ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

21.04.2011 р.

N 9/107

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - С. Могил, суддів - Є. Борденюк, І. Вовка, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер" на постанову від 15.02.2011 Харківського апеляційного господарського суду у справі N 9/107 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер" до товариства з обмеженою відповідальністю "Метекс-Плюс" про стягнення 913218,48 грн. (в судове засідання прибули представники сторін: позивача - Руда О. А. (дов. від 16.03.2011), заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метекс-Плюс" 913218,48 грн., в тому числі 190000,00 грн. заборгованості за договором безвідсоткової поворотної допомоги, 690450,00 грн. пені, 7923,04 грн. 3 % річних та 24845,44 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.11.2010 (суддя К. Тимошенко) позов задоволений частково; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 190000,00 грн. основного боргу, 38447,11 грн. пені, 7923,04 грн. 3 % річних, 22995,00 грн. інфляційних; у решті позову відмовлено з огляду на таке.

7 жовтня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метекс-Плюс" укладений договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги.

Згідно з п. 1.1 вказаного договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 07.10.2009 позикодавець (позивач у справі) передає позичальнику (відповідач у справі) грошові кошти як безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору - 500000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк - до 25 грудня 2009 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору позивачем перераховані грошові кошти на розрахунковий рахунок відповідача в сумі 500000,00 грн., на підтвердження цього позивачем надані копії платіжних доручень N 620 від 07.10.2009 та N 626 від 08.10.2009.

Умовами договору передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику до 25 грудня 2009 року. Позика повертається в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позикодавця (пп. 4.1, 5.1 договору).

Але відповідач в порушення умов договору позику повернув лише частково в сумі 310000,00 грн., що підтверджується наданою позивачем банківською випискою з розрахункового рахунку позивача.

Таким чином, на час звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 7 жовтня 2009 року склала 190000,00 грн., що підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків за період з 07.10.2009 по 20.10.2010.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд визнав позовні вимоги ТОВ "Торговий дім "Партнер" стосовно стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 190000,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача 690450,00 грн. пені за період з 26.12.2009 по 25.06.2010, 7923,04 грн. 3 % річних та 24845,44 грн. інфляційних.

Згідно з пунктом 8.2 договору, за прострочення повернення суми позики позичальник сплачує позикодавцю пеню з розрахунку 1 (один) процент від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання включно.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що вимога позивача про стягнення пені є правомірною, але розмір пені завищений.

При цьому місцевий господарський суд виходив з положень частини 2 статті 343 Господарського кодексу України, якою передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що стягненню підлягає пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню частково у сумі - 38447,11 грн. В іншій частині стягнення пені судом відмовлено.

Зважаючи на факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд першої інстанції визнав вимогу позивача про стягнення інфляційних правомірною, але розмір інфляційних завищеним, в зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині задоволені частково в сумі 22995,00 грн. В іншій частині позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних відмовлено, як зайво нарахованих.

З урахуванням приписів статті 625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції також задовольнив позовні вимоги про стягнення річних в сумі 7923,04 грн., як обґрунтованих та підтверджених відповідними доказами.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 (колегія суддів: О. Істоміна, С. Барбашова, В. Пушай) рішення господарського суду Полтавської області від 16.11.2010 залишене без зміни з посиланням на таке.

Згідно зчастиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

При цьому, розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Але, в той же час, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, в даному випадку, на думку суду апеляційної інстанції, мова йде не про винятковий характер обставин, а про сукупність об'єктивних даних, що мають істотне значення при вирішенні питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Крім того, суд зазначив, що в умовах ринкової економіки, а тим більш в період кризових явищ в економіці країни, роль договору значно підвищується. До загальних засад цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України відносяться справедливість, добросовісність та розумність, а також свобода договору.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем вживались заходи з виконання грошового зобов'язання, та більша частина позики у розмірі 310000,00 грн. повернута, що підтверджує факт добросовісності та зацікавленості виконати свої зобов'язання за договором.

Беручи до уваги дійсні обставини справи, виходячи з системного аналізу норм цивільного та господарського законодавства, які регулюють спірні правовідносини, нарахування пені в розмірі 690450,00 грн. на суму боргу в розмірі 190000,00 грн. є не тільки порушенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також загальних засад цивільного законодавств щодо принципу справедливості та розумності.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права, просить рішення та постанову у справі скасувати в частині відмови у стягненні 652002,9 грн. пені, прийнявши в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог.

При цьому скаржник посилається на вимоги частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України щодо необхідних умов та обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, які під час розгляду справи досліджувались.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, виходячи з такого.

Право на зменшення пені передбачене ч. 3 ст. 83 ГПК України,ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з доводами скаржника про помилковість посилання суду апеляційної інстанції на вищезазначені положення, оскільки місцевим господарським судом під час розгляду справи не досліджувались обставини, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення пені.

Разом з цим, відповідно до положень ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає до стягнення.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевим господарським правомірно відмовлено у стягненні пені за прострочку виконання грошового зобов'язання у розмірі передбаченому п. 8.2 договору, оскільки такий розмір є більшим, ані ж розмір пені, визначений зазначеним вище законодавчим положенням, а тому незалежно від мотивів, викладених в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер" залишити без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 у справі N 9/107 залишити без зміни.

 

Судді:

С. Могил

 

Є. Борденюк

 

І. Вовк

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали