ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

04.04.2016 р.

Справа N 922/5809/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого, судді - Євсікова О. О., суддів Кролевець О. А., Попікової О. В., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ МАШИНОБУДУВАННЯ" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 (головуючий суддя Пуль О. А., судді Білоусова Я. О., Лакіза В. В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2015 (головуючий суддя Бринцев О. В., судді Ольшанченко В. І., Добреля Н. С.) у справі N 922/5809/14 господарського суду Харківської області за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ МАШИНОБУДУВАННЯ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_6, про стягнення 143.213,58 грн., за участю представників: позивача - ОСОБА_7, відповідача - О. С. В., третьої особи - не з'явились, встановив:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.11.2015 у справі N 922/5809/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2016, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача вартість частини майна, пропорційну частці ОСОБА_5 у статутному капіталі товариства, в сумі 79.982,66 грн., індекс інфляції в сумі 36.951,99 грн., три проценти річних в сумі 1.978,75 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального, зокрема ст. ст. 216, 509, 601, 692 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди помилково залишили поза увагою те, що зобов'язання товариства щодо розрахунку з позивачем були припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до положень ст. 601 ЦК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно зі статутом ТОВ "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ МАШИНОБУДУВАННЯ" (в редакції станом на 01.11.2013) учасниками Товариства були: ОСОБА_6 з часткою у розмірі 70.000,00 грн., ОСОБА_10 з часткою у розмірі 70.000,00 грн., ОСОБА_5 з часткою у розмірі 70.000,00 грн. Частки учасників Товариства у статутному капіталі становлять: ОСОБА_6 - 33,33 %, ОСОБА_10 - 33,33 %, ОСОБА_5 - 33,33 %.

01.11.2013 ОСОБА_5 подав відповідачеві нотаріальну завірену заяву N 3719, якою повідомив про вихід зі складу засновників Товариства. Також позивач просив провести державну реєстрацію відповідних змін до установчих документів товариства та виплатити йому вартість частини майна, пропорційну частці в статутному капіталі Товариства, яка складає 33,34 %. Дана заява була вручена відповідачу 04.11.2013.

18.11.2013 проведені загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ МАШИНОБУДУВАННЯ", на яких було прийнято рішення про виключення позивача з числа засновників Товариства і відповідні зміни були внесені до установчих документів та зареєстровані у встановленому законом порядку.

На підставі Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 09.10.2014 суди встановили, що станом на 01.12.2013 засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ МАШИНОБУДУВАННЯ" є: ОСОБА_10, розмір внеску до статутного фонду - 70.000,00 грн., ОСОБА_6, розмір внеску до статутного фонду - 140.000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до розділу 13 Статуту виплата йому вартості майна, що пропорційна частці в статутному капіталі, та частки прибутку, одержаного Товариством у 2013 році до моменту виходу з Товариства 04.11.2013, повинні були бути проведена в строк до 18.12.2013, проте відповідні розрахунки не вчинені.

Згідно зі ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Право учасника, який виходить із товариства з обмеженої відповідальністю, одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, передбачене і ч. 2 ст. 148 ЦК України.

У цій нормі також зазначено, що порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до п. 28 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.

Як встановлено судами, моментом виходу позивача з товариства є 04.11.2013.

За правилами ст. 51 Закону "Про господарські товариства" установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Подібні положення містить і ЦК України, за змістом ст. 143 якого установчим документом товариства є статут, який, крім іншого має містити відомості про розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника.

Згідно з ч. 2 ст. 13 статуту відповідача, який був чинним на момент виходу позивача зі складу засновників, учасник, який виходить із товариства, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, та частку прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Учасник, який має намір вийти із товариства, подає заяву про це загальним зборам учасників та одночасно - керівнику виконавчого органу товариства; на позачергових загальних зборах учасників товариства керівник виконавчого органу зобов'язаний бути присутнім особисто та надати зборам баланс товариства, складний на дату подання заяви учасника про вихід з товариства; вартість частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, та частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту виходу учасника із товариства, визначається згідно з даними балансу, складеного на дату подання заяви учасника про вихід із товариства.

При цьому ст. 13 статуту визначено, що виплата учаснику вартості частини майна, пропорційна його частці у статутному капіталі товариства, та виплата частки прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу, здійснюється товариством не пізніше 1 (одного) місяця з дня прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників.

Згідно зі ст. 57 ГК України статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством.

Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" до установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Враховуючи вищевикладене, статут товариства не може суперечити чинному законодавству України, а тому розділ 13 статуту, яким встановлений місячний строк та порядок виплати вартості частини майна та виплата частки прибутку, не може бути застосований судом як такий, що не відповідає нормам законодавства, зокрема, ст. 54 Закону України "Про господарські товариства". Відтак, виплата вартості частини майна товариства не може бути здійснена до затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з товариства.

26.02.2014 загальними зборами товариства затверджено фінансовий звіт товариства на 2013 рік (баланс), відповідно до даних якого вартість власного капіталу товариства (чистих активів) складає 239,9 тис. грн.

З урахуванням викладеного судами встановлено, що грошова сума, яка підлягає виплаті учаснику товариства ОСОБА_5 у зв'язку з виходом останнього з товариства, складає 33,34 % вартості майна товариства та прибутку товариства, отриманого у 2013 році, що становить 79.982,66 грн. Прибуток товариства у 2013 році відсутній (рядок 150 балансу).

Зважаючи на встановлені вище обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення вартості частини майна, пропорційної частці позивача у статутному капіталі товариства, в сумі 79.982,66 грн.

Щодо заявлених до стягнення трьох процентів річних у сумі 4.088,98 грн. та інфляційних втрат у сумі 59.141,94 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, враховуючи те, що строк прострочення грошового зобов'язання відповідача перед позивачем щодо виплати частки позивача у статутному капіталі товариства розпочався 05.11.2014, відповідно до положень ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", суди дійшли правомірного висновку про часткове задоволення позову щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, а саме: за період з 05.11.2014 по 01.09.2015 в сумі 1.978,75 грн. трьох процентів річних, за період з 05.11.2014 по 31.07.2015 в сумі 36.951,99 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилається на те, що припинення зобов'язання товариства з позивачем з виплати частки ОСОБА_5 у статутному капіталі товариства відбулося шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 ЦК України, оскільки відповідач набув права кредитора у низці зобов'язань, де ОСОБА_5 є боржником і заборгованість останнього перед відповідачем станом на 28.01.2015 склала 81.677,20 грн.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами скаржника, оскільки такі твердження не підтверджуються встановленими судами обставинами справи.

Згідно зі ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Суди встановили, що з наданих відповідачем видаткових накладних неможливо зробити висновок, що строк розрахунку за відвантажений товар за видатковими накладними настав, або що він не визначений, або визначений моментом пред'явлення вимоги. Тобто, у видаткових накладних строк розрахунку за товар не визначений. Натомість у видаткових накладних є посилання на договір N 1 від 30.03.2011, який не досліджувався судами, оскільки відповідач цей договір суду першої інстанції не надав.

В ході судового розгляду справи представник відповідача зазначив, що посилання на договір N 1 від 30.03.2011 у тексті видаткових накладних було помилковим, а самими накладними, на думку скаржника, підтверджується факт оплатної поставки товару на користь позивача.

Інших документів, які підтверджували б факт настання строків розрахунків за цим договором та за вказаними накладними, відповідачем ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій не надано.

За огляду на наведене суди підставно зазначили, що відповідачем не доведено факту існування обставин (настання строків розрахунків), які є умовою зарахування зустрічних вимог в порядку ст. 601 ЦК України. Відтак, доводи відповідача про припинення зобов'язань у цій частині є безпідставними.

Стосовно наданої відповідачем розписки від 02.10.2009 колегія суддів погоджується з висновком судів, що вказана розписка не може бути визнана ані договором купівлі-продажу корпоративних прав, ані договором позики.

Недодержання вимог ч. 3 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" та ст. 209 ЦК України означає, що оформлений у вигляді цієї розписки договір купівлі-продажу корпоративних прав є нікчемним і відповідно ст. 220 ЦК України не породжує жодних юридичних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі N 3-27гс15 (Постанова N 3-27гc15, 917/207/14) та п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2015 N 01-06/1837/15 (Лист N 01-06/1837/15).

Не відповідає названа вище розписка також і ознакам договору позики, оскільки не містить передбаченого законом в якості істотної умови договору позики обов'язку повернути позичені кошти /за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України)/.

За таких обставин твердження відповідача про виникнення у ОСОБА_5 грошових зобов'язань за вказаною розпискою від 02.10.2009, а також про можливість відступлення прав їх вимоги та про можливість їх зарахування є безпідставними.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 85, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ МАШИНОБУДУВАННЯ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 у справі N 922/5809/14 - без змін.

 

Головуючий, суддя

О. О. Євсіков

Судді:

О. А. Кролевець

 

О. В. Попікова




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали