ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

23.01.2018 р.

Справа N 803/2625/14

 

Провадження N К/9901/4846/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Бучик А. Ю. (судді-доповідача), суддів: Гімона М. М., Мороз Л. Л., учасники справи: позивач - Управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області, відповідач - Сільськогосподарське приватне підприємство "Завітне", розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду у складі судді В. М. Валюх від 16 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Хобор Р. Б., Попка Я. С., Сеника Р. П. від 23 червня 2015 року у справі N 803/2625/14, встановив:

В грудні 2014 року Управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області звернулося до суду з адміністративним позовом про стягнення з Сільськогосподарського приватного підприємства "Завітне" заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, за період з 01 січня 2012 року по 25 травня 2014 року в розмірі 69692,56 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, позовну заяву Управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області до Сільськогосподарського приватного підприємства "Завітне" про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Постановляючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за період з 01 січня 2012 року по 25 травня 2014 року в сумі 69692,56 грн., заявлені з пропуском встановленого ст. 99 КАС України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) строку звернення до суду.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування зазначає, що положення ст. 99, 100 КАС України не застосовуються до строку звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості з фактичних витрат на виплату та доставку пенсій.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 17 серпня 2015 року відкрито касаційне провадження за скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області.

Відповідно до п. 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (в редакції Закону N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)) справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 99 КАС України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень щодо справ, зазначених у пункті 5 частини першої статті 183-2 цього Кодексу, встановлюється 15-денний строк, який обчислюється з дня виявлення суб'єктом владних повноважень підстав для звернення до адміністративного суду. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" N 1058-IV підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФУ плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників (Постанова N 461), затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 6.8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 N 21-1, підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до ПФУ зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання та ін.), органи ПФУ повідомляють про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин.

Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 1058-IV, сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 8 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 106 Закону N 1058-IV строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Таким чином, на підставі аналізу вищезазначених норм права Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що в разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини п'ятнадцятої статті 106 Закону N 1058-IV. Водночас строки звернення до суду із позовом про стягнення цієї заборгованості (недоїмки), передбачені статтею 99 КАС, не застосовуються.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі N 803/2199/14 (Постанова N 21-3122а15, 803/2199/14).

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані ухвали суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на продовження розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись ст. ст. 349 ( N 2747-IV), 353 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), постановив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 16 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року у справі N 803/2625/14 скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. Ю. Бучик

Судді:

М. М. Гімон

 

Л. Л. Мороз




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали