ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12.01.2017 р.

Справа N 910/17696/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Самусенко С. С. - головуючого, Картере В. І., Кролевець О. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу та постанову господарського суду міста Києва від 30.09.2016 Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі N 910/17696/16 господарського суду міста Києва за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 200000,00 грн., за участю представників: від позивача: Т. Т. С.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.12.2016 касаційну скаргу ОСОБА_4 у справі N 910/17696/16 прийнято до провадження у складі колегії суддів: Самусенко С. С. - головуючий, Картере В. І., Кролевець О. А. у відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2016.

1. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваних ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі

ОСОБА_4 звернувся до господарського суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 200000 грн. відсотків по депозитним договорам, які вчасно не виплачені ПАТ "КБ "Надра".

Позов мотивовано з посиланням на норми ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI).

2. Стислий виклад суті оскаржуваних ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів та мотиви їх прийняття

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.09.2016 (суддя: Якименко М. М.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 (судді: Смірнова Л. Г. - головуючий, Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.), у прийнятті позовної заяви громадянина України ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 200000,00 грн. відмовлено на підставі п. 1 ст. 62 ГПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Судові рішення мотивовано, зокрема, з посиланням на ст. ст. 1, 12 ГПК України.

3. Підстави, з яких оскаржено судові рішення у даній справі

Не погоджуючись із наведеними вище ухвалою та постановою, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити до господарського суду першої інстанції для розгляду по суті.

Скаржник вказує, що згідно ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) Фонд гарантує кожному вкладнику відшкодування за його вкладом.

Позивача не було включено Фондом в перелік вкладників на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Також скаржник зазначає, що вже звертався із позовом до Шевченківського райсуду м. Києва про стягнення зазначеної суми відсотків по депозитним договорам, проте ухвалою від 26.07.2016 провадження у вказаній справі закрито, оскільки справа не підсудна в порядку цивільного судочинства.

З 05.06.2015 здійснюється процедура банкрутства (ліквідації) банку. Відповідно до п. 7 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Апеляційний господарський суд не спростував посилання позивача на постанови ВСУ від 16.02.2016 та 15.06.2016.

4. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вважає її необгрунтованою та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідач, зокрема, вказує, що за доводами позивача розгляд його вимог має відбутись в рамках справи про банкрутство ПАТ "КБ "Надра", якої на даний час не існує.

До правовідносин, що виникають у зв'язку із неплатоспроможністю банків, не застосовуються положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Тому посилання скаржника на п. 7 ст. 12 ГПК України є безпідставним.

5. Норми права та роз'яснення постанови Пленуму ВГСУ, на які звертається увага при перегляді рішень у даній справі

За ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

41) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Пунктом 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (Постанова N 10) роз'яснено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII), згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

За п. 1 ст. 62 ГПК України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

6. Мотиви та норми права, з яких виходить Вищий господарський суд України при прийнятті постанови

Приписами статті 1117 ГПК України встановлено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вищий господарський суд України враховує правову позицію викладену Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у справі за N 6-2309цс16 (Постанова N 6-2309цс16) за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу, в якій зазначено, що згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки, позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позов подано ОСОБА_4 як фізичною особою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 200000 грн. відсотків по депозитним договорам, які не виплачені ПАТ "КБ "Надра", даний позов не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Таким чином, враховуючи суб'єктний склад даного спору, в якому позивач як фізична особа, а не як суб'єкт підприємницької діяльності, звернувся за захистом порушених прав, що виникли з цивільно-правової угоди, вказаний спір не підвідомчий господарським судам, а норми, встановлені статтею 12 ГПК України в даному випадку не можуть бути застосовані.

Даний спір підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Посилання скаржника на п. 7 ст. 12 ГПК України є помилковим, оскільки стосовно відповідача не порушено справу про банкрутство, а тому вказані норми не підлягають застосуванню у даному випадку.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

7. Висновки суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на те, що даний спір підвідомчий господарським судам з огляду на позиції, які були викладені у постановах Верховного Суду України від 16.02.2016 та від 15.06.2015, то Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити наступне.

У постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України висловили позицію про те, що враховуючи положення ст. 12 ГПК України, на спори, які виникають на стадії ліквідації банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки спір не є публічно-правовим. При цьому, позов у вказаній справі був поданий Пенсійним фондом України у Васильківському районі Дніпропетровської області до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про зобов'язання Фонду визнати та включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління ПФУ на суму боргу. Отже, спір у даній справі виник між двома юридичними особами, тобто суб'єктний склад учасників спору відповідав приписам ст. 1 ГПК України.

Враховуючи викладене, посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що господарськими судами не враховано правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що у вказаній справі і у даній справі різний суб'єктний склад учасників спору.

Вищий господарський суд України також відхиляє твердження скаржника, який вважає, що у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 прийнятій колегією суддів Судової палати в адміністративних справах наведено правовий висновок про підвідомчість спору на стадії ліквідації банку між фізичною особою та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб господарським судам, оскільки вказана постанова містить правове обґрунтування стосовно того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. У той же час, у вказаній постанові не наводиться правове обґрунтування щодо віднесення такого спору до юрисдикції господарських судів.

У прийнятті позовної заяви громадянина України ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 200000,00 грн. відмовлено на підставі п. 1 ст. 62 ГПК України правильно, оскільки такий позов не підлягає розгляду в господарських судах України.

Відповідно до встановлених обставин касаційна інстанція не вбачає порушень в застосуванні місцевим та апеляційним господарськими судами ст. 62 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі N 910/17696/16 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

С. Самусенко

Судді:

В. Картере

 

О. Кролевець




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали