ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16.11.2011 р.

Справа N 5023/1798/11


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Прокопанич Г. К., суддів: Новікової Р. Г., Попікової О. В. (за участю представників: позивача: Кебал І. В. (дов. N 243 від 07.11.2011 р.), відповідача: Киянський С. О. (дов. N б/н від 02.08.2010 р.)), розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" на рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2011 року та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 року у справі N 5023/1798/11 господарського суду Харківської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" про визнання недійсним п. п. 2.10, 2.11, 6.5 договору фінансового лізингу, встановив:

У березні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома", просило стягнути з відповідача за договором N 01-303/08-обл фінансового лізингу від 15.09.2008 року 1233501,87 грн., з яких 1099559,02 грн. сума простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 105118,07 грн. інфляційні витрати, 28824,78 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу щодо сплати лізингових платежів.

Заперечення на позов були викладені товариством з обмеженою відповідальністю "Агрома" у формі зустрічної позовної заяви до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" про визнання недійсними пунктів 2.10, 2.11 та 6.5 договору фінансового лізингу у зв'язку з невідповідністю цих пунктів вимогам Закону України "Про фінансовий лізинг".

Заявою від 05.04.2011 року позивач уточнив позовні вимоги та просив, окрім первісних вимог, стягнути з відповідача 1278260,95 грн. - сумарний лізинговий платіж, визначений на підставі п. 6.3 договору N 01-303/08-обл, всього 2 511 762,82 грн. (а. с. 90 - 91, том 1).

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.05.2011 року (суддя - Суярко Т. Д.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 року (головуючий - Івакіна В. О., судді: Камишева Л. М., Пелипенко Н. М.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" 219542,45 грн. заборгованості зі сплати винагороди (комісії) згідно пункту 2.1.2 договору фінансового лізингу N 01-303/08-обл від 15.09.2008 року та 312298,61 грн. заборгованості зі сплати відшкодування вартості об'єкта лізингу згідно п. 2.1.1 договору фінансового лізингу N 01-303/08-обл від 15.09.2008 року; 3 % річних у розмірі 18518,68 гривень, інфляційне збільшення у розмірі 68615,88 гривень, 6189,67 грн. держмита та 58,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсними пункти 2.10 та 2.11 договору фінансового лізингу N 01-303/08-обл від 15.09.2008 року. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" державне мито у розмірі 85,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Оскаржені судові акти мотивовані посиланням на норми Цивільного кодексу України щодо виконання зобов'язання за договором у разі його розірвання, виконання зобов'язання належним чином, а також на норми щодо підстав визнання окремих частин правочину недійсними.

Не погодившись з постановленими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" подало касаційну скаргу та уточнення до неї, просило скасувати оскаржені судові рішення, задовольнити первісні вимоги у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статей 625, 612 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.09.20111 року касаційна скарга прийнята до провадження колегії суддів: головуючого - Євсікова О. О., суддів: Барицької Т. Л., Губенко Н. М.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 04.10.2011 року N 03.07-05/539 сформовано колегію суддів у складі головуючого - Євсікова О. О., суддів: Барицької Т. Л., Кролевець О. А.

У судовому засіданні 05.10.2011 року було оголошено перерву до 19.10.2011 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.10.2011 року оголошено перерву у судовому засіданні до 02.11.2011 року.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 01.11.2011 року N 03.07-05/594 сформовано колегію суддів у складі головуючого - Євсікова О. О., суддів: Барицької Т. Л., Хрипуна О. О.

У судовому засіданні 02.11.2011 року було оголошено перерву до 09.11.2011 року.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 04.11.2011 року N 596 призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи.

Ухвалою Вищого господарського суду України касаційну скаргу прийнято до провадження колегією у складі головуючого - Прокопанич Г. К., суддів: Новікової Р. Г., Попікової О. В.

Колегія суддів, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.09.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" - позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрома" відповідачем - було укладено договір фінансового лізингу N 01-303/08-обл.

Згідно п. 1.1 договору фінансового лізингу "лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (надалі - "предмет лізингу"), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток N 2 до договору) (надалі - "специфікація"), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору та по закінченні строку лізингу набути у свою власність предмет лізингу відповідно до п. 7.2 та 7.3 договору.

Відповідно до вищенаведеного пункту договору фінансового лізингу, сторонами було підписано додаток N 2 до договору фінансового лізингу, який затверджував специфікацію та умови передачі предмету лізингу, згідно яких предметом лізингу є трактор MF 8480, 2008 року випуску загальною вартістю 1240000,00 гривень.

Згідно п. 1.2 договору фінансового лізингу "строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в графіку сплати лізингових платежів (додаток N 1 до договору) (надалі - "графік") та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу (надалі - "акт"), але в будь-якому випадку не може бути менше одного року згідно зі ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

На виконання зазначеного пункту договору фінансового лізингу 23.09.2008 р. сторонами було підписано акт приймання-передачі предмета лізингу, згідно якого лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав трактор MF 8480, 2008 року випуску загальною вартістю 1240000,00 гривень. Цей факт підтверджується сторонами та не оспорюється ними.

Згідно п. 2.1 договору фінансового лізингу "лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі згідно графіку та умовам цього договору. лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: п. 2.1.1 - суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; п. 2.1.2 винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу (надалі - винагорода)".

На виконання умов згаданого пункту договору фінансового лізингу сторонами було підписано додаток N 1 до договору фінансового лізингу "графік сплати лізингових платежів" та укладено додаткову угоду N 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу, яка фактично змінила графік сплати лізингових платежів та встановила остаточну його редакцію, якою користувались сторони при здійсненні розрахунків за договором фінансового лізингу. Згідно положень цього графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу, лізингоодержувач (відповідач) повинен був сплатити на користь лізингодавця (позивача) 1240000,00 гривень в якості відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, в т. ч. ПДВ 20 % та 536360,53 гривень в якості винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ, що загалом складало 1776360,53 гривень.

Згідно п. 2.8 договору фінансового лізингу "авансовий лізинговий платіж лізингоодержувач зобов'язаний сплатити протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку від лізингодавця, лізингоодержувач має право здійснювати авансовий лізинговий платіж тільки на підставі отриманого від лізингодавця рахунку. Здійснення авансового лізингового платежу без отримання від лізингодавця рахунку не є підставою для набуття чинності для цього договору. В цьому випадку лізингодавець має повернути отримані кошти лізингоодержувачу".

Позивач надіслав відповідачу рахунок N СФ-0005207 від 17.09.2008 року на суму авансового лізингового платежу, а саме, 231231,00 гривень, який був сплачений відповідачем 22.09.2008 р., що не заперечується позивачем та підтверджується ним у власній позовній заяві про стягнення заборгованості, а саме, у розрахунку суми простроченої заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" перед товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" станом на 03.11.2010 р. за договором N 01-303/08-обл (15.09.2008), де зазначено, що сплата авансового лізингового платежу була здійснена саме 22.09.2008 року.

Згідно п. 2.9 договору фінансового лізингу для решти чергових лізингових платежів датою, якою лізингоодержувач зобов'язаний сплатити кожний черговий лізинговий платіж, вважається число місяця, яке відповідає даті підписання акту. Зазначені у графіку порядкові номери місяців лізингу відповідають календарним місяцям, які у прямому порядку послідовні місяцю, в якому було підписано акт.

Судом першої інстанції встановлено, що умовами договору фінансового лізингу відповідача зобов'язано сплачувати на користь позивача наступні платежі: авансовий платіж (п. 2.1 договору фінансового лізингу, графік сплати лізингових платежів встановлений додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 року до договору фінансового лізингу) та чергові лізингові платежі (п. 2.1 договору фінансового лізингу). У свою чергу, чергові лізингові платежі складаються з: суми, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу (п. 2.1.1 договору фінансового лізингу, графік сплати лізингових платежів встановлений додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 року до договору фінансового лізингу); суми винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу (п. 2.1.2 договору фінансового лізингу, графік сплати лізингових платежів встановлений додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 року до договору фінансового лізингу); суми винагороди, передбаченої п. 2.10 договору фінансового лізингу.

Однак, пункт 2.10 договору фінансового лізингу передбачає інший, ніж п. 2.1.2 договору фінансового лізингу вид платежу.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що у договорі фінансового лізингу визначено порядок обчислення розміру платежу, передбаченого п. 2.10 договору фінансового лізингу, відмінний від порядку визначення розміру "винагороди", передбаченої п. 2.1.2 договору фінансового лізингу, крім того, в самому тексті договору, а саме у п. 2.10 ці платежі згадуються окремо один від одного як рівнопорядкові поняття, факт того, що платіж, передбачений п. 2.10 та п. 2.1.2 є різними платежами, також знаходить своє підтвердження у повідомленні - вимозі позивача за N 413 від 23.03.2010 року, в якій зазначено два види платежів, перший - "винагорода", другий - "корегування лізингових платежів згідно п. 2.10 договору".

Таким чином, положенням п. 2.10 визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"- "лізинговий платіж, якій підлягає сплаті згідно графіку та умовам цього договору" (додаткову винагороду), право на яку виникає у позивача виключно внаслідок збільшення курсу долара США до гривні.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що п. 2.11 фактично дублює п. 2.10 договору фінансового лізингу та встановлює обов'язок лізингоодержувача сплатити "лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно графіку та умовам цього договору" ("корегування лізингового платежу"), який не відповідає ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та також підлягає визнанню недійсним.

12.04.2011 року, постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі 64/380-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" про розірвання договору фінансового лізингу та повернення предмету лізингу було частково залишено без змін рішення господарського суду Харківської області у справі 64/380-10 в частині зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" повернути предмет лізингу згідно договору фінансового лізингу та визначено, що договір фінансового лізингу N 01-303/08-обл. від 15.09.2008 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрома" є розірваним з 01.12.2010 року, тобто, з моменту отрмимання повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу та вилучення майна.

Загальний строк виплати лізингоодержувачем лізингових платежів, включаючи авансовий лізинговий платіж та чергові лізингові платежі складає період з 19 вересня 2008 року по 23 лютого 2013 року (період лізингу "0 - 53" згідно графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу).

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що нарахування простроченої заборгованості у розмірі 1099559,02 гривень проводилось у період з 21 серпня 2009 року (коли частково був сплачений надісланий позивачем рахунок N СФ-0012153 від 21.08.2009 р. у розмірі 12 803,65 гривень, що відповідає періоду лізингу "11" згідно графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу) по 30 листопада 2010 року (відповідає періоду лізингу "26" згідно графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу).

Згідно розрахунків, проведених судом першої інстанції, повідомленню-вимозі позивача N 1747 від 05.11.2010 р., розрахунку корегування лізингових платежів товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" за дог. N 01/303/08-обл (15.09.2008), який був доданий до пояснень позивача за вих. N 478 від 04.05.2011 року, судами було встановлено, що загальна сума простроченої заборгованості відповідача у розмірі 1099559,02 гривень складалась з наступного: 322146,93 гривень - заборгованість зі сплати "лізингового платежу", який підлягає сплаті згідно графіку та умовам цього договору" (корегування лізингових платежів через зміну курсу гривні) згідно п. 2.10 договору; 162360,78 гривень - заборгованість зі сплати суми збільшення винагороди лізингодавця за прострочення лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів, зазначених у графіку та умовах договору фінансового лізингу, згідно п. 2.14 договору фінансового лізингу (у всіх наданих рахунках, повідомленні-вимозі N 1747 від 05.11.2010 р. позивач посилається на п. 2.14 договору фінансового лізингу як підставу нарахування цієї додаткової плати); 219542,45 гривень - заборгованість зі сплати винагороди (комісії) згідно графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.2 договору фінансового лізингу; 312298,61 гривень - заборгованість зі сплати відшкодування вартості об'єкта лізингу згідно графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.1 договору фінансового лізингу; 83210,25 гривень - заборгованість зі сплати ПДВ по винагороді (комісії) згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу.

Отже, відповідач повинен був сплатити на користь позивача зазначені суми винагороди (комісії) (згідно графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.2) та відшкодувати вартість об'єкта лізингу (згідно графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.1 договору фінансового лізингу) відповідно до зазначених умов договору фінансового лізингу та ч. 2 ст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг".

На підставі викладеного суди дійшли обгрунтованого висновку, що стягнення 219542,45 гривень заборгованості зі сплати винагороди (комісії) згідно графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.2 договору фінансового лізингу та 312298,61 гривень заборгованості зі сплати відшкодування вартості об'єкта лізингу згідно графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою N 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.1 договору фінансового лізингу, в межах загальної суми простроченої заборгованості (1099559,02 гривень) є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Стаття 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судова колегія також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивачем необгрунтовано заявлено до стягнення 83760,98 грн. - заборгованості зі сплати ПДВ по винагороді (комісії) згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу за відсутності двох видів винагород (корегування лізингових платежів через зміни курсу гривні згідно п. 2.10 договору та винагороди (комісії) за прострочення термінів сплати лізингових платежів згідно п. 2.14 договору), які позивач безпідставно включав до загального розміру винагороди.

Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" винагорода лізингодавця є складовою частиною лізингового платежу, тобто, зобов'язання, тоді як згідно ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, корегування суми зобов'язання на курс іноземної валюти можлива лише у випадку визначення зобов'язання в цілому до еквіваленту іноземної валюти, а не частини цього зобов'язання, як це зазначено у спірних пунктах договору лізингу.

Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2011 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 року у справі N 5023/1798/11 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

Г. К. Прокопанич

Судді:

Р. Г. Новікова

 

О. В. Попікова





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали