Укрнафта" і поручителю - ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" про підписання цього Договору. Цесіонарій зобов'язується відправити дане письмове повідомлення ПАТ "Укрнафта" і ТОВ "Транспортні автоматизовані системи".

07.04.2015, на виконання пункту 6.4 Договору, позивачем направлено на адресу ПАТ "Укрнафта" повідомлення про уступку права вимоги по Контракту N 309/2013 від 11.12.2013, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За встановленого, суди дійшли висновку, що оскільки відповідач, в порушення вимог ст. ст. 525, 526, 712, 662, 530, частини 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, на вимогу покупця товар на суму 187950 доларів США не поставив, отриману від останнього суму передоплати не повернув, тому заявлені позовні вимоги у частині стягнення попередньої оплати підлягають задоволенню.

При цьому судом відхилено посилання відповідача-1 на пункт 4.5 Контракту щодо не настання строку відвантаження товару, оскільки Покупцем не було надано рознарядки, у зв'язку з тим, що така дія відповідача-1 як виставлення рахунку на предоплату, свідчить про готовність останнього здійснити поставку товару у строки, встановлені пунктом 4.5 Контракту (протягом 5 днів з дня отримання передоплати).

Крім цього, судом відхилено посилання на пункти 3.3, 3.6 Контракту, оскільки умовами Контракту не встановлено ніяких застережень щодо неможливості поставки відповідачем-1 товару через будь-які обставини, а встановлюється обов'язок останнього здійснити поставку протягом 5 днів з момента зарахування попередньої оплати на рахунок Постачальника або повернути суму передоплати у випадку не поставки товару (у разі ненадання рознарядки на вимогу постачальника, що станнім не вимагалось від Покупця).

Судом також відхилено заперечення відповідача-1 щодо неврахування умов договору та обставин справи щодо здійснення передоплати в російських рублях виходячи з того, що зобов'язання відповідача-1 щодо повернення попередньої оплати виникли на підставі Контракту N 309/2013 від 11.12.2013 та Специфікації N 2, яка є невід'ємною частиною Контракту, за умовами яких ціна товару сторонами погоджена в доларах США, сума зазначена в рахунку N 1 від 17.12.2013, який виставлений Покупцю відповідачем-1 також зазначалась у доларах США. Визначення ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) в іноземній валюті за згодою сторін відповідає приписам ст. 189 Господарського кодексу України; за умовами Договору відступлення права вимоги N 20/10/2014-2 від 20.10.2014 позивачу передане право вимоги з відшкодування боргу у розмірі 187950 доларів США, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо правомірності задоволення до стягнення передоплати у розмірі 187950 доларів США, що еквівалентно 3745847,50 грн. та відсутності правових підстав для стягнення передоплати у російських рублях.

Окрім цього, судом встановлено, що належне виконання відповідачем-1 зобов'язань за Контрактом N 309/2013 від 11.12.2013 забезпечено Договором поруки N 01-08-2014/2 від 01.08.2014 (надалі - Договір поруки), укладеним між ТОВ "Індустрія Феросплавів" (Кредитор) та ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" (Поручитель), за умовами якого Поручитель поручився перед ТОВ "Індустрія Феросплавів" за виконання обов'язків ПАТ "Укрнафта" (Боржник) за Контрактом N 309/2013 від 11.12.2013 (Основний контракт) у розмірі 10000 доларів США, у т. ч. з відшкодування основного боргу, за прострочення зобов'язань, щодо невиконання зобов'язань, по виплаті 3 % річних від прострочених сум, по виплаті суми боргу з урахуванням індексу інфляції, по виплаті неустойки, збитків та упущеної вигоди (п. 1.1. Договору поруки).

В силу приписів ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 202, 509, 629 Цивільного кодексу України, договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, та є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. ст. 553, 554 Цивільного кодексу України, порука - акцесорне зобов'язання, що виникає на підставі договору, за умовами якого до основного зобов'язання боржника додатково приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього поручається, і у випадку неспроможності основного боржника виконати свої зобов'язання перед кредитором, відповідальність несе особа, що за нього ручалася, тобто поручитель.

З урахуванням встановленого факту невиконання відповідачем-1 умов Контракту N 309/2013 щодо повернення попередньої оплати, за що поручився поручитель та не виконання відповідачем-2 як поручителем своїх зобов'язань за Договором поруки N 01-08-2014/2, про що свідчить залишена без відповіді та виконання претензія про погашення заборгованості від 09.04.2015, суд дійшов висновку щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення солідарно з відповідачів 10000 доларів США, що еквівалентно 210500,00 грн.

В частині позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 6518,43 доларів США нарахованих на підставі частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за порушення грошового зобов'язання, місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні цих вимог, оскільки обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням процентів річних не виникає у випадках повернення попередньої оплати, з огляду того, що боржником допущено порушення не грошового зобов'язання.

При цьому розглядаючи даний спір по суті, місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відхилено клопотання відповідача-1 щодо наявності обставин для припинення провадження у справі, у зв'язку з арбітражним застереженням, що міститься у пункті 7.2 Контракту, з посиланням на частину 2 ст. 124 Конституції України, в силу приписів якої, здійснюючи правосуддя суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, а отже наявність арбітражного застереження у договорі не позбавляє суб'єктів господарювання права на розгляд і вирішення спору саме господарським судом.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що позивач просив стягнути з відповідачів адвокатські витрати у розмірі 100000,00 грн., які не підтверджені належними та допустимими доказами, що саме така сума сплачена за представництво інтересів позивчача у суді саме по цій справі, а тому в цій частині адвокатські витрати задоволено на суму 15000,00 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України частково погоджується з такими висновками господарських судів попередніх інстанцій з огляду наступного.

Розглядаючи даний спір по суті, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності правових підстав для припинення провадження у справі, у зв'язку з арбітражним застереженням погодженим сторонами у пункті 7.2 Контракту N 309/2013 від 11.12.2013 щодо вирішення спорів сторін у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, оскільки виходячи з принципу верховенства права положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень ст. ст. 3, 15 Цивільного кодексу України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, пріоритет у розгляді даного спору належить саме господарському суду, як органу судової влади, а не арбітражному суду, вказаному у договорі (контракті).

Як вірно встановлено судами, відповідача-1 (постачальник) зобов'язаний був поставити товар погоджений сторонами у Специфікації N 2 та рахунку протягом п'яти днів з моменту перерахування коштів на його рахунок, і у разі непоставки товара на суму отриманої передоплати незалежно від обставин, що спричинили таку непоставку, відповідно до пункту 4.9 Контракту, за наявності письмової вимоги покупця (претензія від 22.04.2014) повернути кошти на рахунок покупця не пізніше 60-го дня від дати останньої здійсненої оплати, і не виконання цих умов договору є правовою підставою для стягнення попередньої оплати відповідно до частини 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, вірно встановивши обставини справи, судами не враховано, що вимога про повернення попередньої оплати, заснована на положеннях частини 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, складовою якої є ціна позову, що визначається у валюті, в якій здійснена попередня оплата, тобто російських рублях. А тому незалежно від визначення Контрактом ціни товару, що підлягає до поставки у еквіваленті долара США, розрахунок ціни позову у доларах США є помилковим.

Положеннями ст. 55 ГПК України визначено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Ціну позову вказує позивач. У випадку неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Отже, невиконання судами попередніх інстанцій вимог частини 3 ст. 55 ГПК України призвело до помилковості ухвалених судових рішень в частині стягнення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Визначення ціни позову у російських рублях, якими здійснена попередня оплата, та відповідним еквівалентом гривні України, не є винятковими процесуальними діями цитованої вище правової норми, а тому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає можливим визначити ціну позову самостійно.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що покупцем здійснена попередня оплата товару на суму 6323183,06 російських рублів, поставка товару на зазначену суму постачальником не здійснена, у зв'язку з чим покупець звернувся з вимогою про повернення попередньої оплати, яка не виконана відповідно до пункту 4.9 Контракту, з огляду чого, зазначені грошові кошти підлягають поверненню на підставі частини 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. На день подання позову (16.06.2015) еквівалент російського рубля до гривні України становив: 3,8809 грн. за 10 рублів, що складає 2453964,11 грн. Зазначені грошові кошти підлягають до стягнення. Укладення договору про уступку права вимоги повернення попередньої оплати є правомірним.

Оскільки за Договором уступки права вимоги N 20/10/2014-2 до позивача перейшло право вимоги до поручителя (відповідача-2) - ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" на підставі Договору поруки N 01-08-2014/2, а судами встановлено факт порушення основного зобов'язання, тому суди дійшли обґрунтованого висновку щодо солідарного стягнення з відповідачів невиконаного за зобов'язанням на суму 10000 доларів США, що еквівалентно 210500,00 грн.

Інші висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 3 % річних нарахованих на зобов'язання, що не є грошовими та часткового задоволення до стягнення адвокатських витрат зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Згідно з пунктом 5 частини 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.

Враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, а також те, що господарськими судами попередніх інстанцій правильно встановлено фактичні обставини у справі, проте невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до невірного розрахунку стягнутої попередньої оплати, постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині задоволення до стягнення суми заборгованості (пункт другий рішення).

При цьому, колегія суддів суду касаційної інстанції відзначає, що оскільки висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних судових актах є вірними, а судові акти підлягають зміні лише в частині пункту другого рішення, що не впливає на розподіл судових витрат, тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі N 910/15376/15 змінити в частині пункту другого.

Пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 викласти в такій редакції:

"Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Нестерівський, 3 - 5; код ЄДРПОУ 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" (01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, 47; код ЄДРПОУ 36185164) 2448369,31 грн., що еквівалентно 6323183,06 російських рублів - заборгованості".

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі N 910/15376/15 залишити без змін.

Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

 

Головуючий, суддя

І. М. Волік

Судді:

А. М. Демидова

 

С. Р. Шевчук




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали