ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 27 квітня 2012 року

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Барбари В. П., суддів - Балюка М. І., Берднік І. С., Гуля В. С., Колесника П. І., Потильчака О. І., Шицького І. Б.  (за участю представників: дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" - Ткаченка Р. Ю., Левченка О. Є., Головащенко С. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Компанія) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 29 грудня 2011 року у справі N 13/110-11 за позовом Компанії до комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" (далі - Підприємство) про стягнення суми, встановила:

У січні 2012 року позивач звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України зазначеної постанови суду касаційної інстанції на підставі неоднакового застосування останнім положень частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України  від 1 лютого 2007 року у справі N 11/136, від 12 листопада 2008 року у справі N 5-4/491-06-12768, від 12 січня 2011 року у справі N 33/191-10.

Посилаючись на зазначені судові рішення, Компанія дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду касаційної інстанції є незаконною, оскільки прийнята з порушенням вимог вказаної норми матеріального права.

Ухвалою від 15 березня 2012 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу N 13/110-11 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29 грудня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з підстав, наведених нижче.

Допускаючи дану справу до провадження Верховного Суду України, Вищий господарський суд України цілком мотивовано відхилив посилання заявника на постанови суду касаційної інстанції від 1 лютого 2007 року у справі N 11/136 та від 12 листопада 2008 року у справі N 5-4/491-06-12768, якими було скасовано попередні судові рішення, в частині, що стосується доводів заявника, з направленням справ на новий розгляд. Оскільки ці постанови остаточно не вирішують спір у справах, то на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленоїпунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас суд касаційної інстанції, розглянувши доводи заявника, дійшов обґрунтованого висновку про наявність факту неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини шостої статті 232 ГК України, про що свідчить надана заявником копія постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року у справі N 33/191-10.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 23 вересня 2009 року між Компанією та Підприємством було укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання N 06/09-754-БО-17 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу природний газ у встановленому обсязі, а на останнього, в свою чергу, покладено обов'язок прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за природний газ проводиться відповідачем плановими платежами до 10, 20 та 30 (31) числа місяця поставки газу. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Компанія свої договірні зобов'язання станом на жовтень - грудень 2009 року, січень - вересень 2010 року виконала належним чином, передавши відповідачу 4647,698 тис. м куб. природного газу на загальну суму 12191159,31 грн. Проте Підприємство в порушення умов Договору свій обов'язок щодо оплати природного газу виконало частково, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача грошову суму в розмірі 10066438,49 грн., у зв'язку з чим на момент звернення з позовною заявою у нього утворилась заборгованість у розмірі 2125774,94 грн.

Як встановлено судами нижчих інстанцій, відповідно до акта приймання-передачі від 30 вересня 2010 року остання поставка газу відбулася у вересні 2010 року. Виходячи з умов Договору, остаточний розрахунок за поставлений газ мав відбутися 10 жовтня 2010 року.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, судами нижчих інстанцій було правомірно стягнуто з Підприємства на підставі зазначеної норми суму основного боргу, інфляційні втрати та три проценти річних.

Згідно з пунктом 7.2 Договору в разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити (крім суми заборгованості) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 7.10 Договору неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Оскільки позов заявлено в межах строку позовної давності, а пеню обраховано відповідно до вимог частини шостої статті 232 ГК України і пункту 7.2 Договору, то висновок Вищого господарського суду України про безпідставність позовних вимог в частині стягнення пені є передчасним, а прийнята ним постанова в цій частині є незаконною та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11123 - 11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 20 липня 2011 року у справі N 13/110-11 скасувати в частині залишення без змін постанови Київського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2011 року та рішення господарського суду Київської області від 8 серпня 2011 року щодо відмови у задоволенні вимог стосовно стягнення пені, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий:

В. П. Барбара

Судді:

М. І. Балюк

 

І. С. Берднік

 

В. С. Гуль

 

П. І. Колесник

 

О. І. Потильчак

 

І. Б. Шицький





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали